У міжнародному комерційному праві юридичні особи є головними суб’єктами права. Як правило, юридичні особи (Juristische Person, Personne civille, personne morale, corporation, legal person) — це різноманіт-ні підприємницькі об’єднання, які відіграють вирішальну роль в економіці будь-якої країни. Але в законодавствах різних правових систем розрізняються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Ті й інші мають право брати участь у міжнародній комер-ційній діяльності. Для розмежування понять «юридичні особи публічного права» і «юридичні особи приватного права» використовують різні кри-терії. Одним з таких критеріїв є природа акта, що дав підставу для виникнення того чи іншого суб’єкта права. Так, юридичні особи публічного права виникають на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта), а юридичні особи при-ватного права виникають на підставі приватно-правового акта. Характерними ознаками юридичних осіб публічного права є: наявність владних повноважень, публічний характер поставленої мети, особливий характер членства. Юридичними особами пуб-лічного права є держава, державні установи, торгові і промислові палати, а також в окремих випадках державні підприємства. Питання організації, сфери діяльності, представництва юри-дичної особи публічного права потребують спеціального визнан-ня і регулюються нормами публічного права. Наприклад, Німецьке цивільне уложення зрівняло юридичних осіб публічного права під час розгляду їх як суб’єктів майнового обігу з юридичними особами приватного права стосовно відпові-дальності за дії правління та його членів, а також втрати право-здатності у випадку відкриття конкурсу на майно юридичної особи. Необхідно зазначити, що у зв’язку з прийняттям на початку 70-х років ряду міжнародних конвенцій та національних норма-тивних актів у сучасних умовах для всіх країн стає характерним підпорядкування юридичних осіб публічного права в разі висту-пу їх як учасників комерційного обігу правовому режиму юриди-чних осіб приватного права. Створення юридичних осіб приватного права в національних законодавчих актах різних правових систем є прерогативою при-ватних осіб. Приватні особи створюють матеріальну основу юри-дичної особи, визначають мету її діяльності і завдання. Спробуємо розглянути існуючі види юридичних осіб приват-ного права в різних правових системах. Так, у праві ФРН юридичні особи приватного права поділя-ються на спілки та установи. Спілка — це об’єднання осіб, що має такі ознаки: 1) мету, спільну для всіх членів об’єднання; 2) структуру, що забезпечує організаційну єдність; 3) незалежність існування об’єднання від зміни складу осіб, що до нього входять. Спілки поділяються на господарські, головна мета яких — комерційна діяльність з метою отримання прибутку, і негоспо-дарські. Діяльність господарських спілок регулюється спеціальним за-конодавством. Установи — це юридичні особи, які створюються на підставі односторонньої угоди приватної особи. Засновник виробляє установчий акт, визначає структуру установи, у тому числі і склад правління. Для створення установи у ФРН необхідний дозвіл компетент-ного органа державної влади. Після одержання такого дозволу виникає юридична особа, до якої на правах власності переходить зазначене в установчому акті майно. Майно може бути різним за своєю природою: акції акціонерних товариств і пайові свідоцтва товариств з обмеженою відповідальністю, цілком контрольова-них засновником. Установа може мати різні цілі. Якщо цілі, що визначені в ста-туті, визнаються загальнокорисними чи благодійними, то установа одержує дуже відчутні податкові пільги. Вона може бути звіль-нена від сплати корпоративного податку, ставка якого перевищує 50 % прибутку. Незалежно від характеру створюваної установи передане майно звільняється від сплати податку з дарування та спадкування. У Франції існує кілька видів юридичних осіб приватного пра-ва. Господарські спілки називаються товариствами. Товариство являє собою договір, унаслідок якого двоє чи кілька осіб мають змогу володіти спільним майном, поділяти вигоди від комерційної діяльності, нести ризики і відповідальність. У комерційній сфері товариства розглядаються як торгові і користуються правами юридичної особи. Головним предметом діяльності таких товариств є укладення комерційних угод на по-стійній основі. Діяльність торгових товариств у