Важливим засобом забезпечення прав на землі є закріплення у законодавстві їхніх гарантій. Поняття "гарантія" у перекладі з французької мови означає "поручатися", "забезпечувати". Встановлення гарантій прав на землю має на меті забезпечити власникам землі, іншим суб'єктам прав на землі реальне здійснення їхніх повноважень щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками. Важливість гарантування прав на землю підкреслюється наявністю у Земельному кодексі України 2001 р. спеціального розділу "Гарантії прав на землю". Питання гарантій прав на землю в умовах розвитку ринкових відносин є особливо важливим, що зумовлює актуальність наукових праць у цій сфері. Комплексне дослідження гарантій прав на землю було проведене М. В. Шульгою . Проте вказане та інші дослідження, які стосувалися окремих гарантій прав на землю, присвячувалися в основному аналізу положень уже недіючого земельного законодавства. Прийняття ж нового Земельного кодексу України та іншого земельного законодавства диктує необхідність продовження наукових досліджень у цій галузі. Важливим є аналітичний розгляд гарантій прав на землю, способів захисту земельних прав громадян, вирішення їхніх земельних спорів, проведений 1.1. Каракашемг 1 Див.: Шульга М. В. Актуальніше правовьіс проблеми зємельньїх ОТНОШЄНИЙ в современньїх условиях. - X.: Консум, 199S.-C. 174-214. 2 Див.: Каракаш И. И. Право собственности на землю и право земллепользования в Украине: Научно-практ.пособие. - К.: Истина, 2004. - Глава VII. , .-.... Новели Земельного кодексу України 2001 року і земельні права громадян У системі гарантій прав на землю провідне місце займають конституційні гарантії, до яких можна віднести наступні положення Конституції: -держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13), що означає рівні можливості та умови захисту права власності на землю; 0 право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключ но відповідно до закону (ст. 14); 1 ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41). Крім того, Конституція України визначає юридичні процедури, в межах яких може здійснюватися охорона прав на землю: 2 судовий захист прав та свобод (ст. 55); 3 право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55); 4 право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішен нями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); 5 право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних між народних судових установ чи до відповідних органів міжнародних орга нізацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55); 6 право на правову допомогу (ст. 59). Наявність конституційних механізмів і процедур захисту прав на землю є необхідною умовою того, щоб проголошені права стали реальністю. Вказані та інші конституційні положення у сфері гарантій та захисту земельних прав громадян конкретизуються у земельному законодавстві. Зокрема у Земельному кодексі України вперше виділено окремо розділ V "Гарантії прав на землю". У земельно-правовій літературі правові гарантії трактуються як система нормативних приписів і правових способів, передбачених земельним законодавством (матеріальним І процесуальним), які забезпечують нормальну юридичну можливість відповідних суб'єктів набути суб'єктивне право, реалізувати його в процесі практичної діяльності, а при порушенні цього права забезпечити йому належний захист. ' Шульга М. В, Актуальньїе правовьіе проблеми зємельньїх отношєний в современньїх условиях. - С. 179. 239 РОЗДІЛ 12 Основні гарантії прав на землю, які закріплені у Земельному кодексі України, іншому земельному законодавстві, поділяються на кілька груп: 7 гарантії у сфері захисту прав на землю, в т. ч. і права власності на землю; 8 гарантії при відшкодуванні збитків власникам землі та землекористувачам; 9 гарантії при вирішенні земельних спорів; 10 інші гарантії прав на землю. Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Важливе значення для захисту прав громадян на землю мають положення ст. 152 Земельного кодексу України, згідно з яким держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю. У ній визначено основні способи захисту цих прав, до яких, зокрема, відносяться: 11 визнання прав; 12 відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушен ня прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; 13 визнання угоди недійсною; 14 визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; 15 відшкодування заподіяних збитків; 16 застосування інших способів, передбачених законом. Перелічені засоби захисту прав на землі мають, в основному, цивільно-правовий характер. Однак вони не є однаковими за своїм змістом чи правовими наслідками, що дає змогу певним чином їх класифікувати. Найбільш поширеним способом класифікації способів захисту права власності є їхній поділ на речово-правові, зобов'язально-правові та спеціальні.' Основними речово-правовими засобами є віндикаційний (право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння) та негаторний (вимога власника усунути порушення у здійсненні його ' Див.: Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. Кн. 1/ За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 498-499. 