Французька революція 1789 р. зі своїми свободолюбними гаслами турбувала і лякала монархів Європи. Тому імператор Павло І приєднався до протифранцузької коаліції європейських держав і Росія взяла участь у війні проти республіканської Франції. Ця війна коштувала й Україні багато, зокрема в людях, які мусіли воювати у складі російської армії під командуванням фельдмаршала Міхаїла Кутузова на європейських фронтах, зокрема в австрійських Альпах. Тим часом у Франції змінилися форми уряду й остаточно 18 травня 1804 р. Сенат проголосив, що "для добра французького народу" дотеперішній консул Наполеон Бонапарте стає імператором французів Наполеоном І (але не імператором Франції!). Рішення Сенату підтвердив плебісцит майже одноголосно (понад 3,5 млн голосувало за, а тільки 2 579 — проти). Потужність і слава Наполеона зростали з кожним днем, зокрема серед широких мас суспільства Європи, і це дуже непокоїло монархів. У 1806 р. зорганізувалася четверта з черги коаліція з Англії, Прусії й Росії, яка знову виступила війною проти Наполеона, але він ту коаліцію скоро розгромив. У висліді цієї війни Наполеон підкорив Пру-сію, захопив Берлін і вирушив проти Росії. Після другої вирішальної битви 13 червня 1807 р. коло міста Фрідлянда у Східній Прусії імператор Росії Олександср І запропонував мирні переговори імператорові французів Наполеонові І. Обидва Імператори зустрілися віч-на-
58
59
віч 7-го липня 1807 р. на річці Німан поблизу міста Тілсит і заключили т.зв. Тілситський договір. На базі цього договору із земель колишньої Польщі, які у другому і третьому поділі захопила Прусія, Наполеон створив т.зв. Варшавське князівство, щоб задовольнити поляків, які вірно воювали на його боці. (Олександер І не погодився, щоб воно називалося Польське князівство). Гданськ проголошено вільним торговим містом, а Росія отримала Білостоцьку землю, в межах якої знайшлося і північне Підляшшя, заселене українцями. У Тілситі обидва імператори поділили між собою також сфери впливів, Наполеонові — Західна Європа, а Олександрові І — Східна. Олександер від себе пропонував Наполеонові ще й частину турецьких володінь, Сирію, Ливан, Смирну й Салоніки, а для себе вимагав тільки Босфор і Дарданели, тобто морських проток, які контролюють доступ з Чорного до Середземного моря. Але Наполеон на це не погодився. Наполеон у липні 1809 р. розгромив Австрію у битві коло міста Баграм у Долішній Австрії і, згідно з нав'язаним їй 14 жовтня мирним договором у Відні, до Варшавського князівства прилучено також землі, захоплені Австрією у третьому поділі Польщі. У складі тих земель перебували також українські землі Підляшшя й Холм-щина. Скористала з цього і Росія, бо Наполеон "подарував" Олександрові І "Тернопільський край", тобто галицькі землі, що простягаються на захід від річки Збруч аж по річку Серет. Отже, завдяки Наполеонові Олександер І розширив кордони своєї імперії на Білостоцьку землю на північному заході та Тернопільський край на південному заході аж до Дністра. Дещо пізніше Наполеон погодився, щоб Росія окупувала Молдавію та Валахію, князівства над нижнім Дунаєм, тобто сьогоднішню Румунію. Але за те Олександер І мусів зірвати дипломатичні зв'язки з Англією. Одночасно в таємному договорі Олександер І зобов'язався на союз з Францією проти Англії, якщо вона не прийме запропонованого їй Наполеоном мирного договору. Незважаючи на договір, Олександер І не довіряв Наполеонові, побоюючись зростання його могутності, як також тому, що Наполеон цікавився Україною. Ще в грудні 1806 р. у Тульчині на Поділлю москалі арештували дві особи, які мали при собі карти України, рисунки та списки французькою та італійською мовами, що вказувало на те, що на Україні відбувалася профранцузька агітація. Російський генерал-губернатор Харківщини повідомляв царський уряд, що селянські агітатори поширювали чутки, що "французи не зроблять нічого злого простолюдцю, що сконфіскують кріпацтво і що запанує тільки один імператор Наполеон". У 1807 р. на Київщині перехоплено "прокламацію Бонапарта", яких було доволі багато по цілій Україні, а зокрема на Правобережній. Це свідчить про те, що французька розвідувальна служба доходила аж до