Франції регулюється Законом про торгові товариства 1966 р. Провідну роль в економічному житті Франції, як і багатьох інших країн, відіграють акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. У Швейцарії юридичні особи приватного права поділяються на об’єднання осіб (корпорації) та установи. У свою чергу, кор-порації поділяються на господарські спілки і спілки, які не мають господарських цілей. Залежно від виду спілок визначається їхній правовий статус. Ді-яльність спілок, що мають господарські цілі, підлягає нормам Зо-бов’язувального закону про товариства і заклади публічного права. Є свої особливості в диференціації юридичних осіб у країнах загального права. Для права цих країн характерним є те, що ін-ститут установи, який існує в країнах романо-германського пра-ва, практично відсутній. Так, законодавство США, як федераль-не, так і законодавство штатів, правовий режим юридичної особи визначає від характеру здійснюваної діяльності. Типовим є розподіл корпорацій на підприємницькі, непідпри-ємницькі і публічні (урядові). У праві Великобританії корпорації розподіляються на такі, що являють собою сукупність осіб (соrporation aggregate), і одноосо-бові корпорації (corporation sole). Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах основною ор-ганізаційно-правовою формою ведення бізнесу в розвинутих кра-їнах є акціонерне товариство (компанія з обмеженою відповіда-льністю в англійському праві; підприємницька корпорація за правом США). Акціонерне товариство у всіх капіталістичних країнах визна-ється самостійним суб’єктом права — юридичною особою. Іноземні правові системи детально визначають статус акціо-нерних товариств. Основним джерелом акціонерного права є зако-нодавство. Навіть у Великобританії та США роль прецедентів у правовому регулюванні організації і функціонуванні акціонерних компаній незначна порівняно з роллю і значенням закону. У більшості розвинутих країн діють спеціальні акціонерні за-кони. У Франції — це Закон про торгові товариства 1966 р., у ФРН — Закон про акціонерні товариства 1965 р., У Великобри-танії — Закон про компанії 1985 р., у США правовий статус під-приємницьких корпорацій визначається законами окремих шта-тів. Ці акціонерні закони мають подібний зміст. Крім загальних положень, вони містять інші норми (капітал, розподіл прибутку, порядок діяльності і повноваження зборів акціонерів і т. ін.). Необхідно звернути увагу на те, що зазначені норми в кожній країні мають свою специфіку. Так, у Законі про акціонерні това-риства ФРН третя книга цілком присвячена регулюванню відносин між так званими пов’язаними підприємствами, тобто юридично самостійними підприємствами (насамперед акціонерними това-риствами), між якими існують відносини економічної залежності. Пов’язані підприємства зобов’язані надавати різноманітну, у тому числі бухгалтерську, звітність, що відображає їх діяльність у цілому. Законодавство передбачає конкретні способи захисту інтересів контрагентів цих підприємств, а також акціонерів мен-шості в останніх. Так, у Законі ФРН «Про статус підприємства» 1976 р. передбачено, що в кожному акціонерному товаристві з кі-лькістю найманих працівників понад дві тисячі один з органів компанії (спостережна рада) комплектується на паритетних заса-дах акціонерами та персоналом. Варто зауважити, що найважливішою особливістю сучасного західного акціонерного законодавства є відмова від принципу спеціальної правоздатності акціонерних товариств. Щодо юридичних осіб публічного права, то тут слід зазначи-ти, що вони за певних умов можуть брати участь у комерційній діяльності. Так, у праві Німеччини до негосподарських спілок належать такі об’єднання осіб, що мають спільні цілі: політичні, наукові, соціальні, благодійні і т. д. Суб’єктами майнових прав і обов’язків такі об’єднання стають тому, що це необхідно для досягнення «ідеальних» цілей. Наприклад, різні об’єднання й асоціації під-приємців, представників банківського капіталу, що визначають напрям економічної політики відповідних галузей господарства. Від установ приватного права варто відрізняти установи і за-клади публічного права. У ФРН до таких належать державні фінансові і кредитні установи, транспортні підприємства і під-приємства зв’язку. Установами публічного права є також Феде-ральний банк, державні ощадні каси. Установи публічного права створюються звичайно