Бланшо, Моріс (Blanchot, Maurice) Hap. 22 вересня 1907 p., Кен, Сона-і-Луара, Франція. Філософ, теоретик, письменник Жоден автор не відповідає поняттю незалежного вченого у строгому розумінні цього тер- 45 міна більше, аніж Бланшо. Як відзначає П. Адамс Ситні у своїй післямові до книжки "Погляд Орфея ", першій англомовній публікації есе Бланшо, "Моріс Бланшо — це людина, про яку майже нічого не відомо. Наскільки я знаю, він ніколи не читав лекцій, не виступав перед публікою, не давав інтерв'ю, не написав жодного абзацу своєї автобіографії" (Blanchot, 1981: 163). Мабуть, саме це звільнило його від обов'язку втискувати своє мислення в усталені форми, що звичайно доводиться робити вченим, які належать до академічного світу, і його багатий творчий доробок вилився у формах есе, оглядів та статей, що публікувалися в найвідо-міших французьких газетах і журналах, зокрема, "Combat", "Critique", "Nouvelle revue française" та "La revue française". У своїх працях Бланшо розглядає зв'язок між творчою і критичною діяльністю як теоретично, так і на практиці; тобто хочу сказати, що він досяг великої майстерності, виступаючи і як критик, і як письменник-романіст. Його критична праця тяжіє до фрагментарного й афористичного стилю, що нагадує стиль Ніцше, а більшість його великих критичних текстів є компіляціями з окремо опублікованих статей. Перший збірник есе Бланшо вийшов друком у 1943 р. під назвою "Faux pas" ("Хибні кроки"), а потім з'явилися й інші збірники: "Le part du feu" ("Народження вогню", 1949) "L'espace littéraire" ("Літературний простір", 1955), "Le Livre à venir" ("Майбутня книжка", 1959), "L'Entretien infini" ("Нескінченна розмова , 1969) і "L'Amitié" ("Дружба", 1971), усі вони доступні в англійському перекладі. Перша публікація Бланшо в царині художньої літератури з'явилася 1941 p., це був один із його трьох романів, і всі вони вийшли друком у тому ж десятилітті. Після книжки "Thomas l'Obscur" ("Загадковий Тома"), праці, переклад та публікація якої представили Бланшо англомовній аудиторії кількома роками пізніше, була опублікована ще одна його книжка (англійською мовою) "Смертний вирок" (1978). Його художні тексти 1950-х pp., що їх він визначив, як récits (оповіді, оповідання), часто стирають різницю між белетристикою та критикою. Його першою критичною працею, що була опублікована англійською мовою, стала 1981 р. книжка "Погляд Орфея", добірка есе, які датуються 1949—1969 роками. Свою творчу кар'єру Бланшо розпочав у 1931 p., друкуючись у численних політичних та літературних газетах, причому найбільш плідними протягом цього десятиліття виявилися для нього роки 1933-й і 1937-й, коли політична криза у Франції досягала свого апогею. Критики дотримуються різних думок щодо природи цієї його ранньої творчості. Так, Джералд Л. Бренс охарактеризував її у книжці "Моріс Бланшо: відмова від філософії", як "профашистську, а також, більшою або меншою мірою, антисемітську" (1997: XI). Ще кілька авторів зверталися до цієї ж теми: у своїй книжці "Спадщина антисемітизму у Франції" (1983) Джефрі Мелмен намагається дати оцінку всьому тому періоду в термінах французької інтелектуальної історії; у книжці "Бланшо: останній сучасник" (1997) Леслі Гіл намагався подати так званий антисемітизм Бланшо як його помилку; а Стівен Унґар у розвідці "Скандал та післядія: Бланшо і Франція після 1930 р." (1996) прагнув пояснити події того періоду, звернувшись до психоаналітичного поняття "післядії". Двоє людей, з якими він заприязнився в цей ранній період, справили певний вплив на формування його інтересів. Його контакти з Емануелем Левінасом спонукали Бланшо з більшою увагою поставитися до вимог етики іншого мислителя, позначеної нескінченністю, — проблеми, до якої Левінас уперше звернувся у своїй праці "Всеохопність і нескінченність" (1969). Дружба з Жоржем Батаєм пробудила в нього інтерес до надмірностей та аномальних явищ, як і до самої дружби, — тем, розглянутих у працях "Нескінченна розмова" (1993) та "Дружба" (1997). Одним із найважливіших філософських попередників Бланшо був Геґель, від якого він запозичив високу оцінку заперечення в діалектиці; у ній він, подібно до Батая, знайшов якнайвиразнішу творчу спонуку. Думка Бланшо працює на перетині філософії та літератури й може розглядатись як один довгий роздум про значення або мету самої літератури. Крім того, на його працю можна дивитись як на важливий місток між модерніс-тю й постмодерністю, бо список модерних франкомовних та німецькомовних авторів, до твор- 46 чості яких він звертається, вражає уяву, захоплюючи широкий діапазон, від Маларме, Прус-та й Рембо до Гельдерліна, Кафки та Рільке. Тоді як більшість праць Бланшо не піддається традиційним у теорії літератури визначенням, розвідка "Простір і література" (1982) являє собою дослідження, які, власне, завдання стоять перед письменством. Якщо це завдання полягає в тому, щоб наділити голосом думку, запитує Бланшо, то чи справедливо це, і чи не здійснюється насильство у стосунку до думки, яка існувала ще до появи твору письменства? Тут його літературним попередником є Стефан Маларме, з яким Бланшо поділяє високу оцінку немислимого завдання — написати Книгу (le Livre), створити цей своєрідний довершений шедевр. Мабуть, найкращий тому взірець — поема Маларме "Un coup de dés jamais n'abolira le hasard" ("Кинутий жереб ніколи не скасує випадку"), де автор наводить на думку, що написання безлічі книжок ніколи повністю не вичерпає значення книжки, яка завжди перебуватиме в пошуках свого власного значення. Виходячи з цього, література значною мірою осмислює власний статус у кожному конкретному випадку написання. Книжки Бланшо "Le pas au-delà" ("Крок потойбіч") (1973), перекладена й опублікована англійською мовою під заголовком "The Step Not Beyond" у 1982 p., та "L'écriture du désastre" ("Письмо катастрофи") (1980), перекладена англійською мовою як "The Writing of the Disaster" й опублікована 1986 p., стали прикметною ознакою фрагментарного стилю письма, в якому ще більше стерлася різниця між критикою і літературою.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Бланшо, Моріс» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
