ЛАППО-ДАНИЛЕВСЬКИЙ Олександр Сергійович (27(15).01. 1863—07.02.1919) — рос. історик, археограф та соціолог. Ординарний академік Петерб. АН (1905). Член Міжнар. соціологічного інту, Міжнар. асоціації академій (1913). Почесний д-р права Кембриджського ун-ту (1916). Координатор діяльності низки губернських учених архівних комісій. Н. в маєтку Удачне при с. Мало-Софіївка (нині село Малософіївка
44 ЛАППО
Криничанського р-ну Дніпроп. обл.) в дворянській родині. Закінчив Сімферопольську г-зію із золотою медаллю (1882), Петерб. ун-т (1886). Захистив магістерську дис. на тему: «Організація прямого оподаткування в Московській державі від часів Смути до епохи перетворень» (1890), яка була відзначена Уваровською премією Петерб. АН. Від 1890 — приват-доцент Петербурзького університету. Від 1887 й до кінця життя читав курси лекцій і проводив семінари з рос. історії, історіографії, методології історії та дипломатики в Петерб. ун-ті. Викладав в Історико-філол. ін-ті, приватній г-зії Л.Таганцевої та Тенишевському реальному уч-щі (заснованому В.Тенишевим) у Санкт-Петербурзі. Створив наукову школу з джерелознавства (С.Валк, Б.Греков, О.Пресняков, Б.Романов та ін.). Один із засновників Соціологічного т-ва ім. М.Ковалевського (1916). Учасник Третього (Берлін, 1908) та Четвертого (Лондон, 1913) міжнар. конгресів істориків. Заснував і очолював комісію «Російська наука» Петрогр. (від 1917 — Рос.) АН (1915—19). За дорученням Рос. АН був головою Виконавчого к-ту з організації міжнар. конгресу істориків у Петрограді (нині м. С.-Петербург) у 1918, який, однак, не відбувся через воєн. та революц. події. Виступав за реформування рос. сусп-ва за зразками західноєвроп. лібералізму. 1905 разом з О.Шахматовим склав записку «Про свободу друку», яка була підтримана заг. зборами Петерб. АН. 1906 обраний членом Держ. ради від Петерб. АН та уні-тів. Однак склав свої повноваження після розпуску 1-ї Держ. думи (див. Державна дума Російської імперії). Після Лютневої революції 1917 брав участь в Особливій нараді з підготовки закону про вибори до Установчих зборів. На формування наук. поглядів і світогляду Л.-Д. мали істотний вплив ідеї О.Конта та Дж.С.Мілля. На поч. 20 ст. він став прибічником теорії пізнання неокантіанської баденської школи (див. також Неокантіанство в історичній науці) і критикував контівський позитивізм (див. також Позитивізм в історичній науці) за відсутність в ньому розу-
міння особливостей пізнання історичного. Вважав, що наук. реконструкція історії має здійснюватися на засадах принципу еволюціоністської цілісності, а істор. дійсність має бути осмислена як сукупність явищ, які випливають із психічних чинників, зокрема, із впливу певної індивідуальності на сусп. середовище. В рамках істор. методології протиставляв поняття «закономірність» і «цінність», останнє з цих понять тлумачив як критерій добору істор. фактів. Трактував істор. факт як вплив свідомості певної індивідуальності на сусп. середовище. Висунув оригінальну концепцію історії рос. кри, яка спиралася на ідею виявлення і висвітлення об’єднаних, уніфікованих принципів мислення, що характеризують ту чи іншу нац. к-ру як підсистему світового цілого. Обстоював думку, що культ. традиція створюється не вихованням та обставинами, а виникає з сукупності різних фрагментів культ. дійсності. Заразом намагався простежувати роль західноукр. впливів у рос. крі. Створив власну теорію джерелознавства, зокрема, розглядав джерело історичне як реалізований продукт людської психіки. Запропонував методологію історії, побудовану на засадах феноменології к-ри. Виділяв у ній два рівні — методологію джерелознавства та методологію історичної побудови. Один із перших у Росії порушив питання про місце історіографії в дисциплінарній структурі істор. науки, зокрема про неформальну інституціоналізацію істор. науки — школи та напрями. Автор праць із рос. соціально-екон. історії 17—18 ст., історії селянства, дипломатії, проблем рос. археографії, а також студій, присвячених скіф. старожитностям (див. Скіфи) та печаткам галицько-волин. князів. Наук. спадщина й погляди Л.-Д. справили неабиякий вплив на рос. істор. науку та соціогуманітаристику 1-ї третини 20 ст., зокрема на творчість О.Андрєєва, В.Вернадського, Г.Вернадського, С.Валка, І.Гревса, М.Кондратьєва, С.Ольденбурга, Ф.Ольденбурга, О.Преснякова, Т.Райнова, П.Сорокіна та ін. П. у м. Петроград.