спеціаль-ним нормативним актом. Право Франції не сприйняло інституту установи. Судова пра-ктика визнає правосуб’єктність установ не інакше, як шляхом ви-знання правосуб’єктності визначеної спілки, тобто об’єднання людей. Юридичні особи публічного права у Франції мають форму асоціації. Асоціації — це об’єднання осіб, діяльність яких спрямована на досягнення соціальних, культурних, наукових, благодійних цілей. За асоціаціями властивість юридичної особи була визнана ли-ше на початку XX ст., причому держава зберегла за собою право контролю за діяльністю таких об’єднань, визнавши за ними спе-ціальну правоздатність. Особливе місце серед юридичних осіб у Франції посідає grou-pement d’interet economique (GIE). GIE, на відміну від асоціації, наділене загальною правоздатні-стю. Закон передбачає необхідні для реалізації правоздатності органи, надаючи при цьому широкі можливості для регулювання відносин самим учасникам об’єднання. Новий вид юридичної особи створюється на підставі договору між двома чи більше фі-зичними і юридичними особами. Зміст договору визначається сторонами, тому що кількість імперативних норм закону зведена до мінімуму. Ці юридичні особи легалізовані в 1967 р. з метою створення ор-ганізаційної форми для таких монополістичних об’єднань, діяль-ність яких, не будучи безпосередньо пов’язаною з отриманням прибутку, спрямована на всіляке сприяння виробничій і комерцій-ній активності членів об’єднання за допомогою проведення єдиної економічної політики в масштабах усього об’єднання, концентра-ції ресурсів на найперспективніших галузях. Нова форма наділе-на такими правовими властивостями, які створили максимально сприятливі умови для виникнення різних капіталістичних об’єднань з метою подальшої концентрації капіталу і виробництва. Суттєвою особливістю цих юридичних осіб є також те, що для них створення статутного капіталу не є обов’язковим. Використо-вуються будь-які джерела фінансування, зокрема випуск облігацій. З моменту реєстрації об’єднання в торговому реєстрі GIE діє як юридична особа. Необхідно зазначити, що реєстрація в торго-вому реєстрі не веде автоматично до підпорядкування GIE нор-мам торгового права, тому що вирішальним для природи регулю-вання є характер його діяльності. Щодо відповідальності, то закон передбачає солідарну майно-ву відповідальність членів об’єднання за його зобов’язаннями. Форма GIE відразу ж після її легалізації набула широкого за-стосування, особливо у випадках об’єднання капіталістичних під-приємств з метою спільної реалізації товарів, спільного здійснення послуг, спеціалізації та кооперування виробництва. Це зумовлено тим, що на підприємства, що діють у формі GIE, не поширюються заборонні постанови. Також, хоча GIE визнається юридичною особою, вона звільняється від обкладання корпоративним податком. Передбачаються також податкові пільги в разі перетворення в да-ну організаційну форму інших видів юридичних осіб. Існує своя диференціація юридичних осіб приватного права в країнах загального права. Так, у праві Великобританії немає інституту установи. Для дося-гнення тих цілей, що стоять перед установами в праві ФРН, Швей-царії, тут широко використовується інститут довірчої власності. Особливе місце серед юридичних осіб Великобританії нале-жить публічним корпораціям, які є організаційною формою дер-жавних підприємств. Сучасне право Великобританії виділяє серед об’єднань осіб ква-зікорпорації, тобто такі союзи осіб, що визнаються як одне ціле ли-ше для визначених цілей. До таких квазікорпорацій належать, зок-рема, профспілки, хоча вони не визнаються юридичними особами і за ними визнані лише деякі права корпорації. Профспілки мають право мати майно, укладати від свого імені договори особистого найму. За ними було визнане право на подання позовів, пов’язаних з наклепом на профспілки; члени профспілки мають право на позови до об’єднань з вимогою відновлення членства в профспілці. У сучасних умовах інтернаціоналізації комерційної діяльності виникають нові види юридичних осіб. Зокрема, так звані міжна-родні юридичні особи, вплив яких на міжнародне економічне, зо-крема й комерційне, життя безумовний. Це юридичні особи, створені міжнародною угодою (догово-ром), як, наприклад, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку, Міждержавне Європейсько-азійське об’єднання ву-гілля і металу країн СНД, Міждержавний