240 Новели Земельного кодексу України 2001 року і земельні права громадян права, які не пов'язані з позбавленням права володіння) позови. Підставою для застосування віндикації (у перекладі з латинської - захищаю, вимагаю) досить часто є випадки самовільного захоплення чужих земельних ділянок. Власник або інша особа, права якої порушені самовільним захопленням належної їй земельної ділянки, має право звернутися до суду з вимогою про повернення земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Негаторний позов застосовується у випадках, коли власник має земельну ділянку у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Іншими речово-правовими засобами захисту права власності є позови про визнання прав на земельну ділянку, про захист прав співвласника у разі виділу, поділу та продажу спільної земельної ділянки і деякі інші. До зобов'язально-правових засобів захисту прав на землі відносять позови про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору, повернення безпідставно отриманої чи збереженої земельної ділянки тощо. Спеціальними засобами захисту прав на землі є позови про визнання недійсними угод із земельними ділянками, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування тощо. Вказаний перелік засобів та способів захисту прав на землі не є вичерпним. В окремих випадках можливе застосування інших передбачених законом способів захисту цих прав. Із системи гарантій прав на землю необхідно виділити окремі гарантії права власності на землю. Найважливішою з них є встановлення у законодавстві вичерпного переліку підстав припинення права власності на земельну ділянку. У ст. 153 Земельного кодексу України вказується, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та законами України. Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку може бути припинено у випадках добровільної відмови власника від права на земельну ділянку; смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку за рішенням кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскації за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, передбачених Земельним кодексом України. Примусове припинення права власності на 241 РОЗДІЛ 12 земельну ділянку може бути здійснено виключно за рішенням суду. При цьому законом детально врегульовані процедури примусового припинення прав на землю за різними підставами (ст. 143-148 ЗК України), що є процесуальною гарантією дотримання земельних прав громадян. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб (під будівлі і споруди органів державної влади та місцевого самоврядування; об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; об'єкти оборони та національної безпеки; об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення тощо) здійснюється за згодою їхніх власників. Власнику земельної ділянки, який повинен бути попереджений не пізніше, як за один рік до майбутнього викупу, відшкодовується вартість земельної ділянки. Колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних із викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб. Ст. 41 Конституції України закріплює гарантії самостійності власника у здійсненні своїх повноважень, вказуючи, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, якщо це не завдає шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, не порушує екологічну ситуацію і природні якості землі. Проте на практиці нерідко реалізація права власності та інших прав на землю залежить від тих чи інших дій органів держави чи місцевого самоврядування, а окремі посадові особи, які чинять свавілля у цій сфері, не притягаються до відповідальності, хоча ст. 19 Конституції зобов'язує органи державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Конституцією та законами України. Ст. 154 Земельного кодексу України встановлює, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належної йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обтяження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їхніми неправомірними 242
Новели Земельного кодексу України 2001 року і земельні права громадян втручаннями у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Отже, закон забороняє необгрунтовані втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у здійснення власником своїх повноважень щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Якщо ж орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування видасть акт, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 Земельного кодексу України). Визнання такого акту недійсним здійснюється у судовому порядку. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт. Важливою гарантією прав громадян на землі є відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Поняття збитків визначається Цивільним кодексом України, ст. 22 якого вказує, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки): 2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Загальні засади відшкодування заподіяної шкоди закріплені у Цивільному кодексі України (Глава 82). Проте відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам характеризується істотною специфікою, яка загальними нормами цивільного права не охоплюється. У зв'язку з цим земельне законодавство встановлює особливий порядок такого відшкодування, якому присвячена Глава 24 Земельного кодексу України. На відміну від цивільного законодавства, земельне передбачає відшкодування збитків, заподіяних не тільки протиправною поведінкою, а й правомірними діями. Відповідно до ст. 156 Земельного кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: 17 вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових зе мель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом; 18 тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; 19 встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; . . 243 РОЗДІЛ 12 20 погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних влас тивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; 21 приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки збитки можуть бути заподіяні й деякими іншими неправомірними діями. Збитки, заподіяні зазначеними діями власникам землі та землекористувачам, підлягають відшкодуванню в повному обсязі. При цьому не має значення, правомірними чи неправомірними діями вони заподіяні. Як уже зазначалося, особливості правового регулювання відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, полягають в тому, що ці положення регулюються земельним, а не цивільним законодавством. Крім Земельного кодексу, у цій сфері діють і спеціальні земельно-правові акти, основним з яких є "Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. Відповідно до цього порядку відшкодуванню підлягають вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель та споруд, включаючи незавершене будівництво; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових і дерево-чагарникових насаджень; вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо); зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт); на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків визначаються спеціальними комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. У ряді випадків передбачається можливість і договірного порядку визначення розміру збитків. Зокрема при тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою 1 ЗП Уряду України. - 1993. -№ 1О.