Статистика
Онлайн всього: 13 Гостей: 13 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Чи може бути цікавим життя людей пенсійного віку?
|
| 15.02.2017, 17:24 |
Тема старості і смерті в нашому суспільстві є чимось на зразок табу. Вже міцно сформовані певні стереотипи по відношенню до цих понять, які сприймаються як щось належне і таке, яке очікує на кожного. Зрештою, так воно і є насправді.
Пробачте мою відвертість, але я вважаю, що пенсійний вік можна порівняти із раковою пухлиною, яку неможливо вилікувати. З нею просто потрібно навчитися жити і зуміти прожити якнайдовше. І тоді означене запитання буде звучати по-іншому: «Чи може бути цікавим життя смертельно хворого?»
Абсурдність ситуації полягає також і в тому, що немає однозначних рекомендацій стосовно того, як зробити життя цікавим, адже всі люди різні і кожен по-своєму буде облаштовувати цю «гонку за примарою».
Ставлення до старості і смерті різниться у людей різного віку, різних національностей, представників різних країн і народів, що підтверджують, зокрема, зразки сучасного кінематографічного мистецтва. Зокрема, в американській кінострічці «Стажист» показано старість як логічне закінчення «американської мрії». Мета фільму – показати, що в старості людина не повинна втрачати оптимізму, жити повноцінним життям, займатися улюбленою справою. Проте, є одне «але» - нам показано героя, який, який в певний період свого життя відчув, що йому нудно. У нього була дружина, вона померла, у нього є діти, але вони далеко. Бен – оптиміст, якому невідомо таке поняття, як депресія, він в усьому намагається бачити позитив. Навіть на похоронах своїх колишніх друзів він не думає про те, що невдовзі смерть очікує і на нього. Він просто повинен постійно рухатися вперед. Однак здається, що він не просто щаслива людина, а чоловік, який вдається до розваг як до пігулок – проти самотності, віку, беззаперечного усвідомлення того, що попереду мало що лишилося.
Зовсім інша ситуація представлена в стрічці «Друге життя Уве». Самотній швед Уве дуже добре знає, що таке безпомічність (адже довго жив поряд із дружиною-інвалідом) і в той самий час розуміє, що втрачати оптимізм не можна (цьому його і всіх мешканців містечка навчила його дружина Соня). Він вже бачив смерть, він втратив найдорожчу людину на світі і він не шукає розваг, а навпаки, прагне смерті як порятунку та наближення до рідних йому людей. Однак старість – це не лише можливість відпочити, знайти себе, допомагати іншим. Подекуди старість – це усвідомлення того, що краще померти, аніж завдавати зайвого клопоту рідним і близьким людям. Така старість представлена в документальній стрічці Террі Пратчета «Я обираю ». Це ще один варіант кінця. Евтаназія як вихід за межі життя із усвідомленням про те, що сьогоднішній день буде останнім.
Чи можна вважати, що представлені моделі людини похилого віку прийнятні для наших реалій? Як на мене, ближчий нам сканлинавський варіант, адже історія Бена в наших умовах мало ймовірна, а евтаназія в Україні не визначена законною. Мабуть, наші пенсіонери, розробили власну модель – більшість із них намагаються працювати якомога довше, адже на пенсію прожити не можливо. Частина, ті, хто має дачі і присадибні ділянки, займаються городництвом і садівництвом. Загалом, життя більшості людей похилого віку в Україні спрямоване на те, щоб вижити в жорстких соціальних умовах.
Однак, старість – це новий етап життя, ніхто, мабуть, не очікує, що вона настане так раптово, а тому якось унормувати її, запланувати свої дії і вчинки – неможливо. Чи може старість бути цікавою? Не знаю, але всі люди приходять до неї з певним багажем досвіду, який допомагає їм гідно прожити той вік, який ще залишився. |
| Категорія: Екологія людини | Додав: admin
|
| Переглядів: 1507 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