банк, також створений у рамках СНД, і т. д. Варто підкреслити, що у свій час створення подібних юридич-них осіб за допомогою міжнародних договорів було в цілому до-сить рідкісним явищем і супроводжувалося практично завжди вилученням їх з-під дії загальних норм національної цивільної, торгової, митної, податкової чи іншої галузей права відповідної держави, що була місцеперебуванням центральних органів між-народної юридичної особи. У сьогоднішніх умовах фактичне підпорядкування юридичної особи національному правопорядку відповідної держави знімає необхідність, за винятком випадків уточнення її походження, у кваліфікації її як міжнародної юридичної особи. Так, в угоді країн СНД «Про сприяння у створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових, змі-шаних транснаціональних об’єднань» від 15 квітня 1994 р. пе-редбачено, що транснаціональні об’єднання є юридичними осо-бами відповідно до законодавства держави їх реєстрації. Статус філій (відділень) і представництв транснаціональних об’єднань визначається в установчих документах відповідно до законодавства держави місцезнаходження філій (відділень) і представництв. При цьому вказується, що транснаціональні об’єднання можуть створюватися як на підставі міжурядових угод, так і шляхом укладення договорів безпосередньо між господарюю-чими суб’єктами. Наприклад, у Законі Російської Федерації «Про фінансово-промислові групи» від 30 листопада 1995 р. виділяють-ся такі категорії юридичних осіб, як транснаціональна фінансово-промислова група, міждержавна фінансово-промислова група. Дані терміни слід розуміти так: фінансово-промислові групи — це об’єднання, серед учасників яких є юридичні особи, що пере-бувають під юрисдикцією держав — учасників Співдружності Незалежних Держав, які мають відособлені підрозділи на терито-рії зазначених держав або здійснюють на їхній території капіта-льні вкладення, що реєструються як транснаціональні фінансово-промислові групи відповідно до федерального закону і як міждержавні (міжнародні) фінансово-промислові групи — на підста-ві міжурядової угоди. Особливості створення, діяльності і ліквідації міждержавної фі-нансово-промислової групи встановлюються міжурядовими угода-ми. При цьому для їх учасників національний режим установлюєть-ся міжурядовими угодами на основі взаємного погодження. Як бачимо, транснаціональне об’єднання, засноване в Російсь-кій Федерації відповідно до міжнародного договору країн СНД, буде «національним» для Росії й іноземним для решти держав. Поширене в міжнародній комерційній практиці поняття транснаціональної корпорації (ТНК) — явище, породжене розвитком всесвітніх економічних відносин ХХ ст. ТНК звичайно відносять до міжнародних монополій, діяль-ність яких стосується ряду держав. У зарубіжній практиці нерідко розглядають ТНК як суб’єктів міжнародного економічного права, що діють поряд з державами і міжнародними організаціями. Це не випадково, оскільки незапе-речним є факт зростаючого впливу ТНК на національну економі-ку не тільки тих країн, що розвиваються, а й розвинутих європей-ських країн, а також на світову економіку в цілому. Специфічною ознакою ТНК виступає їхня неоднорідність і розчленованість з юридичної точки зору: материнське утворення засновує мережу філій і дочірніх підприємств у різних країнах. Проте вони гомогенні в економічному плані. З юридичного по-гляду компанії, що належать до різних юрисдикцій та входять до складу ТНК, керуються з одного економічного центру — мате-ринської компанії. ТНК можуть утворюватися як унінаціональними за структурою свого капіталу корпораціями («Майкрософт», «Ренк-Ксерокс», «Кока-кола», «Дженерал електрик», «Брітіш Петролеум», «Фольксваген», «Міцубісі», «Креді Ліонне» і т. п.), так і великими об’єднаннями, утвореними за рахунок «інтернаціоналізації» капі-талу («Данлоп-Піреллі» та ін.). В обох випадках монополістичне об’єднання розміщує свої підприємства в різних країнах з метою збільшення прибутку за рахунок мінімізації собівартості продукції, що випускається, освоєння нових ринків, та уникнення або полегшення податкового тягаря, якщо правова система відповідної країни дозволяє це зробити. Таким чином, з правового погляду, ТНК — це сукупність фор-мально самостійних юридичних осіб, що мають різну державну належність, фактично керованих іноземною юридичною особою, тобто материнською