МАЛА РУСЬ (Мала Росія, Малоросійська Україна, Малоросія, Малоросійський край) — термін для позначення укр. земель у 14—20 ст. Упродовж різних істор. періодів застосовувався: 1) як церковно-адм. та адміністративно-тер. термін; 2) для локалізації певної території в етногеогр. та етнополіт. розумінні; 3) як історико-правнича дефініція в титулах рос. самодержців; 4) як один зі складових елементів офіц. імперської доктрини «трьох руських народностей», яка утворювала всерос. тріаду (Велика, Мала, Біла Русь) та похідні поняття (великороси, малороси, білоруси). Вирізняється поліфункціональним призначенням, синкретизмом, полісемантизмом та розмитим змістом. Термін «Мала Русь» (z МйксЬ СщуЯб) впроваджений до обігу константиноп. патріархією і візант. духовенством у церковно-адм. та географічно-територіальному контексті для позначення галицько-волин. земель, відокремлених 1303 кн. Юрієм Львовичем від Київ. митрополії (Володимирська, Луцька, Туровська, Холмська, Галицька та Перемишльська єпархії), які утворили Галицьку митрополію. Вперше вжитий у титулі галицько-во-
лин. кн. Юрія Львовича. У 14 ст. цей термін набуває політично-територіального забарвлення, зокрема, вживається в титулах галицько-волин. князів та церк. ієрархів. Галицько-волин. князь Юрій Болеслав 1335 іменував себе «князем всей Малой Руси». Під 1347 термін «Мала Русь» уживається в посланні візант. імператора Іоанна VI Кантакузена до митрополита Київського і всієї Русі Феогноста. 1371 в петиції до константиноп. патріарха Філофея Коккіна галицькі бояри, які клопоталися у справі відновлення Галицької митрополії, іменували покійного польс. короля Казимира III Великого «королем Ляхів і Малої Росії». У 15—16 ст. цей термін іноді використовували щодо давньорус. земель, приєднаних до Великого князівства Литовського та Корони Польської. У 1-й пол. 17 ст. термін вживався у зносинах київ. митрополитів з Москвою для вирізнення Київ. митрополії від Московського патріархату. Із серед. 17 ст. застосовувався в етнополіт. контексті щодо Гетьманщини, а згодом — Наддніпрянської України — для позначення не стільки території, заселеної певним етносом, скільки політ. статусу цих земель. У рос. законодавчих актах і розпорядженнях термін «Мала Русь» з’явився після Переяслав. договору 1654 (див. Березневі статті 1654). Титул «Малыя России» був доданий до царського титулу з елементом мовної новації: зі зміною «всея Руссии» — на «всея России». Після Андрусівського договору (перемир’я) 1667 і до поділів Польщі 1772, 1793, 1795 термін «Малоросія» застосовувався здебільшого до Лівобережної України та Києва і невеликої території навколо нього. Зі створенням 1796 Малоросійської губернії набув значного поширення, зокрема, після її поділу (1802) на Полтавську губернію та Чернігівську губернію вживався щодо означених адм.-тер. одиниць. Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. широко застосовувався в історіографії та суспільно-політ. думці: 1) у ретроспективному розумінні щодо давньорус. території Середнього Подніпров’я (Київщина, Сіверщина, Переяславщина); 2) як адм.-тер. дефініція відповідно до наявного поділу укр. земель;
3) як важлива складова загальнорос. етнокульт. та правосл. традиції. Його вживання вирізнялося багатозначністю й суперечливістю, що виявилося в спробах, з одного боку, продемонструвати етнокульт. зв’язок М.Р. та Русі-Росії (дискусія «южан» та «северян»), а з другого — підкреслити етногеогр. своєрідність укр. земель. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. термін «Малоросія» використовувався у вузькому розумінні — до трьох придніпровських губерній (Київська губернія, Черніг. та Полтав. губернії), у широкому — до більшої частини або до всіх укр. земель, які перебували в складі Російської імперії (Київ., Черніг., Полтав. губернії, Харківська губернія, Волинська губернія, Подільська губернія, Катеринославська губернія, Херсонська губернія та Таврійська губернія). Щодо пд. територій, приєднаних Рос. імперією в 2-й половині 18 ст., вживався й ін. термін — «Новоросія» (Таврійська, Херсон., Катериносл. губернії та Бессарабська область). У рос. історіографії 19 — поч. 20 ст. використовувалися й ін. терміни для позначення укр. земель у складі Рос. імперії — Полуднева, Південна, Західна, Південно-Західна Русь (Росія). Паралельно з цими поняттями вживався й термін «Україна», застосування якого також вирізнялося багатозначністю. Використання цієї дефініції, наближене до сучасного значення, спостерігається тільки із серед. 