НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван Семенович (справжнє прізв. — Левицький; ін. псевдоніми і криптоніми — І.Нечуй, І.Баштовий, Гр.Гетьманець, О.Криницький,
Літературно-меморіальний музей І.С. Нечуя-Левицького у м. Стеблів. Фото 2008.
А.Глаголь, І.Н., Г...ль, А.Г-ов; 25(13).11.1838—15.04.1918) — прозаїк, драматург, перекладач, педагог, магістр богослов’я (1865). Н. в м. Стеблів у сім’ї священика. Отримав духовну освіту (в уч-щі, семінарії та Київ. духовній академії, 1861—65). Викладав рос. мову, історію і географію в Полтав. духовній семінарії (1865 —66) та в г-зіях міст Каліш, Седлець і Кишинів (1866—84). Від 1885 — у відставці; жив у Києві, займався творчою роботою, яку розпочав 1865. Через цензурні утиски більшість творів опублікував у Галичині. Пропагандист укр. нац. ідеї і нац. літератури. Автор повістей («Дві московки», «Рибалка Панас Круть», 1868; «Причепа», 1869; «Микола Джеря», 1878; «Кайдашева сім’я», 1879, та ін.), романів («Хмари», 1874; «Над Чорним морем», 1890; «Князь Єремія Вишневецький», 1897, опубл. 1932), оповідань, численних науково-популярних нарисів переважно на істор. теми, публіцистичних, літературнокритичних і мовознавчих праць. Перекладач Біблії (разом із П.Кулішем та І.Пулюєм) і казок М.Салтикова-Щедріна. П. у м. Київ. Деякі твори Н.-Л. перекладені молдов., нім., польс., рос., угор. та ін. мовами. Повість «Микола Джеря» інсценізована й екранізована (1927). У 1930-ті рр. рад. літературознавство вважало Н.-Л. лібералом-націоналістом. Архів Н.-Л. зберігається у відділі рукописів Ін-ту літератури НАН України (ф. 11). У Стеблеві 1968 відкрито будинок-музей Н.-Л. 1993 засновано літ. премію його імені. Тв.: Зібрання творів, т. 1—10. К., 1965—68; Народні пісні в записах І. Нечуя-Левицького. К., 1985; Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. К., 1991, 1996; Світогляд
українського народу: Ескіз української міфології. К., 1992; К., 2003; Запорожці: Казка. К., 1994; Кайдашева сім’я. Баба Параска і баба Палажка. К., 1994; Баба Параска і баба Палажка: Оповідання. К., 1996; Українство на літературних позвах з Московщиною: Культурологічні трактати. Львів, 1998. Бібліогр.: І.С. Нечуй-Левицький: Рекомендований покажчик літератури. Львів, 1968; І.С. Нечуй-Левицький: Бібліографічний покажчик. В кн.: Нечуй-Левицький І.С. Твори, т. 3. К., 1988. Літ.: Дорошенко Д. І.С. Нечуй-Левицький. «Книгарь», 1918, № 8; Грінченко М. Спогади про Івана НечуяЛевицького. «Україна», 1924, кн. 4; Те саме. В кн.: Загірня М. Спогади. Луганськ, 1999; Лотоцький О. Сторінки минулого, т. 1. Варшава, 1932; Франко О. Виставка архівних документів до ювілею І.С. Нечуя-Левицького [у ЦДІА, м. Київ]. «Архіви України», 1969, № 2; Іванченко Р.Г. Іван НечуйЛевицький: Нарис життя і творчості. К., 1980; Міщук Р.С. Співець душі народної. К., 1987; Пепа В. Злиденна доля класика. «Вітчизна», 1993, № 1; Чорнописький М. Заборонені русифікаторами культурологічні трактати І. Нечуя-Левицького. «Воля і Батьківщина», 1997, № 3; Мандрика М. Перший літературний наставник видатного історика: До взаємин І.С. НечуяЛевицького і М.С. Грушевського. «ЛУ», 1998, 26 листопада; Приходько І.Ф. Українська ідея у творчості І. Нечуя-Левицького. Львів, 1998; Шаров О. Сто видатних імен України. К., 1999; Побірченко Н. Проблеми національного виховання в творчості І. Нечуя-Левицького. К., 2000; Усі письменники і народна творчість. К., 2007—2008. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
