Розглядаючи реальну економіку, ми припускали, що рівень цін незмінний. Це дозволило на спрощених моделях дослідити фундаментальні процеси в змішаній економічній системі, такі як коливання макроекономічних показників, тенденції формування сукупного попиту і сукупного пропонування, в реальному вимірі. Однак на практиці ринкова економіка функціонує в умовах постійного коливання цін, причому впродовж останнього півстоліття рівень цін змінюється в бік підвищення, така тенденція спостерігається практично в усіх країнах. Процес зростання ринкових цін отримав назву „інфляція“ (від лат. inflatio – здуття, набухання). Інфляція ускладнює всі економічні процеси і проведення стабілізаційної політики урядів. Тому вона вважається одним з основних елементів нестабільності ринкової економіки. Інфляція – це стійке самовідтворюване зростання середнього рівня цін на всі товари і послуги. Як грошовий феномен інфляція є знеціненням грошової одиниці в результаті перевищення грошовою масою в обігу реальної потреби у ній господарства. Однак явище інфляції може бути викликане багатьма суперечностями ринкової економіки, серед яких важливу роль відіграють циклічний характер розвитку і державне втручання в економіку. Існує багато класифікацій прояву інфляції за різними критеріями: за інтенсивністю розвитку розрізняють помірну (повзучу), галопуючу та гіперінфляцію; за механізмом розвитку – інфляцію попиту та інфляцію витрат; за масштабами – регіональну, національну, світову; за впливом держави – контрольовану, неконтрольовану, відкриту, пригнічену; за мірою передбачення – очікувану (прогнозовану) та неочікувану (непрогнозовану). Інтенсивність інфляції вимірює показник темпу (рівня) інфляції: , (12.18) де – рівень інфляції; – індекс цін у році t; – індекс цін попереднього року. Якщо відомий середньомісячний темп інфляції , то її середньорічний темп або темп за будь-яку кількість місяців можна обчислити за формулою: . Форми інфляції за інтенсивністю мають таку кількісну характеристику: помірна інфляція має місце, коли рівень цін зростає не дуже швидкими темпами – до 10% на рік; галопуюча інфляція виникає, коли зростання цін вимірюється двозначним числом від 10% до 200% за рік; гіперінфляція починається, коли темп зростання цін перевищує 200% за рік. Помірна інфляція не завдає великої шкоди економіці, вона передбачувана, і уряд може коригувати свою політику, а населення встигає пристосуватись до зростання цін. Галопуюча інфляція порушує стабільність розвитку – фірми постійно підвищують ціни, банки – процентні ставки за кредит, купівельна спроможність населення падає, важко координуються міжгалузеві зв’язки, грошова система переживає кризу. Гіперінфляція руйнує грошову систему, підприємства масово банкрутують, населення втрачає довіру до національної валюти, починається „втеча від грошей“. Інфляцію попиту та інфляцію витрат вважають основними формами, що пояснюють механізм розвитку інфляції та її причини. Вони тісно переплітаються і мають тенденцію переходити одна в одну. Інфляція попиту спричиняється будь-якими чинниками, котрі стимулюють зростання сукупного попиту, найчастіше – заходами стимулювальної фіскальної або монетарної політики. Інфляція витрат має два основних джерела розвитку – підвищення цін на сировину і зростання зарплати. Коли ціни на ресурси зростають швидше, ніж їх продуктивність, середні витрати виробництва зростають, обсяги пропонування скорочуються, відтак рівень цін зростає. Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат утворює інфляційну спіраль. Ситуація, коли загальний рівень цін зростає одночасно зі скороченням рівня виробництва, називається стагфляцією. Уповільнення темпів інфляції називається дезінфляцією. Протилежний інфляції процес стійкого і тривалого зниження цін називається дефляцією. Відкрита інфляція має місце за вільного ціноутворення і фіксується показником рівня інфляції. Прихована інфляція виникає, коли ціни утримуються стабільними, але існує диспропорція між сумою цін наявних товарів і послуг та кількістю грошей в обігу. Вона проявляється у дефіциті товарів і послуг. Прогнозована інфляція – це інфляція, яка враховується в очікуваннях населення. Коригування всіх економічних рішень здійснюється з врахуванням ефекту Фішера, згідно з яким рух номінальної процентної ставки повторює темп інфляції . Непрогнозована інфляція стає несподіванкою для населення, призводить до зниження всіх видів фіксованих доходів, погіршує стан кредиторів, але сприяє боржникам. Оскільки інфляція – складний і багатовимірний процес, то виникло багато теорій, які намагалися відшукати першопричини цього явища і пояснити механізми його розвитку. Умовно виділяють дві групи концепцій інфляції: неекономічні та економічні. В свою чергу економічні теорії поділяються на немонетарні та монетарні. Неекономічні концепції причини інфляції вбачають у природних або політичних подіях. Прихильники цих концепцій надають великого значення різним стихійним лихам – тривалим неврожаям сільськогосподарської продукції, техногенним аваріям, епідеміям. Якщо аграрний сектор займає значну частку в структурі економіки, то неврожай призведе до відчутного