компанією. У рамках Європейського союзу підприємства у всіх країнах — учасницях ЄС повинні діяти в рівних умовах відповідно до євро-пейського права торгових товариств. Необхідно зазначити, що Брюссельська конвенція про взаємне визнання компаній і юридичних осіб 1968 р. залишається не при-йнятою державами — учасницями ЄС, хоча ще в 1957 р. Римсь-ким договором встановлені загальні ознаки підприємницьких ор-ганізацій ЄЕС. До таких, зокрема, належать компанії чи фірми, засновані відповідно до законодавства держав-членів, зареєстро-ване місцеперебування, центральний керівний орган та сфера ос-новної підприємницької діяльності яких знаходяться в межах Співтовариства. За цих обставин уніфіковані норми, що стосуються європей-ського права торгових товариств, представлені численними дире-ктивами — актами ЄС, у кожному з яких сформульовані загальні типові положення. Завдяки директивам досягається максимально можливе збли-ження і гармонізація національного законодавства країн-учасниць ЄС у тій чи іншій сфері. Необхідно підкреслити, що директива не діє безпосередньо. Вона рекомендує державам-членам прийняти національні правові акти для реалізації положень директиви. Оскільки в кожному ви-падку директива вимагає від держав-учасників вирішити у вста-новлений термін визначені завдання за допомогою засобів націо-нального правопорядку, тобто має спиратися на національно-правові розпорядження, то за державами-членами залишається право вибору механізму її виконання. Таким чином, на відміну від постанови, що має юридично обов’язковий характер для держав, директива не має безпосеред-ньої зобов’язуючої сили. Унаслідок цього в рамках установлено-го загальним порядком відповідного концептуального змісту за-конодавство держав — членів ЄС у сфері торгових товариств, наприклад акціонерних компаній і товариств з обмеженою відпо-відальністю, характеризується певною розмаїтістю. Зазначений правовий засіб використовувався країнами ЄС для досягнення однаковості в регулюванні, зокрема, питань захисту капіталу, створення акціонерних товариств, їхнього злиття і по-ділу, а також змісту їхніх статутів (директиви № 77/91/EWG від 13 грудня 1976 р., 82/89/ЕWG від 17 грудня 1982 р. і 78/855/ЕWG від 25 жовтня 1978 р.). У ЄС ведеться також робота над відповідними постановами, що передбачають нові форми створення юридичних осіб — єди-них європейських торгових товариств. Так, постанова «Про євро-пейське господарське об’єднання на основі спільних інтересів», що являє собою нову правову форму, покликана сприяти співро-бітництву між державами і суб’єктами господарювання — вироб-ничими одиницями в справі об’єднання дрібних і середніх під-приємств з метою підвищення їх конкурентоспроможності. Така економічна структура має усувати труднощі вибору правової фор-ми господарських товариств, зумовлені розбіжностями в законо-давстві країн — учасниць ЄС. Ці рішення випливають з нової організаційно-правової форми, покликаної дати можливість господарюючим суб’єктам створити структуру, найкраще пристосовану до спільних інтересів учасни-ків та до подолання перешкод юридично-технічного, податково-го, психологічного, адміністративного й іншого характеру. Заці-кавлені підприємства можуть скористатися такою новою формою на добровільних засадах. Щодо єдиного європейського акціонерного товариства, яке та-кож мислиться як уніфікована правова форма, вільна від національ-них розпоряджень, поки не досягнуто згоди держав — членів ЄС. Є пропозиції про спільні концепції європейського кооперати-ву і т. п. Крім того, розробляється і загальноєвропейська правова форма для осіб вільних професій. При цьому створювані у відповідних формах юридичні особи не розглядатимуться як вилучені з меж юрисдикції конкретної держави, на території якої вони будуть засновані. Одним з популярних способів ведення бізнесу є офшорний бізнес. З юридичного погляду зміст офшорного бізнесу полягає в тому, що за кордоном з’являється новий суб’єкт господарських відносин, який одержує можливість діяти самостійно. Цей меха-нізм використовується з різною метою, зокрема для податкового планування, управління ризиком, одержання доступу до міжна-родних фінансових та інвестиційних послуг і т. п. Під «офшорною компанією» в сучасному розумінні мається на увазі створення в рамках певної юрисдикції установи, переважно корпоративного типу, що не має права