Ідею заснування в Києві істор., археол. й етногр. музею висунуло 1880 Київське товариство грамотності. Однак ця ініціатива не була підтримана місц. владою. Питання про крайовий музей у Києві знову було порушено 1888 гуртком київ. учених та громад. діячів у складі В.Антоновича, О.Лазаревського, О.Лашкевича, П. і Ф. Лебединцевих, А.Прахова, Б.Пясецького, М. і Ф. Терещенків (див. Терещенки), Л.Бродського. Проте і цього разу царська адміністрація з остраху українофільства загальмувала його позитивне вирішення. Лише 1894 при Київ., Подільському і Волин. генерал-губернаторові було організовано к-т і комісію із заснування міськ. музею. До їх діяльності приєдналося Київ. т-во заохочення мист-в, створене 1890 (голова — графиня М.Мусіна-Пушкіна). Воно зібрало перші колекції майбутнього музею, а 1897 злилося з новоствореним Київським товариством старожитностей і мистецтв, де й зосередилась уся робота із заснування міськ. музею. Було споруджено приміщення музею (нині це будинок № 6 по вул. М.Грушевського), 1 серп. 1899 в ньому відкрилась археол. виставка, присвячена 11-му Археол. з’їздові в Києві (див. Археологічні з’їзди). Відкриття музею відбулося 30 груд. 1904 (мав неофіц. назви — Київ. музей старожитностей і мист-в, Київ. міськ. му-
зей). Його першою цінною колекцією стала археол. зб. В.Хвойки (4 тис. одиниць зберігання), яку придбав для музею підприємець і меценат М.А.Терещенко. Йому були подаровані також колекції І.Линниченка, О.Бобринського, С.Зноско-Боровського, Б.Ханенка і В.Ханенко (див. Ханенки Богдан і Варвара), М.Тарновського, М.А.Терещенка, С.Могилевцева та ін. Утримувався коштом міста та Київ. т-ва старожитностей і мист-в, а також за рахунок приватних пожертвувань. Від 1909 підпорядковувався мін-ву торгівлі й пром-сті. Справами музею відав к-т, обраний із членів Київ. т-ва старожитностей і мист-в. 1902—17 к-т очолював голова т-ва — Б.Ханенко. Від самого початку музей розбудовувався як національний. Напередодні Першої світової війни мав 7 відділів: худож.-пром., худож., археол., істор., нумізматичний, етногр., «Старий Київ», а також б-ку і фотоархів. Основу археол. від. складали матеріали з розкопок В.Хвойки і М.Біляшівського: Кирилівської стоянки в Києві доби палеоліту, знахідок доби неоліту, трипільської культури, мідно-бронз. й антич.-грец. доби, епохи Великого переселення народів, розселення слов’ян, київ. акрополя давньорус. часу тощо (бл. 40 тис. одиниць). Музей зібрав найповнішу і найбільшу в Україні зб. укр. нар. мист-ва з усіх регіонів країни (понад 30 тис. одиниць): дерев’яна різьба, одяг, вишиванки, плахти, килими, прикраси, глиняний посуд, ляльки, кахлі, гутне скло, писанки тощо. У худож.пром. від. було представлено вироби західноєвроп. і місц. підпр-в, у т. ч. колекції фаянсу та фарфору Києво-Межигірської фаянсової ф-ки (існувала 1798—1874 на тер. Києво-Межигірського СпасоПреображенського монастиря поблизу Вишгорода) і Волокитинської фарфорової ф-ки (ф-ка була в с. Волокитине; нині село Путивльського р-ну Сум. обл.). У зб. істор. відділу були кілька тисяч зразків укр. іконопису 16— 19 ст., речей церк. вжитку, а також нар. малюнки, старовинний одяг, предмети побуту, золотарства, зброя, тканини, гаптування, рідкісне зібрання портретів укр. старшини, духовенства та
міщан. Худож. зібрання складалося зі зразків укр. малярства 17—19 ст. та новітнього укр. живопису й містило тв. Д.Левицького, В.Боровиковського, Т.Шевченка, В.Штернберга, І.Сошенка, М.Сажина, С.Світославського, М.Врубеля, О.Мурашка, А.Маневича, В.Кричевського, Г.Нарбута, Г.Лукомського та багатьох ін. митців. Нумізматичний відділ з підвідділом сфрагістики налічував понад 2 тис. монет, медалей і печаток різних д-в та епох, у т. ч. великі колекції рим. і боспорських монет, монетні скарби з Наддніпрянської України. Відділ «Старий Київ» збирав різнопрофільні матеріали про розвиток міста впродовж 17—19 ст., життя і побут його мешканців: краєвиди й панорами Києва, плани, креслення, гравюри, літографії, міські видання, портрети видатних діячів, реліквії київ. магістрату з будинку ратуші (барельєф архістратига Михаїла та статуя Феміди), скульптуру Самсона з фонтану на Контрактовій площі, хоругви, скрині, цехові печатки, ключі від фортеці, документи, ікони особливо місцевошанованих святих та ін. матеріали. Б-ка мала цінні збірки рукописів і стародруків, переважно місц. Музей активно пропагував укр. к-ру. 1906 тут було влаштовано 1-шу виставку прикладного мист-ва та кустарних промислів, на якій експонувалося бл. 6 тис. пам’яток із різних регіонів України; 1910 — виставку старовинних тканин і гаптування; 1911 — першу в Києві виставку худож. тв. Т.Шевченка; 1913 — спільно з Історичним музеєм у Москві — виставку укр. гаптування в Москві; 1915 — виставку галицьких ікон 16—17 ст. Щорічно відбувалися також виставки Т-ва пересувних худож. виставок. У музеї
273 КИЇВСЬКИЙ
Будинок Київського художньопромислового і наукового музею. Архітектор М. Бойцов, за участю В. Городецького. 1899. Фото 1904.
