ЛИПА Іван Львович (псевдоніми і криптоніми — Іван Степовик, Петро Шелест, Петро Марієнко, Літописець, М. Л., М. М. та ін.; 24.02.1865—13.11.1923) — громад.
і політ. діяч, лікар, письменник. Батько Ю.Липи. Н. в м. Керч. Там закінчив церковнопарафіяльну школу, а потім — г-зію. 1888 вступив на мед. ф-т Харків. унту. Мешкаючи в Харкові, увійшов до складу студентської громади (див. Громади). Улітку 1891, під час роботи в комісії з перепису нерухомого майна в Полтавській губернії, разом зі своїми товаришами-однодумцями М.Байздренком, М.Базькевичем і В.Боровиком створив таємне політ. тво — «Братерство тарасівців». Написав статут т-ва (навесні 1893 текст був доопрацьований усіма тарасівцями й опубл. у львів. газ. «Правда» під назвою «Profession de foi молодих українців»). «Братерство тарасівців» і студентська громада тісно співпрацювали з українофільським гуртком О.Русова і С.Русової. 1 травня 1893 харків. студентська громада була розгромлена поліцією. Стосовно 24 осіб, у т. ч. й Л., почалося слідство. Л. був заарештований і ув’язнений. Утримувався за ґратами майже 13 місяців, потім, згідно з суд. присудом, 3 роки був позбавлений права жити в центр. губерніях. Мешкав під наглядом поліції спочатку в Керчі, потім — у Казані (нині столиця Татарстану, РФ), 1897 закінчив там ун-т, отримав диплом лікаря. Перебував на держ. службі в закладах земської медицини на Херсонщині й Одещині, у Полтаві. Після заснування Загальної української безпартійної організації став одним з найактивніших її членів. Одружився з Марією Булдовською, медиком, із священицької родини з Полтавщини. Після трагічної смерті останньої став жити з Марією Шепель-Шепеленко (за деякими джерелами, одружився з останньою 1904). 1902 переїхав на постійне проживання до Одеси. У с. Великий Дальник (нині село Біляївського р-ну Одес. обл.) розпочав буд-во лікарні для незаможних. Часто мандрував по Україні. Видавав в Одесі альманах «Багаття» (разом із дружиною), редагував тижневик «Українське слово», співпрацював з багатьма часописами, зокрема з «Новою громадою», «Громадською думкою», «Українською хатою». Друкував власні поезії, оповіданння, повісті, філософсько-літ. нариси, казки, спо-
145 ЛИПА
І.Л. Липа.
146 ЛИПА
Ю.І. Липа.
гади про студентські роки тощо. Його дім в Одесі став осередком культурницького руху Пд. України. До нього приїздили В.Самійленко, Г.Хоткевич, Г.Чупринка, О.Олесь, О.Маковей, М.Вороний та ін. Після Лютневої революції 1917 був обраний від Одеси делегатом до Української Центральної Ради. Цього ж року заснував видво «Народний стяг», яке було на той час єдиним укр. вид-вом в Одесі. Став комісаром уряду Одеси. За гетьманату П.Скоропадського займав посаду лікарського інспектора Одеси. Від 1919 належав до Української партії соціалістів-самостійників, входив до складу її Центр. к-ту. Після призначення завідувачем управління к-ри і віровизнання мінва нар. освіти в уряді Української Народної Республіки, який очолив В.Чехівський, виїхав до Києва. Під час перебування уряду УНР в Кам’янці-Подільському займав посаду лікаря військ. мін-ва УНР. Як член президії Всеукр. нац. ради брав участь у її роботі; їздив до Тарнова (Польща), деякий час займав посаду міністра охорони здоров’я укр. уряду в еміграції. 1922 оселився поблизу Львова в с-щі Винники (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді). Отримав ліцензію на приватну лікарську практику, займався літ. творчістю (написав, зокрема, дві новели — «Кара» та «Утома»). П. у с-щі Винники, там само похований. 1935 вийшли з друку дві збірки його творів — «Оповіді про смерть, війну і любов» та «Тринадцять притч». 1937 Ю.Липа встановив на Винниківському цвинтарі, неподалік Стрілецької могили, пам’ятник своєму батькові. На честь Л. і його сина названо одну з вулиць у м. Одеса. Літ.: Чикаленко Є. Спогади: 1861—1907, ч. 1—3. Львів, 1925—26; Липа І. Світильник неугасимий. К., 1994; Нариси з історії українського національного руху. К., 1994; Черв’як П., Волошин А. Доктор Іван Липа. «Ваше здоров’я», 2003, № 23. Ю.П. Лавров.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Липа Іван Львович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