вести будь-яку господарську діяльність у межах держави і, отже, не підлягає оподатковуванню в межах даної території, однак є юридичною особою, інкорпоро-ваною відповідно до законодавства цієї держави. Офшорна структура часто має такий вигляд: материнська компанія — самостійна юридична особа в зоні податкових пільг (офшорна фірма). До цього ряду можна включити додаткові лан-ки, наприклад, виробничі чи торгові підприємства, що належать до юрисдикції третіх країн. Оскільки під час переведення доходів безпосередньо до «податкових гаваней» перед юридичними осо-бами нерідко виникають податкові бар’єри (у більшості країн під час розподілу доходів на користь офшорних фірм додатково стя-гується податок «з першоджерела»), така ланка стає необхідною. Однак у деяких країнах від цього податку звільняються бан-ківські відсотки, навіть якщо вони переводяться на адресу фірм у «податкових гаванях» (Нідерланди, Швейцарія). Отже, незважаючи на те, що такі держави не належать до оф-шорних зон, у них також доцільно засновувати підприємства, зорі-єнтовані на визначені види діяльності, з використанням їх у схе-мах розрахунків, спрямованих на зменшення податкового тягаря. Офшорні системи дуже динамічні, вони можуть створюватися під конкретний діловий проект чи інвестиційну програму. У міжнародній практиці часто застосовуються комбіновані схеми, що включають фірми, розташовані в «податкових гава-нях» та в країнах з помірним рівнем оподатковування: острів Мен — Нідерланди; Гібралтар — Швейцарія; Кіпр — Греція; Ні-дерланди — Нідерландські Антильські острови; Швейцарія — Нідерланди — острів Мен і т. п. Офшорна компанія звільняє власника від багатьох формаль-них процедур, пов’язаних, зокрема, з перевіркою бухгалтерської звітності та інших вимог, що стосуються бухгалтерського обліку. Офшорні компанії створюються також для управління ризиком, що полягає в реєстрації підприємства в певній зоні з можливістю переміщення активів в інший, політично й економічно стабільні-ший регіон світу. В активі засобів, якими можуть користуватися Офшорні стру-ктури, є різноманітні послуги з управління капіталом, різні фор-ми інвестицій, придбання й використання сформованих портфе-лів цінних паперів інших корпоративних утворень. Компанія міжнародного бізнесу — поняття, що відоме на ба-гатьох територіях. До них належать так звані офшорні зони — Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Панама, Сінгапур, ряд штатів США (Делавер, Невада та ін.), британські залежні терито-рії, що не входять до складу Сполученого Королівства Велико- британії та Північної Ірландії і до певної міри є самоврядними, а також території інших держав: Бермудські, Віргінські, Каймано-ві, Фолклендські острови, Гібралтар, Гонконг (Сянган), Нідерла-ндські Антильські острови та ін. Однією з головних вимог до створення та функціонування компаній міжнародного бізнесу є умова про ведення діяльності винятково за кордоном конкретної держави чи території, а також наявність зареєстрованого в межах конкретної юрисдикції адмі-ністративного центру (центру управління — офісу компанії), при-значення директорами компаній громадян даної країни, фінансу-вання компанії з джерел, що знаходяться поза цією територією. Так, на Британських Віргінських островах відповідно до наці-онального законодавства компанії міжнародного бізнесу існують поряд з публічними компаніями, приватними компаніями і прос-тими товариствами. Правосуб’єктність, правове становище, ство-рення і діяльність компаній міжнародного бізнесу тут регулю-ються Законом про компанії 1885 р., Ордонансом про прибутковий податок 1946 р., спеціальним Ордонансом про компанії міжнарод-ного бізнесу 1984 р. (з виправленнями, доповненнями та зміна-ми), Законом про управління компаніями 1990 р., а також в час-тині компаній, що діють у спеціальних областях, — Законом про банки і трастові компанії 1990 р., Законом про страховий бізнес (спеціальні положення) 1991 р. Після реєстрації на території Британських Віргінських остро-вів (БВО) компанія може змінити місце реєстрації і продовжува-ти своє існування відповідно до законодавства іншої країни, як-що це дозволяється статутними положеннями даної компанії, законодавством іншої юрисдикції, у межах якої може бути вне-сена до реєстру така заснована на БВО компанія міжнародного бізнесу, за умови дотримання нею вимог законодавства БВО про