Здавалось би, що в ринкових умовах достатньо дієво зайнятість регулюється попередньо розглянутим механізмом. Але в ХХІ сторіччі цілком довіритися механізму саморегулювання або ринковій стихії – це означає, образно кажучи, опинитися у перших десятиліттях ХІХ сторіччя, пустивши на призволяще розвиток такого соціального і економічного буття, від якого залежить безпосередньо чи опосередковано все населення країни. Тобто, не можна покластися на стихію ринку. Це може призвести до некерованих процесів у зайнятості і в безробітті. Для того, щоб упоратись з цією стихією, внести необхідні корективи в ринковий механізм, використати його рушійну силу в потрібному напрямі кожна держава має свій інституціональний механізм функціонування ринку праці. Він представляє широке правове поле (Конституція, закони, постанови, кодекси), а також ЗМІ, різноманітні інституції інфраструктури ринку, адміністративна (державна) статистика тощо. Ще на початку розвитку капіталізму об’єктивні економічні закони діяли стихійно, через конкуренцію. В наш час, коли основною формою капіталістичної власності є колективна (монополістична, державна, спільна тощо) дія ринкових законів набуває все більше елементів їх свідомого використання через механізм державного регулювання ринкових економічних відносин і, тим самим, економічного і соціального розвитку суспільства. Держава не може скасувати об’єктивні економічні закони, але може створювати передумови для їх розвитку, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, удосконаленням права власності та господарського механізму; по-друге, - за допомогою державного управління. Отже, економічні закони не залежать від свідомості людей, а залежать від їх свідомої діяльності [1, с.25,26]. Саме в цьому і полягає механізм державного регулювання зайнятості через різні державні інституції, які названі вище. Розглянемо дію інституціонального механізму в Україні. Зайнятість людей на підприємствах , в установах, в організаціях створює певні соціально-трудові відносини. Соціально-трудові відносини – це об’єктивно відбуваючийся взаємозв’язок і взаємозалежність суб’єктів цих відносин в процесі праці, які спрямовані на регулювання якості трудового життя [1, с.48]. Суб’єктами цих відносин є наймані працівники, роботодавці і держава (носії, виразники та виконавці). Схема дії інституціонального механізму регулювання зайнятості здійснюється через три лінії зв’язку. Перша лінія зв’язку, по якій іде зв’язок між суб’єктами ринку праці, це звернення носіїв в державний апарат з приводу своїх соціально-трудових інтересів у вигляді інформацій, скарг, пропозицій. З цим носії можуть звертатись і до виразників їх соціально-трудових інтересів. Це право гарантовано статтею 40 Конституції України. Звернення громадян і окремих груп повинні аналізуватись відповідними органами і служити певною мірою орієнтиром для розробки або корегування відповідних соціально-економічних програм і заходів. Друга лінія зв’язку між суб’єктами соціально-трудових відносин, яку реалізують виразники, це проведення консультацій, нарад, семінарів з метою опрацювання єдиного напрямку спільних дій; різні заяви, меморандуми, обговорення колективних договорів і угод та інші засоби впливу на державні органи. Виразники мають свої друковані видання, центри підготовки кадрів з вищою освітою і широкі зв’язки з громадськістю, роблячи, тим самим, зв’язок двостороннім. На рівні підприємств діють колективні договори між виразниками інтересів найманих працівників і роботодавців. Крім того, носії і виразники використовують і такі засоби впливу на державну соціально-економічну політику як ЗМІ, демонстрації, мітинги, страйки, пікетування, звернення до суду, збір підписів. Такі права громадян обумовлені статтею 39 Конституції України. Третя лінія зв’язку представляє розробку спільно з виразниками і запровадження виконавцями в життя соціально-економічної політики держави через тарифні угоди різних рівнів, різноманітні програми, окремі заходи, постійну оперативну роботу на різних рівнях державного управління, через колективні переговори. Здійснюючи вплив на ринок праці, органи державної влади потребують об’єктивної інформації. Окрім звернень носіїв та виразників для цього є і інші канали: державна статистична звітність, соціологічні обстеження, вибіркові перевірки, ЗМІ, науково-дослідні інститути, академія наук та ін. Така інформація аналізується за різноманітними показниками.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інституціональний механізм регулювання зайнятості» з дисципліни «Державне регулювання зайнятості»