274 КИЇВСЬКИЙ
Висла свинцева печатка Київської митрополії. 1091— 1096.
працювали в різний час відомі вчені та громад.-політ. діячі: М.Біляшівський — археолог, етнограф, мистецтвознавець, акад. УАН (від 1919), перший дир. музею (1902—23); В.Хвойка — археолог, один із засн. музею, зав. археол. від. (1909—14); Д.Щербаківський — мистецтвознавець, етнограф, зав. етногр. й істор. від. (1910—27); Д.Дорошенко — історик, зав. б-ки (1914) та ін. У черв. 1919 музей був націоналізований і названий Першим державним музеєм. 1924 перейменований у Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Шевченка. 1934 реорганізований і розділений на два музеї — Український музей народного мистецтва (нині — Національний художній музей України) і Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Шевченка (нині — Національний музей історії України). Дж.: Державний архів м. Київ, ф. 304, оп. 1, спр. 3, 26, 27; Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, ф. 648, оп. 1, спр. 1, 4, 19; Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 442, оп. 638, спр. 456; оп. 658, спр. 1. Літ.: А.Л. К истории будущего Киевского музея. «Киевская старина», 1893, т. 60, № 1; Освящение и открытие Киевского художественнопромышленного и научного музея Императора Николая Александровича. К., 1905; Отчет Киевского художественно-промышленного и научного музея имени Государя императора Николая Александровича за ... 1909— 15 год. К., 1910—16; Киевский художественно-промышленный и научный музей. Отдел археологии. Краткий указатель предметов. К., 1913; Біляшівський М. Наші національні скарби. К., 1918; Київ: Провідник. К., 1930; Музей і сучасність: Тематичний збірник наукових праць Державного історичного музею УРСР. К., 1989 (Передмова); Ковтанюк Н.Г., Шовкопляс Г.М. Заснування та початок історії музею. В кн.: Від першовитоків до сьогодення: із історії формування колекцій Національного музею історії України: Тематичний збірник наукових праць Національного музею історії України. К., 1995. Л.Д. Федорова.
див. Константинопольський патріархат, Київські ієрархи) учений чернець Зарубського монастиря (див. Заруб) Климент Смолятич. Такі дії князя й частини ієрархів Києво-рус. правосл. церкви були спричинені, ймовірно, політ. заангажованістю попередника Климента — грека Михаїла II, який був провідником на Русі політики Візантії. Після обрання митрополитом Климент одразу став на бік кн. Ізяслава, який боровся за загальнорус. владу зі своїм дядьком Юрієм Долгоруким. З ініціативи Долгорукого й за підтримки новгород. архієпископа Нифонта на Русі склалась опозиція проти Климента. По смерті Ізяслава Мстиславича Климент залишив Київ на поч. 1155. Останній раз він служив у Софійському соборі протягом трьох місяців після того, як Київ опинився в руках Мстислава Ізяславича. Далі в Києві утвердився призначений константиноп. патріархом грек Феодор. На поч. 1160-х рр. новий київ. кн. Ростислав Мстиславич безуспішно добивався від константиноп. патріарха затвердження Климента на митрополичому престолі. Літ.: Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси Х—ХIII вв. М., 1989. М.Ф. Котляр.
Н.Ланд, І.Шпер, І.Кручинський, О.Спіцин, С.Семковський, І.Біск, С.Каплун-Сумський, М.Балабанов, Скоржинський. Формально вони звинувачувалися у співпраці з денікінськими властями (див. Денікіна режим в Україні 1919—1920) та невизнанні рад. влади. Однак фактично їх судили за прихильність і відстоювання принципів парламентаризму та політ. незалежності профспілкового руху, що було несумісним із запроваджуваним більшовиками режимом диктатури (див. Диктатура пролетаріату). Г.КучинаОранського, О.Романова, І.Шпера та Н.Ланду позбавили волі «на весь час громадянської війни», а тих, хто заявив про політ. солідарність з ними, позбавили політ. прав і можливості працювати в профспілках та ін. робітн. організаціях. Літ.: Партия меньшевиков и деникинщина: Процесс киевских меньшевиков 21—23 марта 1920 г. М., 1923; Мовчан О.М. Справа київських меншовиків 1920 р. В кн.: Проблеми історії України: факти, судження, пошуки, вип. 3. К., 1994. О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КИЇВСЬКИЙ ХУДОЖНЬОПРОМИСЛОВИЙ І НАУКОВИЙ МУЗЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