компанії міжнародного бізнесу. Установчими документами компанії міжнародного бізнесу є, як і для будь-якої іншої компанії в межах Британської Співдруж-ності Націй, два документи: меморандум компанії і внутрішній регламент компанії. Меморандум регулює зовнішні відносини компанії, а регла-мент, що є договором між членами компанії і компанією, — внут-рішні (порядок розподілу та передачі часток (акцій), зміни розміру капіталу, проведення зборів, голосування, призначення директо-рів, їх повноваження, відповідальність перед компанією і т. ін.). Крім того, меморандум асоціації компанії міжнародного бізнесу має містити найменування й адресу зареєстрованого агента компанії; розмір статутного капіталу компанії і кількість номінальних акцій або вказівку про їх відсутність; найменування валюти, у якій випус-каються акції; кількість категорій і випусків акцій; перелік привілеїв, прав та обмежень, що застосовуються для визначеного виду акцій; положення про надсилання власникам акцій повідомлень про зага-льні збори компанії; указівка про можливості заміни звичайних акцій на акції на подавця і навпаки; регламентацію обмежень, якими характеризується діяльність компанії міжнародного бізнесу від-повідно до положень національного акта — Ордонансу 1984 р. Правове становище юридичних осіб у міжнародному комер-ційному праві розкривається через категорії особистого статуту та національності. Під особистим статутом розуміють обсяг правоздатності юри-дичної особи у відповідній державі. У кожній правовій системі особистий статут має свій зміст, що охоплює питання створення, діяльності, припинення діяльності юридичної особи, відносин між засновниками, порядку отримання та розподілу прибутку, розрахунків з бюджетом та ін. Національність юридичної особи — це належність юридичної особи до певної держави. Цей термін використовується для ви-значення правового зв’язку юридичної особи з державою: нара-хування податків; забезпечення з боку держави правового регу-лювання тих питань, що становлять зміст особистого статуту. У випадку, якщо, наприклад, юридична особа є українською, то її особистий статут буде визначатися українським правом; для французького — застосовуватиметься французьке право і т. д. Поняття особистого статуту і національності взаємозалежні і взаємообумовлені: національність юридичної особи визначає йо-го особистий статут, а зміст особистого статуту залежить від то-го, яку національність має юридична особа. Розрізняють такі найпоширеніші критерії визначення національності: · критерій інкорпорації: юридична особа має національність держави, де вона зареєстрована; · критерій осілості: юридична особа має національність дер-жави, де знаходиться правління чи головні органи управління юридичної особи; · критерій діяльності: юридична особа має національність тієї держави, де вона здійснює свою діяльність (отримує прибуток, здійснює податкові відрахування); · критерій контролю: юридична особа має національність тієї держави, де проживають (чи є громадянами) засновники даної юридичної особи. Питання використання таких критеріїв юридично закріплю-ються у двосторонніх торгових угодах (здебільшого, з питань за-побігання подвійному оподатковуванню). Різні принципи визначення національності юридичної особи на практиці породжують проблему в правовому регулюванні діяль-ності юридичних осіб. Ця проблема в МКП дістала назву «колізія колізій». «Колізія колізій» — це поняття, що використовується в МКП для відображення ситуації, коли одні й ті самі фактичні обстави-ни в різних правових системах регулюються по-різному внаслі-док наявності в законодавстві різних держав таких колізійних норм, що мають однаковий обсяг і різні колізійні прив’язки. Наприклад, практично в усіх правових системах передбачені колізійні норми, що визначають вибір права для встановлення правоздатності юридичних осіб. Але власне колізійні принципи (відповідні правила вибору права) мають різний зміст. «Колізія колізій» виявляється як у вигляді так званої позитив-ної колізії (коли одні правовідносини можуть бути врегульовані кількома правовими системами), так і у вигляді негативної (у то-му випадку, коли жодна з правових систем не є компетентною для врегулювання конкретних правовідносин). За позитивної колізії на визначення національності юридичної особи претендують дві правові системи: наприклад, в