Бібліогр.: [Шилов А., Андреев А.] Cписок трудов А.С. Лаппо-Данилевского. «Русский исторический журнал» (Пг.), 1920, № 6. Праці: Скифские древности. «Записки Отделения русской и славянской археологии императорского Русского археологического общества» (СПб.), 1887, т. 4; Лекции по русской истории. СПб., 1891; Критические заметки по истории народного хозяйства в Великом Новгороде и его области за XI—XV вв. СПб., 1895; Очерк внутренней политики императрицы Екатерины II. СПб., 1898; Русская промышленность и торговые кампании в 1-ой половине XVIII ст.: Исторический очерк. СПб., 1899; Разыскания по истории прикрепления владельческих крестьян в Московском государстве XVI—XVII вв. СПб., 1900; Основные принципы социологической доктрины О.Конта. В кн.: Проблемы идеализма: Сборник статей. М., 1902; И.И. Бецкой и его система воспитания. СПб., 1904; Очерки истории образования главнейших разрядов крестьянского населения в России. СПб., 1905; Записка А.С. ЛаппоДанилевского о сборнике Галичских актов Д. Зубрицкого, приготовленном к изданию А.А. Куником. В кн.: Летопись занятий императорской Археографической комиссии за 1904 г., вып. 17. СПб., 1907; Печати последних Галичско-Владимирских князей и их советников. В кн.: БолеславЮрий II, князь всей Малой Руси. СПб., 1907; Методология истории: «Журнал Министерства народного просвещения: новая серия», 1917, ноябрь—декабрь; Россия и Голштиния: Очерк из истории германо-русских отношений в XVIII веке. «Исторический архив», 1919, № 1; Очерк русской дипломатики частных актов: Лекции, читанные слушателям «Архивных курсов» при Петроградском археологическом институте в 1918 г. Пг., 1920; Очерк развития русской историографии. «Русский исторический журнал» (Пг.), 1920, № 6; Методология истории, вып. 1. Пг., 1923; История русской общественной мысли и культуры XVII—XVIII вв. М., 1990; Методология истории. М., 2006; Очерк русской дипломатики частных актов. СПб., 2007. Літ.: Кондратьев Н.Д. Теория истории А.С. Лаппо-Данилевского. «Историческое обозрение» (Пг.), 1915, т. 20; Сборник статей, посвященный Александру Сергеевичу Лаппо-Данилевскому. Пг. 1916; Пресняков А.Е. А.С. Лаппо-Данилевский. Пг., 1922; Материалы для биографии А.С. Лаппо-Данилевского. Л., 1929; Черепнин Л.В. А.С. Лаппо-Данилевский — буржуазный историк и источниковед. «Вопросы истории», 1949, № 8; Mazour A. Modern Russian Historiography. Princeton, 1958; Грехова Г.И. Эпистолярное наследие А.С. ЛаппоДанилевского. В кн.: Вспомогательные исторические дисциплины, вып. 8. М., 1976; Киреева Р.А. Неопублико-
ванные труды А.С. Лаппо-Данилевского по русской историографии. В кн.: История и историки. 1978. М., 1981; Її ж. Изучение отечественной историографии в дореволюционной России с середины ХIХ в. до 1917 г. М., 1983; Цамутали А.Н. Борьба направлений в русской историографии в период империализма: Историографические очерки. Л., 1986; Шмидт С.О. А.С. Лаппо-Данилевский на рубеже эпох. В кн.: Археографический ежегодник за 1994 г. М., 1996; Медушевская О.М. Методология истории Лаппо-Данилевского и современное гуманитарное познание. Там само; Нечухрин А.Н., Рамазанов С.П. Мир абсолютных ценностей: Александр Сергеевич Лаппо-Данилевский. В кн.: Историки России. XVIII — начало ХХ века. М., 1996; Чернобаев А.А. А.С. Лаппо-Данилевский. В кн.: Историки России. XVIII—ХХ вв., вып. 4. М., 1997; Вернадский Г.В. Русская историография. М., 1998; Приймак Н.И. О несостоявшемся международном конгрессе историков в России в 1918 г. «Вестник Санкт-Петербургского университета: Серия 2», 1998, вып. 4; Медушевская О.М. Феноменология культуры: концепция А.С. Лаппо-Данилевского в гуманитарном познании новейшего времени. «Исторические записки» (М.), 1999, вып. 2 (120); Трапш Н.А. Теоретико-методологическая концепция А.С. Лаппо-Данилевского: опыт эволюционной реконструкции. Ростов-на-Дону, 2006. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЛАППО-ДАНИЛЕВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