зростання цін спочатку на продовольчі товари, а в кінцевому результаті – до підвищення загального рівня цін. До неекономічних відносяться також версії, за якими в основі інфляції лежать політичні чинники, такі як мілітаризація економіки. Економічні немонетарні концепції пов’язують першопричини інфляції з економічними процесами, які або не викликані зростанням грошової маси, або зростання грошової маси є лише умовою розгортання даних процесів (збурення у попиті, нерівномірність розвитку окремих галузей, монополізація виробництва, соціальна політика держави та ін.). Монетарна концепція пов’язує інфляцію передусім з політикою центрального банку, який контролює пропонування грошей, а відтак, згідно з рівнянням обміну, повністю контролює і рівень інфляції: . Інфляція виникає, коли темп приросту грошей і швидкості їх обігу більший, ніж темп приросту реального доходу . Якщо , то інфляція спостерігатиметься за умови, що . Якщо центральний банк зберігає пропонування грошей незмінним або збільшує його у відповідності з монетарним правилом, то рівень цін буде стабільним. Часто інфляція стає наслідком тривалого і великого фіскального дефіциту, який монетизується центральним банком країни. Кожен рівень дефіциту призводить до конкретного темпу інфляції. У відкритій економіці за діючого паритету купівельної спроможності темп інфляції буде дорівнювати темпу знецінення валюти. Інфляція знижує реальну вартість грошових залишків і обкладає населення інфляційним податком. Інфляційний податок – це особливий вид податку, який сплачується автоматично, коли домогосподарства витрачають все більше грошей на придбання того самого набору товарів. Загальні надходження від інфляційного податку визначаються за формулою: , де темп інфляції представляє ставку оподаткування, а рівень реальних грошових залишків – базу оподаткування. Способом збору інфляційного податку є друкування грошей. Воно дає уряду додатковий доход, який називається сеньйоражем. Вчені вказують на існування різних видів втрат від інфляції. Більшість людей вважають, що інфляція веде до зниження купівельної спроможності грошей, викликає зниження рівня життя. Дійсно, покупці платять більше. Але оскільки доходи більшості людей отримуються за рахунок продажу ними різних послуг (наприклад, праці), зростання доходів йде паралельно зі зростанням цін. Таким чином, інфляція сама собі не знижує купівельну спроможність доходів населення. Хибне уявлення з’являється від того, що люди не усвідомлюють принципу нейтральності грошей. Якщо зростання доходів відбувається тими ж темпами, що і зростання цін, то реальні доходи не змінюються. Ефект „стоптаних черевиків” – інфляція представляє собою різновид податку на власників грошей. Податки як такі не призводять до додаткових витрат суспільства, вони лише перерозподіляють доходи від домогосподарств до держави. Але люди часто хочуть уникнути податків. Так само із інфляцією: люди прагнуть мінімізувати свої втрати, через це тримають більше грошей на депозитах, які дають процент. Відповідно їм доводиться частіше знімати гроші із свого банківського рахунку. Регулярні відвідування до банку (поклали – зняли) сприяють швидкому зношуванню взуття, саме тому так називають витрати, пов’язані з втратою часу на відвідування банків та іншими незручностями. Витрати „меню” – більшість фірм змінюють свої ціни не часто – приблизно 1 раз на рік, тому що це вимагає додаткових витрат, які називають витрати „меню” з ресторанної практики – треба друкувати прейскуранти, каталоги, розсилати їх дилерам і покупцям, і т.п. Інфляція змушує фірми йти на ці витрати „меню”, коли треба міняти ціни чи не щодня. Зміна відносних цін і нераціональне розміщення ресурсів – розподіл обмежених ресурсів в ринковій економіці відбувається у відповідності із відносними цінами. Споживачі порівнюють ціни з якістю товарів. А споживчий вибір визначає розподіл ресурсів серед фірм і галузей. Якщо інфляція змінює відносні ціни, то інформація спотворюється, тоді їх рішення не сприяють найкращому розподілу ресурсів. Спотворення, викликані інфляційним податком – інфляція спотворює деякі податки, наприклад, фактично посилює податки на доходи, які приносять заощадження. Подоходний податок знімається з доходу, обчисленого по мінімальній ставці проценту, а ця ставка в значній мірі є компенсацією від втрат інфляції. Реальна ставка не змінюється, але номінальна зазнає впливу інфляції. Першим дослідив цей зв’язок І.