умовах, ко-ли юридична особа, зареєстрована в Росії (де визнається принцип інкорпорації), здійснює свою діяльність на території Франції (де діє принцип осілості). За негативної колізії виходить, що юридична особа взагалі не має національності: коли, наприклад, юридична особа зареєстро-вана у Франції, а здійснює свою діяльність на території Росії. Урегулювання «колізії колізій» здебільшого здійснюється на підставі міжнародних договорів, що містять норми про підпоряд-кування діяльності юридичної особи конкретній правовій системі (з питань оподатковування, реєстрації акцій, порядку формуван-ня статутного фонду тощо). В юридичній літературі як різновид юридичних осіб часто ви-діляються так звані міжнародні юридичні особи. При цьому до них відносять транснаціональні корпорації, транснаціональні ор-ганізації, консорціуми і т. п. У зв’язку з цим зауважимо, що поняття «міжнародні юридичні особи» є умовним. Справа в тому, що «міжнародність» — це ка-тегорія, яка показує наявність «іноземного елемента». У трансна-ціональних корпораціях «міжнародність» означає діяльність під-приємств, що мають загальну цільову спрямованість, на території кількох держав. Що стосується національності, то вона визначатиметься від-повідно до вищевикладених критеріїв (відповідно до доктрини інкорпорації, доктрини осілості, центру експлуатації і т. п.). Аналогічно вирішується питання і з міжнародними неурядо-вими організаціями: вони підпорядковуються правовому регулю-ванню тієї держави, де створені, незважаючи на те, що діяльність цих організацій має міжнародний характер, оскільки торкається інтересів багатьох держав. Необхідно звернути увагу на те, що останнім часом у західній лі-тературі і законодавчій практиці з МКП дедалі частіше державна на-лежність відокремлюється від особистого статуту юридичної особи. Особистий статут встановлює її статус, до якого належать пи-тання про те, чи є дана організація юридичною особою, чи сукуп-ністю фізичних осіб; у якому порядку юридична особа виникла й у якому порядку припиняє існування і т. п. Залежно від конкретної мети обирається певний критерій. Наприклад, у Великобританії компанією-резидентом з точки зо-ру оподатковування вважається будь-яке корпоративне утворення, діяльність якого керується і контролюється з цієї країни. У США для визначення підсудності застосовується принцип інкорпорації, а для цілей оподатковування — принцип місця діяльності. Що стосується українського законодавства, то, відповідно до Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час здійснення угод із зовнішньої торгівлі та пов’язаних з нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де засноване підприєм-ство чи організація. Фіскальний підхід до визначення статусу юридичної особи ві-дображений і в ряді двосторонніх міжнародних договорів про уникнення подвійного оподатковування. Який би критерій — місцезнаходження, контролю чи інкорпо-рації — не використовувався, усе це робиться з метою визначен-ня національності юридичної особи. Таким чином, визначення національності здійснюється через локалізацію. Згідно з багатосторонньою конвенцією про правову допомогу країн СНД правоздатність юридичних осіб визначається законо-давством держави, за законами якої вони створені. Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписка-ми з торгового, банківського або судового реєстру. При цьому за-значені виписки мають бути засвідчені відповідно до законодав-ства країни їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародни-ми договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Наприклад, у договорах України з іноземними державами про надання правової допомоги передбачено, що легалізація цих і інших документів не потрібна. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, що цілком належать їм, філії й інші відособлені під-розділи, а також придбавати у власність діючі підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, що створюються в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України. З певних питань іноземні юридичні особи підкоряються зако-нам країни своєї національності. Мова йде про питання, що ви-значаються особистим статутом цієї юридичної особи, зокрема щодо створення й ліквідації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЮРИДИЧНІ ОСОБИ В МІЖНАРОДНОМУ КОМЕРЦІЙНОМУ ПРАВІ» з дисципліни «Міжнародне комерційне право»