Києва, очевидно, не без допомоги населення. Один із французьких агентів повідомляв своїх зверхників, що "на Волині селяни заповідають кінець Росії"1. Але Наполеоном захоплювалися не тільки селяни, які стогнали у ярмі кріпацтва, але також і шляхта, аристократи. Василь Лукашевич, маршал дворянства Переяславського повіту на Полтавщині і великий приятель Івана Котляревського, справляючи бенкет на одному із своїх хуторів, випивав тост "на честь Бонапарта-ви-зволителя". Такий тост на бенкеті вказує, що Лукашевич не був одинокий і мусів мати також своїх однодумців серед аристократії. Тут слід ствердити, що наполеонівська політика відносно до України йшла далі по напрямних старого дореволюційного французького режиму, який підтримував Мазепу, а потім його наслідників протягом цілого XVIII сторіччя у їхній боротьбі з Росією. Це зрештою підтверджує той факт, що коли ЗО січня 1808 р. поляки домагалися, щоб Наполеон приєднав до Варшавського князівства "всі краї від Дніпра аж до Очакова, разом з Очаковом", то Наполеон відкинув це домагання. Писала про Україну і французька преса. Наприклад, офіційний орган уряду "Публіцист" помістив 7 грудня 1807 р. новинку, в якій писав, що "з Польщею межує давня козацька країна Україна, одна з найбільш урожайних земель світу, яка своїми багатствами заслуговує на якнайбільшу увагу нашої держави. Тепер, коли справа Польщі розв'язана, прийшла черга на розв'язку справи плодючої батьківщини Мазепи"2. Очевидно, що деякі інформації про тс, що діялося в Україні, доходили й до імператорської канцелярії Олександра І. Це його турбувало. Зокрема, непопулярною була наложена Наполеоном блокада Великобританії, в якій Росія як союзниця Франції була зобов'язана брати участь. Ця блокада вдарила дуже боляче по економіці Росії, яка провадила з Англією корисну торгівлю різною сировиною за промислові продукти. Росія повністю не дотримувалася зобов'язань блокади, що й було одною з причин французько-російської війни 1812 р. * * * Від 1806 р. Росія провадила війну з Туреччиною, яка також була союзницею Франції. Оскільки Україна була першим запіллям цієї війни, то вона відчувала її тягар. Тут було проведене "ополчення", тобто мобілізація до війська у Чернігівській, Харківській, Полтавській, Київській, Херсонській та Катеринославській губерніях. Кож- 1 БоршакІ. Наполеонівські симпатії на Україні; на підставі нових документів //Діло.- 1930.- Ч. 215. - 27 вересня. 2 Там же. - Ч. 214. - 26 вересня.
60
61
на з тих губерній мусіла доставити по кілька тисяч "ополченців", відриваючи їх від продуктивної сільськогосподарської праці. Крім того, на Лівобережжі зреквізовано понад шість тисяч возів, близько сім тисяч пар волів, понад тисячу коней та ще й чотири тисячі погоничів. Ця війна закінчилася щойно у 1812 р. окремим договором у Бухаресті, згідно з яким Росія дістала від Туреччини сусідню з Україною Басарабію, тобто землі поміж ріками Дністер-Прут і Дунай аж до Чорного моря. Населення Басарабії складалося переважно з румунської етнічної групи молдаван, але в трьох повітах, Ізмаїльському при гирлі Дунаю, Акерманському над Чорним морем та на північному заході в Хотинському, у сусідстві з Галичиною і Буковиною, проживали українці та трохи росіян -липованів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Відгук Французької Революції в Україні» з дисципліни «Нарис історії України»
