Серед багатьох проблем сучасності однією із центральних є про-блема майбутнього. Усі, хто живе сьогодні, будують світ майбут-нього, світ XXI століття. Яким він буде? Що дасть людству? Марксистсько-ленінською концепцією суспільного розвитку, в основі якої лежить зміна суспільно-економічних формацій, передба-чається побудова комунізму як майбутнього людства. Цій концепції протистоять концепції футурології (науки про майбутнє) західних економістів. Назву новій науці дав німецький політолог О. Флехтхейм. У праці «Історія і футурологія» (1966) він визначає футуроло-гію як засіб переборення «старих ідеологій». Спроби визначити кон-тури соціальної організації суспільства майбутнього робили ще про-гресивні мислителі пізнього середньовіччя Т. Мор, Т. Мюнцер, Т. Кампанелла, великі соціалісти-утопісти — Ш. Фур’є, Сен-Сімон, Р. Оуен. У 60—70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Еконо-місти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбу-тнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займа-ються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбу-тнього». Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобаль-ному і регіональному рівнях. Відбувається швидкий розвиток футурології як науки. Радянські дослідники-марксисти заперечували навіть право на існування футурології на тій підставі, що вона не відповідала марк-систсько-ленінським уявленням про перспективи суспільного роз- витку, по-друге, що вона ніби не є результатом розвитку наукової думки, а є результатом соціального замовлення, про що свідчать на-перед передбачені висновки, і, по-третє, що вона не має предмета свого дослідження, тому що функція передбачення притаманна кожній суспільній науці. Посилаючись на історичний досвід існування СРСР, марксистські теоретики писали, що «сама історія» авторитетно засвідчила істин-ність наукового комунізму. «А обов’язок футурології… — пише, на-приклад, Шахназаров, — зводиться до того, щоб довести протилежне, щоб сконструювати і обгрунтувати «некомуністичне майбутнє». Уже за одне це її не можна вважати справжньою наукою»1. Справді, футурологія виникла й розвивалась як альтернатива ма-рксизму. Не можна заперечувати і того, що вона виконувала певне соціальне замовлення. Проте заперечувати її — неправомірно. Якщо підходити з таких позицій до визначення науки, то, враховуючи іс-торичні реалії сьогодення, можна заперечувати марксизм, як науко-ву теорію. У футурологічних концепціях так само, як і в теоріях транcформації капіталізму, немає єдиної методологічної основи. Футурологи обмежуються фрагментарною характеристикою суспільства, зводять до абсолюту одну його сторону, рису. Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології — індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції, як уже зазначалося, намагалися спрогнозувати проце-си суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахун-ками Белла протягом 60—70-х рр. з’явилось близько двадцяти ви-значень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуаз-не суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціаль-но-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвит-ку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: «Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що ма-шини творять історію. Індустріальна революція і тепер «нова індус-тріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем»1. В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науко-во-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можли-вість задоволення різноманітних інтересів тощо. Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення зма-льовують ідеальну картину. Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на дущу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспі-льного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної — 50—100 до- ларів; 2) перехідної — 200—600 доларів; 3) індустріальної — 800—1500 доларів; 4) масового споживання — 1500—4000 доларів; 5) постіндустріальної — 4000—20000 доларів. Крім зростання доходу, в економіці суспільства майбутнього (за Каном і Вінером) переважатимуть соціальні мотиви виробництва, ринок відіграватиме меншу роль, високого рівня досягне комп’ютеризація суспільства тощо. Проте більшість ознак постіндустріально-го суспільства Кан і Вінер тільки декларують, не розкриваючи їх-нього змісту. У працях 70—80-х рр. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: «Постіндустріаль-ний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку... зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і конта-ктів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами» . Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» виробництв у країни, що роз-виваються. Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у та-ких працях, як: «Світовий економічний розвиток 1979 і далі» (1979), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зок-рема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. «Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибо-ко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації...» Г.Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обгрунтувати її «прогресивні» риси. Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити «сферу своєї гегемо-нії... на весь світ» . До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька концепція «тех-нотронної ери», відомого політолога, професора Колумбійського університету З. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), Бжезинський не лише прогно-зує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьо- му майбутньому, називаючи їх «соціальною лабораторією світу» . США, пише Бжезинський, під впливом науково-технічної революції вступили в нову еру — «технотронну». Він також поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним факто-ром, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому» . Конструюючи економічну систему «технотронного суспільства», Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галу-зі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндуст-ріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфіка-цією, низькими доходами. Як визначальні риси «технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг, роз-виток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імпера- тивом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персо-налізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта техно-тронного суспільства», тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу». У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки «американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів» . Одним із найбільш яскравих представників футурології є амери-канський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кри-зових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що ін-дустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам інду-стріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супро-воджуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбу-тній шок» (1970). Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі роз-витку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індивідуальнос-тей», «задоволення психологічних потреб» тощо . Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід «спроеціювати нову цивілізацію» . Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер сто-їть на позиціях соціального песимізму. У книжці «Третя хвиля» (1980) він змальовує катастрофічий стан планети. Тоффлер пише про забруднення землі й океанів, про знищення багатьох видів тва-рин і рослин, про хижацьке використання корисних копалин. «...Війна проти природи, — підкреслює він, — вже досягла поворо-тного пункту, і біосфера більше не в силах протистояти промисло-вому наступу» . Вихід із ситуації, що склалась, Тоффлер бачить знову-таки у роз-витку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначальни-ми у конструюванні схеми розвитку людства. Однак «індустріальна вісь» є лише загальним орієнтиром суспільного прогресу. Тоффлер наголошує на необхідності враховувати «переоцінку цінностей», тобто зміну уявлень про моральні цінності. У Тоффлера зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні суперечності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Завдання полягає лише в тім, щоб «пристосувати» поведінку людей до нових соціаль-но-економічних і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми суспільного розвитку в праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивіліза-ції» (1980). Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов’язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». Пе-рша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція по-родила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х рр. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп’ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму. У «цивілізації Третьої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, по-ліпшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше спожи-вацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей. Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачення і пе-редумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на фо-рмування різних структур «інформаційного суспільства». «Інформа-ційне суспільство», за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорідним. Ця гетерогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації традиційного масового суспільства» . У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на по-розі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє зв’язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації». Перехід до неї відбудеться через «революцію влади», яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не при-діляли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін . Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розви-ток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали ви-буховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розви-ток, спираючись на американський досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США. Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо деталь-но він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджу-валась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інфо-рмаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу. Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьє. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілі-зації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодокса-льну політичну економію за її статичність і наголошує на необхіднос-ті опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв’язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книжці «Цивілізація 1995 року» (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатс-тва. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві до-звілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас. Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв’язана з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х рр. У науковій літературі його називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З’явилися концепції «телематичної», «мікроелектронної», «кабель-ної», «інформаційної» революцій, які усувають необхідність ре- волюції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія «інформаційного суспільства». Її прихильники вважають, що інфо-рматика радикально змінить становище людини в суспільстві. В «інформаційному суспільстві» розвинуті інформаційні системи дава-тимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми. Деякі західні економісти вбачають прообраз «інформаційного сус-пільства» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв’язували майбутнє із соціалізмом. Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характе-ру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому . Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвива-ються у «післяреволюційне комуністичне суспільство». Дж. Гелб-рейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму», який у нього виступає як реформована в «єв-рокомуністичному дусі» американська економіка. Американський економіст П. Дракер проголошував «пенсійно-фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв’язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США, заявляє Дракер, — «перша справді соціалістична країна». Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку», «соціального роз-витку». Вони включають не лише економічні, а й соціальні, полі-тичні, психологічні та інші аспекти. Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футуро- логів має «мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про ство-рення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своє-рідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і фу-туролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти» . Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Концепції футурології» з дисципліни «Історія економічних вчень»