-Ст. 193. 244 '. . Новели Земельного кодексу України 2001 року і земельні права громадян між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами, організаціями - замовниками розвідувальних робіт з обумов-ленням розмірів збитків і порядку їхнього відшкодування в договорі. Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій. Чинне законодавство передбачає можливість захисту прав громадян в адміністративному та судовому порядку. Так, відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. Рішення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів можуть бути оскаржені у судовому порядку. Проте, виходячи з конституційного права на судовий захист (ст. 55 Конституції), положення про пряму дію норм Конституції (ст. 8 Конституції), положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), кожен громадянин має право за захистом своїх прав на землю звертатися безпосередньо до суду. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї причини, що її вимоги можуть бути розглянуті у передбаченому законом досудовому порядку. Разом із тим, неправильно абсолютно відкидати захист земельних прав громадян в адміністративному порядку без звернення до суду. Цей порядок нерідко більш оперативний і у багатьох випадках може використовуватися не менш ефективно, ніж судовий. 245 РОЗДІЛ 12 Таким чином закон надає громадянину (зокрема селянину) можливість вибору органу, до якого він може звернутися для забезпечення захисту порушеного права на землю: чи безпосередньо до суду, чи до іншого органу, якому, згідно з законом, підвідомчий земельний спір. Практика вирішення земельних справ судами свідчить про те, що найбільш поширеними категоріями справ, пов'язаних із правом на землю, є спори, що випливають із права власності на земельні паї. Передусім це стосується отримання земельних паїв у випадку невключення у списки осіб на отримання земельного паю; виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних паїв тощо. Так місцевий суд Бродівського району Львівської області, задовольнивши позов Т. Т. Чорнобай до Гаївської сільської ради про визнання права на земельну частку, виходив із того, що покійний чоловік позивачки - Т. Я, Чорнобай від 1953 р. працював і відповідно був членом колгоспу "Прогрес", який із часом було реорганізовано в народну агрофірму "Прогрес". Однак після виходу на пенсію Т. Я. Чорнобая, при складанні списку осіб, що мають право на земельний пай, у цей список не було включено. Із позовом до суду звернулась дружина померлого, яка вважає, що його не включено у списки помилково.' Нерідко районні державні адміністрації відмовляють у видачі громадянам сертифікатів на право на земельний пай, порушують їхні права. У таких випадках громадян включають у списки на право власності на земельний пай, але сертифікату не видають. Так, у місцевий суд Перемишлянського району Львівської області звернулась громадянка С. І. Кіцера з позовом до приватної агрофірми їм. Д. Галицького Стрілківської сільської ради Перемишлянського району, Перемишлянського районного відділу земельних ресурсів про видачу сертифікату на земельний пай із подальшим виділенням земельної ділянки в натурі і видачі державного акту на право приватної власності на землю. Суд, розглянувши матеріали справи і вислухавши пояснення сторін, позов задовольнив. Суд встановив, що гр. Кіцера була членом колгоспу ім. І. Франка і працювала у ньому В 1991 р. колгосп був реорганізований у сільськогосподарське підприємство ім. Д. Галицького, а згодом - у приватну агрофірму ім. Д. Галицького. У 1993 р. позивачку було включено до списку осіб, що мають право на отримання земельного паю, але сертифікат 1 Узагальнення практики розгляду судами Львівської області цивільних справ про майнові питання, що виникають в процесі реформування аграрного сектора у І півріччі 2002 року. - С. 7. 246 Новели Земельного кодексу України 2001 року І земельні права громадян не було видано. В 2001 р. ЇЇ було виключено із списку осіб на отримання земельного паю. Суд правильно визнав рішення зборів селян про виключення її із списку осіб на отримання земельного паю незаконним, оскільки підставою виключення позивачки зі списку було те, що вона мало працювала в колективному підприємстві. Законодавством України не передбачено такої підстави, а право на земельний пай не залежить від стажу роботи громадянина, його виробничих показників, особистих заслуг тощо.' Крім того, судам підвідомчі справи за заявами про визнання недійсною відмови у безоплатній приватизації громадянами земельних ділянок, які знаходилися у їхньому користуванні; про встановлення земельних сервітутів; про примусове припинення права власності на земельну ділянку з передбачених Земельним кодексом підстав; про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок тощо. Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє зробити вис-ново, що сьогодні в Україні забезпечено досить високий рівень гарантій прав на землю, встановлено певні механізми їхнього захисту. Неефективна реалізація цих прав обумовлена різними причинами і об'єктивного (безконтрольність у використанні земель, низький рівень правосвідомості громадян тощо), і суб'єктивного характеру.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Гарантії прав на землю» з дисципліни «Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України»
