Дуже часто в процесі суперечки користуються такою слабкою рисою співрозмовника, як бажання «здаватися кращим, ніж є насправді», не показати супротивнику, що чогось не знають або не розуміють, тобто «не впасти в очах співрозмовника». Якщо сперечальник бачить, що його супротивник не дуже розуміється на науці, то він зможе провести вигідну для нього думку, спираючись на «хибний сором», таким чином: «вам, звичайно, відомо, що наукою встановлено...», «загальновідомим фактом є...», «невже ви до сих пір не знаєте цього наукового факту». Якщо супротивник боїться визнати, що він дійсно цього не ЗНЯР. - він опиниться у пастці. Іноді цей прийом застосовують з використанням певних авторитетів. Наприклад, у спорі між філософами можуть спертися на «відомий вислів Канта», у спорі між філологами - на «цікавий лист Достоєвського». Як правило, якщо людина вважає себе професіоналом в певній галузі, то їй дуже важко визнати, що вона чогось не знає. Саме тут і буде плодовитий грунт для застосування прийому «ставка на хибний сором».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Прийом «ставка на хибний сором»» з дисципліни «Еристетика: мистецтво полеміки»