19 ст. Як зазначають деякі учені (І.Лисяк-Рудницький, З.Когут та ін.), у 19 ст. малорос. (укр.) ідентичність тривалий час співіснувала із всерос. (загальнорос.) ідентичністю і тільки з 2-ї пол. 19 ст. їхня взаємодія поступово переростає в конфлікт взаємовиключних лояльностей. Водночас тривале перебування укр. земель у складі Рос. імперії зумовило інтеграцію нац. еліти до загальноімперських структур та її етнокульт. асиміляцію. Наслідком асиміляційних процесів стало формування комплексу меншовартості та провінційності, який у літературі та публіцистиці характеризується як «зросійщення», «русифікація» «малоросійство» (Є.Маланюк, П.Голубенко, М.Хвильовий та ін.). Відповідно від 30—50-х рр. 19 ст. термін
«Малоросія» набуває дискримінаційних ознак через політику великодерж. шовінізму, яку провадив рос. царат. Щодо походження та призначення терміна «Мала Русь» у рос. та укр. історіографіях побутують різні інтерпретації: істор. назва, що виникла у зв’язку з перенесенням великокняжого трону з Києва до Владимира на Клязьмі (нині м. Владимир, РФ), здійсненим в 12 ст. владимирським і суздальським кн. Андрієм Боголюбським (М.Марков, невід. автор «Короткої історії Малої Росії»); термін, пов’язаний з титулом галицьковолин. кн. Юрія Болеслава, що з’явився в грамоті 1335 (М.Карамзін, Д.Бантиш-Каменський); похідне поняття від офіц. титулу рос. самодержців, впровадженого за царя Олексія Михайловича (О.Лакієр); історико-геогр. дефініція, яку використовували візант. ієрархи для розрізнення «двох етнографічних частин», унаслідок переміщення населення в 13 ст. після монголо-татарської навали з середнього Придніпров’я на зх. та пн. сх. (В.Ключевський); етнополіт. термін, запроваджений константиноп. патріархією в 14 ст., реанімований у процесі російськоукр. взаємин у серед. 17 ст., легітимізований та впроваджений до офіц. вжитку з викривленням первісного змісту царською владою (М.Грушевський). Деякі історики (А.Стороженко, Д.Дорошенко та ін.) вважають, що поділ на «Велику та Малу Русь» виник за аналогією з тлумаченням термінів «Мала Греція» (митрополія, корінна країна) та «Велика Греція» (колонії). Натомість ін. вчені (О.Соловйов та ін.) стверджують, що терміни «великий» і «малий» в етногеогр. сенсі застосовувалися в європ. літературі 12— 16 ст. для локалізації території багатьох країн. У сучасній науці термін «Мала Русь» («Малоросія») практично не вживається з огляду на стійке ідеологічне забарвлення та невизначеність змісту, окрім студій з етнічної історії, етнології, етнопсихології та ін., пов’язаних з вивченням етнонац. процесів здебільшого в ретроспективному розумінні. Літ.: Чацкий Г.Т. О названии Украины и о начале козаков. «Улей», 1811, № 2; Квитка И. О Малой России. «Украинский вестник» (Х.), 1816,
№ 2—3; Марков М. Замечания на статью о Малороссии, помещенную во 2-й и 3-й книжках «Украинского вестника». Там само, 1816, № 8; Миллер Г. Исторические сочинения о Малороссии и малороссиянах, писанные на русском и немецком языках и хранящиеся в Московском главном архиве Министерства иностранных дел. М., 1846; Марков М. Ответ на некоторые вопросы о Малой России. «Чтения в Обществе истории и древностей российских» (М.), 1847, № 1; Венелин Ю. О споре между южанами и северянами насчет их россизма. Там само, 1847, № 4; Лакиер А. История титулов государей России. «Журнал Министерства народного просвещения», 1847, ч. 56; Зарульский С. Описание о Малой России и Украине… «Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских» (М.), 1847, № 8; Краткое историческое описание о Малой России до 1765 года. Там само, 1848, № 6; Максимович М. Об употреблении названий Россия и Малороссия в Западной Руси. «Киевские епархиальные ведомости», 1868, № 1; Богучаров И. [Костомаров Н.] Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссиею, а Русь — Россиею. «Голос», 1868, № 67; Переговоры об условиях соединения Малороссии с Великою Россиею 1653—1654 [дополнение к 3 тому]. В кн.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею, т. 10. СПб., 1878; Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси: Сборник материалов и исследования. СПб., 1907; Михальчук К. Открытое письмо к А.