Фішер, тому залежність зміни номінальної ставки проценту від темпів інфляції називають ефектом Фішера: зміна номінальної ставки в залежності від темпів інфляції відбувається у співвідношенні один до одного. У відповідності з ефектом Фішера і зміною податку привабливість заощаджень для населення знижується. Але заощадження – основні інвестиційні ресурси, тому інфляція обмежує швидкість довгострокового економічного зростання. Ще один наслідок інфляції – зміна міри вартості грошей – веде до невірної оцінки доходів фірм бухгалтерами. Інфляція не дає можливості інвесторам правильно оцінити найбільш прибуткові компанії, що утруднює роботу фінансових ринків – куди спрямувати інвестиції. Інфляція, таким чином, породжує помилки. Особливий вид витрат несподіваної інфляції – довільний перерозподіл багатства. Несподівані стрибки цін можуть перерозподілити багатство від кредитора до позичальника, тому що позичальник повертає борг знеціненою валютою. Особливо це буває при гіперінфляції. Непередбачена інфляція шкодить кредиторам, групам з фіксованими доходами, власникам заощаджень. Всі зміни від інфляції не завжди піддаються прямому виміру. Якщо темпи інфляції не більше 10%, то думки вчених про вплив інфляції розходяться. Більшість вважають, що вона негативно впливає на стан виробництва і зайнятості. Гіперінфляція може підірвати фінансову систему, руйнує виробництво. Зв’язок між двома основними показниками стану економіки – темпами інфляції і рівнем безробіття характеризує крива Філліпса (рис. 12.11). Від’ємний нахил кривої свідчить, що політики стоять перед дилемою компромісного вибору між інфляцією і безробіттям. Стимулюючи зростання сукупного попиту засобами фіскальної або монетарної політики, уряд може знизити рівень безробіття, але лише ціною прискорення інфляції, і навпаки – стримуючи обсяги сукупного попиту, можна пригнітити інфляцію, але ціною зниження обсягів виробництва, що супроводжується зростанням безробіття. Пізніше М.Фрідмен та Е.Фелпс встановили, що за допомогою інструментів монетарної політики можна досягти комбінації рівнів інфляції і безробіття, які відповідали б кривій Філліпса, лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді збільшення пропонування грошей пропорційно змінює ціни і номінальні доходи, не змінюючи при цьому реальних обсягів виробництва, а отже, і безробіття. У довгостроковому періоді рівень безробіття прямує до свого природного рівня і не залежить від зростання грошової маси. З ідеї нейтральності грошей випливав висновок, що у довгостроковому періоді безробіття не залежить від інфляції, а крива Філліпса є вертикальною. Вчені також зробили висновок, що коли за допомогою експансіоністської політики утримувати безробіття нижче природного рівня, то темпи інфляції будуть зростати. Цей висновок відомий як принцип прискорення інфляції. Події кінця 1970-х – початку 1980-х рр. продемонстрували, що інфляція може провокуватись не тільки змінами у попиті, але й шоковими змінами пропонування. Зростання витрат виробництва зумовило зростання загального рівня цін і скорочення обсягів випуску. В свою чергу скорочення обсягів виробництва змусило фірми зменшити чисельність працівників – рівень безробіття зріс. Аналіз інфляції як макроекономічного явища показує, що вона породжується багатьма чинниками і має численні зв’язки з іншими економічними процесами, такими як безробіття, економічний цикл, зовнішньоекономічні впливи, фіскальна і монетарна політика. Досвід боротьби з інфляцією свідчить на користь проведення жорсткої монетарної та бюджетно-податкової політики, яка скорочує сукупний попит. Але вивчення зв’язку інфляції і безробіття показує, що ціною такої політики є зменшення обсягів виробництва, зростання рівня безробіття. Це означає, що суспільні втрати від самої інфляції доповнюються втратами суспільства від боротьби з нею. Тому оцінка антиінфляційної політики вченими і практиками неоднозначна. Набули поширення погляди, згідно з якими помірна інфляція не така вже і шкідлива, потрібно лише пристосуватись до неї, навчитись жити в умовах інфляції. Оскільки добробут людей залежить не від грошової політики, а від продуктивності праці, а під час інфляції застосовується індексація доходів, то припинення інфляції не означає, що реальні доходи збільшаться. Коли інфляція не перевищує 20-30% на рік, може проводитись адаптивна антиінфляційна політика, яка включає: поступове обмеження грошового пропонування, індексацію грошових доходів, стабілізацію інфляційних очікувань, регулювання цін і доходів, укладання довгострокових угод між підприємцями і профспілками про співвідношення темпів зростання цін і номінальної зарплати. Проте існує й інша точка зору, яка вбачає в інфляції чисте зло для економіки, тому її прихильники вважають, що потрібно проводити активну боротьбу з інфляцією, жертвуючи навіть падінням обсягу виробництва. Активна антиінфляційна політика передбачає: різке (шокове) скорочення пропонування грошей шляхом контролю за грошовою емісією, заборону емісійного фінансування державного бюджету, проведення грошової реформи конфіскаційного типу. Крім того, в антиінфляційній політиці потрібно враховувати вид інфляції. У боротьбі з інфляцією попиту необхідно: зменшити державні видатки, підвищити податки, скоротити бюджетний дефіцит, стабілізувати валютний курс. Для зниження інфляції витрат необхідно проводити заходи, спрямовані на: обмеження зростання факторних доходів і цін, захист конкуренції (антимонопольна політика), зниження податків на бізнес; відповідність грошової емісії приросту реального обсягу випуску. Необхідною умовою успішної антиінфляційної політики є довіра населення до уряду. Часто успіх антиінфляційної політики забезпечує грошова реформа – введення нової грошової одиниці.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інфляція та антиінфляційна політика» з дисципліни «Економічна теорія»
