КОВАЛЕВСЬКИЙ Єгор Петрович (псевдоніми: Ніл Безимяний, Є.Горєв; 18(06).02.1809, за ін. даними, 1811 — 02.10(20.09).1868) — гірничий інженер, мандрівник, письменник, держ. діяч, чл.-кор. (1856) та почесний чл. (1857) Петерб. АН. Брат Євграфа Ковалевського. Н. в с. Ярошівка (нині село Дергачівського р-ну Харків. обл.) в дворянській родині (див. Ковалевські). 1925—28 навч. на філос. від. Харків. ун-ту, 1829 поступив на службу до Гірничого департаменту. Наступного року номінований гірничим інженером, служив на алтайських та уральських з-дах. 1837 відправлений до Чорногорії в чині капітана на пошуки золотоносних пластів; там, крім фахової роботи, змушений був брати участь у прикордонних боях з австрійцями. 1839 був учасником невдалого для росіян військ. походу В.Петровського на Хіву (нині місто в Узбекистані). Будучи відрізаним від гол. загону, тримав багатоденну оборону в оточенні в давно покинутому старому укріпленні. 1847 за дорученням уряду поїхав до Африки як керівник рос. інженерної місії в Судані, що в той час був підпорядкований Єгиптові. Біля підніжжя гір Коссана місія брала участь у пошуках золота і буд-ві золотопромивної ф-ки. К. організував експедицію до верхів’я р. Тумат (притока Голубого Нілу, бас. Нілу) і далі до ефіопських кордонів, яка проводила геол.,
Євграф Петрович Ковалевський.
Єгор Петрович Ковалевський.
376 КОВАЛЕВСЬКИЙ
Максим Максимович Ковалевський.
геогр., зоологічні, ботанічні та етногр. спостереження. Результатом його власних геол. досліджень стала наук. праця (перша у світ. літ.) про геол. будову долини р. Ніл: «Нилский бассейн в геологическом отношении» («Горный журнал», 1849, ч. 2, кн. 4). Перебуваючи в експедиціях, записав свої спостереження за звичаями, віруваннями, соціальними та екон. умовами життя місц. люду, зокрема за госп-вами нубійських хліборобів, побутом кочовиків племені абабде, описав руїни колиш. столиці могутнього у свій час султанату фунгів — Сеннару. Зібрав багаті колекції насіння місц. рослин і планував висіяти деякі з них на пд. Росії. 1848 вернувся до Санкт-Петербурга і опублікував кн. «Путешествие к внутренней Африке». 1849 був відряджений з духовною місією до Китаю. У дорозі вів спостереження за змінами клімату, побутом та звичаями різних народів, зокрема монголів і китайців. Прибувши до Пекіна, цікавився церемоніальними традиціями пекінського двору, поведінкою китайс. чиновників тощо. Про все це згодом написав у кн. «Путешествие в Китай» (ч. 1—2. СПб., 1853). За його посередництвом укладено Кульджинський договір 1851 (він же його і підписав з боку Рос. імперії), що сприяв розвиткові рос.-китайської торгівлі. Після повернення до С.-Петербурга відправлений (1853) до Чорногорії комісаром, а 1855 — під час оточення англофранц. військами м. Севастополь (див. Кримська війна 1853—1856) — прикомандирований до штабу команди військ у Криму князя М.Горчакова. Окрім військових справ, збирав матеріали для написання книги про історію війни. 1856 міністр закордонних справ Росії кн. О.Горчаков доручив йому управління азійським департаментом свого мін-ва. 1861 в чині ген.-лейтенанта призначений сенатором і чл. ради мін-ва закордонних справ. 1856—62 (можливо, 1857—65) був пом. голови Рос. геогр. т-ва. Мав значний літ. доробок: поетичну зб. «Думы о Сибири» (СПб., 1832), драму в 5-ти діях: «Марфа Посадница» (СПб., 1832); белетристичних творів: «Фанариот» («Библиотека для чтения», 1844,
т. 67), «Петербург днем и ночью» (там само, 1845, т. 72—76); «Век прожить — не поле перейти» («Отечественные записки», 1857, т. 110—111; роман) та ін. Опублікував кілька наук.-істор. праць: «Война с Турцией и разрыв с западными державами» (СПб., 1866, нім. пер. 1868), «Граф Блудов и его время. Царствование императора Александра I» (т. 1; СПб., 1866), «Восточные дела в двадцатых годах» («Вестник Европы», 1868, кн. 3; фрагмент задуманої К. історії Росії 19 ст.). Був одним із чл.-засновників і незмінним головою Т-ва допомоги нужденним літераторам і вченим, яке мало в банк. установах свій капітал — імені Є.Ковалевського, відсотки з якого йшли на стипендії. У роботі цього т-ва брав участь Т.Шевченко (він познайомився з К. після повернення із заслання, і той клопотався про звільнення з кріпацтва його родичів). На його квартирі в С.-Петербурзі зустрічалися петрашевці, він товаришував з М.Чернишевським, І.Тургенєвим, О.Островським. П. у С.-Петербурзі. Після смерті вийшло зібрання його творів у 5-ти т. (СПб., 1871—72). Літ.: Остен-Сакен Ф. Слово в память Е.П.К., произнесенное в географическом обществе. «Русский инвалид», 1868, № 147; Ковалевський П.М. Встречи на жизненном пути. «Исторический вестник», 1888, № 2; Крейтор І.Д. Ковалевський Єгор Петрович. В кн.: Видатні вітчизняні географи, мандрівники та мореплавці, вип. 1. К., 1951; Украинцы в Африке. В кн.: Африка: встречи цивилизаций. М., 1970. П.В. Голобуцький, О.В. Зорька.
Волощини (1654, 1655), Трансильванського князівства (1656, 1657), Речі Посполитої (1658), відіграв важливу роль в укладенні українсько-трансильванського договору 1656 і українсько-шведського договору 1657, спрямованих насамперед проти Речі Посполитої. Вів також переговори з представниками Рос. держави В.Бутурліним та І.Желябузьким (1657). По смерті Б.Хмельницького підтримав І.Виговського, вів переговори з дипломатами Рос. д-ви та Речі Посполитої. Очевидно, не був прихильником Гадяцького договору 1658, через що мусив піти у відставку. У ході громадян. війни в Україні (див. Громадянські війни в Україні другої половини 1650 — першої половини 1660-х років) перейшов до Ю.Хмельницького, брав участь у переговорах у Переяславі (1659, нині м. Переяслав-Хмельницький), але не хотів підписання нерівноправного договору з Рос. д-вою (див. Переяславські статті 1659). Влітку 1660 хворів і лікувався в КиєвоПечерській лаврі, згодом брав участь у Слободищенській битві 1660 (див. Чуднівський договір 1660), схиляв Ю.Хмельницького до переходу під польс. протекторат. 1660—61 справляв сильний вплив на політику Ю.Хмельницького. Після відставки гетьмана перейшов на лівий берег Дніпра, де певний час був сотником Глинської сотні Лубенського полку (1663). Перед смертю передав свою доньку під опіку П.Дорошенкові, але її вивіз у Польщу П.Тетеря після своєї відставки з гетьман. уряду. 1670—74 П.Дорошенко безуспішно намагався повернути доньку К. в Україну разом із майном. Літ.: Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 9, ч. 1—2; т. 10. К., 1996—98; Кривошея В.В. Українська козацька старшина. К., 1997. Ю.А. Мицик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ковалевський Єгор Петрович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