Н. Пыпину по поводу его статей в «Вестнике Европы» о споре между южанами и северянами (К истории отношений к украинству представителей прогрессивной части русского образованного общества). К., 1909; Грушевський М. Велика, Мала і Біла Русь. «Україна», 1917, кн. 1/2; Стороженко А.В. Малая Россия или Украина. В кн.: Труды Подготовительной по национальным делам комиссии: Малорусский отдел, вып. 1. Одесса, 1919; Шелухин С. Назва України. Відень, 1921; Dorosenko D. Die Namen «Rus’», «Russland» und «Ukraine» in ihrer historischen und gegenwartigen Bedeutung. В кн.: Abhandlungen des Ukrainischen Wissenschaftlichen Institutes in Berlin, bd 3. Berlin, 1931; Заїкин В. Русь, Україна і Великоросія. «Дзвони» (Львів), 1931, № 1; Свєнціцький І. Назва «Русь» в історичному розвитку до ХIII-го в. «Рідна мова» (Варшава), 1936, № 2—6; Андрусяк М. Назва «Україна»: («Країна» чи «Окраїна»). Прага, 1941; Соловьев А. Великая, Малая и Белая Русь. «Вопросы истории», 1947, № 7; Borschak E. Rus, Mala Rossia, Ukraina. В кн.: Revue des e`tudes Slaves, vol. 24. Paris, 1948; Андрусяк М. З дослідів над назвою «Україна». «ЗНТШ», 1963, т. 177; Чапленко В. Походження назв «Русь», «Рось» та споріднених із ними назв і слів. В кн.: Наукові записки Укра-
465 МАЛА
466 МАЛАВСЬКИЙ
Герб роду Малам.
Я.Д. Малама.
їнського технічно-господарського інституту, т. 25. Мюнхен, 1973; Андрусяк М. Терміни «руський», «роський», «російський» і «білоруський» в публікаціях XVI—XIX ст. В кн.: Збірник на пошану Івана Мірчука (1891—1961). Мюнхен—Нью-Йорк—Париж—Вінніпег, 1974; Угрин К. Поняття «Руси-Русі» в західноєвропейській картографії XVI—XVIII ст. Мюнхен, 1975; Дорошенко Д. Що таке історія Східної Європи? (До питання про розмежування української і російської історії). «Український історик», 1982, № 1/2; 1982/1983, № 3/4, 1; 1983, № 2/4; Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. Нью-Йорк—Париж—Торонто, 1987; К., 1993; Карамзин Н.М. История государства Российского, кн. 1, т. 4. М., 1988; Ключевский В.О. Терминология русской истории. В кн.: Ключевский В.О. Сочинения, т. 6. М., 1989; Хвильовий М. Україна чи Малоросія? «Слово і час», 1990, № 1; Когут З. Розвиток малоросійської самосвідомості і українське національне будівництво. «Зустрічі», 1991, № 2; Ричка В.М. Про еволюцію назви «Русь» в етнополітичній історії України. «УІЖ», 1991, № 2; Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. К., 1991; Толочко П. Україна і Русь в літописі Самовидця. «Київська старовина», 1992, № 3; Velychenko S. Shaping Identity in Eastern Europe and Russia: Soviet Russian and Polish Accounts of Ukrainian History, 1914—1991. New York, 1993; Толочко П. Русь — Мала Русь — руський народ у другій половині ХIII—XVII ст. «Київська старовина», 1993, № 3; Лурье С. Российская империя как этнокультурный феномен. «Общественные науки и современность», 1994, № 1; Брайчевський М.Ю. Русь-Україна і Русь-Росія. В кн.: Історія українського середньовіччя: Козацька доба: Збірник наукових праць (на пошану Олени Михайлівни Апанович), ч. 1. К., 1995; Кравченко В.В. «Росія», «Малоросія», «Україна» в російській історіографії другої половини ХVIII — 20-х років ХIХ ст. «Збірник Харківського історико-філологічного товариства: Нова серія», 1995, т. 5; Наукова записка М.Грушевського «До справи східних границь України» (травень 1924 р.). В кн.: Михайло Грушевський: Між історією та політикою (1920—1930-ті роки): Збірник документів і матеріалів. К., 1997; Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націотворення. К., 2000; Історія української культури, т. 1—2. К., 2001. О.В. Ясь.
на юрид., природничому та мед. ф-тах. Від 1874 вів народницьку пропаганду (див. Народництво) серед селян Подільської губернії. 1875 відрахований з мед. ф-ту Київ. ун-ту за несплату за навчання. 1876 переїхав до Києва. Вважається одним із учасників Чигиринської змови 1877, проте участь його не була доведена. Заарештований 1877, засуджений 1880 до 20 років каторги. За участь у виступі в’язнів проти жорстокого тюремного режиму (1883) переведений до Петропавловської фортеці, а потім до Шлісельбурзької фортеці, де й помер.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МАЛА РУСЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
