ЗАЙМАНЩИНА — за доби середньовіччя і Нового часу звичаєве право (див. Звичаєве право), яке давало змогу на підставі першого «займу» володіти чи користуватися землею. Поширювалося на всі верстви нас. (на кріпаків (див. Кріпацтво) — дуже обмежено): група осіб (община, союз сябрів та ін.) чи окрема особа, займаючи землю під посіви, городи, пасіки, влаштування млинів тощо, самовільно запроваджувала особисту, общинну чи сябринну земельну власність. З. застосовувалася гол. чин. там, де існувала відносна малонаселеність і значна кількість землі «лежала впусці» (деякі р-ни Слобідської України, Лівобережної України й Правобережної України, Вольностей Війська Запорозького низового). Найбільшого поширення набула під час нац.визвол. війни серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648— 1676). Надалі, у зв’язку з поступовим наступом можновладців на соціальні права селян, міщан, рядових козаків і юрид. оформленням кріпацтва, первісне значення З. втратилося.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЗАЙМАНЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
