Статистика
Онлайн всього: 7 Гостей: 7 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Перспективи розширення ЄС
|
| 30.11.2015, 01:06 |
Інтерес до вивчення Європейського Союзу тривалий час був зосереджений на рушійних силах і напрямку інтеграційних процесів. Початково на порядку денному таких досліджень стояло питання про масштаб, умови й шляхи впливу політики Європейського Союзу лише на держави, що є членами організації, згодом ця проблематика поширилася на кандидатів на вступ до ЄС і його нових членів, а також далі на ті країни, яким не надано чіткої перспективи членства. Доречність та актуальність перенесення фокусу на вивчення впливів ЄС у Східній Європі аргументується тим, що на тлі, з одного боку, краху комунізму й готовності суспільств до змін та, з іншого боку, значної привабливості набуття членства в Європейському Союзі у державах даного регіону відбулися істотні перетворення політичного ладу в напрямку становлення демократичного режиму.
На жаль, на сьогодні всі перспективи розширення Європейського Союзу ще не до кінця виявлені, систематизовані, проаналізовані, а найголовніше, з них ще не зроблено остаточних висновків.
Виникає питання: що чекає Європу в майбутньому? Кожен з нас в деякій мірі знайомий з історією Європи в минулому, з історією окремих Європейських держав та їх взаємовідносинами. Кордони багато-багато разів змінювалися. Все населення Європейського континенту ділилося і групувалося в різні нації. Суперечки між різними народами Європи виникали з різних причин. Але більшість негараздів на нашому континенті вже позаду.
Чому ми згадуємо минуле? Тому що осмислити сучасність та прогнозувати майбутнє - неможливо, не знаючи попередніх подій. Яка ж причина початку офіційного об’єднання Європи? Відповідь одна - тому що це дає змогу націям більше довіряти одна одній.
В майбутньому планується подальше розширення Європейського Союзу. Проте, які держави зможуть інтегруватися, поки що залишається темою для прогнозів та обговорень. Інтеграція країн до ЄС залежить не лише від того, чи виконали вони основні вимоги вступу, але й від бажання самої нації. Цілком реальна ситуація, коли народ не хоче вступати у будь-який союз, а хоче зберегти свій нейтралітет.
Ідея об’єднання Європи базується на географічній близькості та спорідненості націй. Отже, виникає питання, чи охопить Європейський Союз всі держави Європейського континенту.
Можливо, в майбутньому Європа складатиметься з 30 чи більше держав. Всі вони будуть розвинені не лише економічно, а й духовно та морально. А головне - в такому об’єднанні повинна панувати взаємоповага.
Проте по-різному уявляється ступінь суверенітету держав-членів ЄС стосовно загальноєвропейських цілей. В подальшому доля ЄС може розвиватися за різними сценаріями.
В усіх цих сценаріях майбутнє розширення набуває особливого значення: масштаб змін вимагає невідкладних рішень, вимагає вибору - прогрес або занепад, реформа структур і політики або послаблення інтеграційних зв’язків, політика на багатьох рівнях або зростання міжурядових форм правління. Сучасна активність в напрямку європейської інтеграції прийшла на зміну довготривалим болісним націоналістичним ексцесам, котрі, загалом, не потрібні Європі.
Європейська стабільність ґрунтується на співвідношенні сил між Західноєвропейськими країнами, Росією та декількома колишніми республіками СРСР із різними ступенями залежності від Росії та країнами Центральної та Східної Європи.
В результаті цього Європа є стабільною і навіть безпечною у військовому розумінні, небезпечною, але порівняно стабільною в економічному розумінні та нестабільною в етнічній та релігійній площині.
Розширення ЄС матиме наслідки для стабільності в усіх її площинах.
В політичному плані, воно, скоріше за все, збільшить рівень конфліктності між основними центрами сили в Європі. Оскількі кількість країн „зони невизначеності” із розширенням ЄС зменшуватиметься, кордони між конкуруючими цетрами сили зближуватимуться. Ситуація нагадуватиме ту, що склалася в Європі у 1870-х роках: із об'єднанням Італії та Німеччини зникли „буферні” зони із малих держав, кордони великих держав зблизилися, напруга збільшилася.
Розширення ЄС розділить країни ЦСЄ. Це стимулює консолідацію альтернативного центру сили, адже ті, що не потраплять до ЄС, втратять багато можливостей співробітництва із сусідами - тими, що стануть новими членами Союзу. Оскількі ці держави, вірогідно, матимуть слабку економіку і невеликі шанси щодо швидого її росту, питання їхньої фактичної залежності від іншого центру сили стане питанням часу. Збільшення конфліктності призведе до подальшого зменшення ефективності міжнародних організацій.
В економічній площині розширення ЄС сприятиме стабільності в тому випадку, якщо зміцнить економічні позиції самого Союзу. Як зазначалося вище, такий сценарій є досить проблематичним в короткостроковій та середньостороковій перспективі. Більш вірогідною є дестабілізація економічної ситуації в Західній Європі, виникнення нових проблем та зменшення можливостей ЄС щодо їх врегулювання.
Коментуючи майбутнє єврозони, Е. Новотни спрогнозував, що найближчим часом її розширення не передбачається, оскільки необхідно подолати кризу. Не варто очікувати також, за словами експерта, і розширення самого Європейського Союзу (не враховуючи вступу Хорватії).
„У найближчі 10 років Євросоюз не повинен розширюватися за рахунок колишніх республік Радянського Союзу”. 24.10.2010 року таку думку висловили, у спеціальному листі, міністри закордонних справ Швеції Карл Більдт і Польщі Радослав Сікорський.
Автори листа вважають, що нині вичерпалися можливості для прийняття до Євросоюзу нових членів, і таких умов немає і не буде до 2020 року.
При цьому Швеція і Польща пропонують виділити групу з шести країн - Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія, Молдова та Україна, - з якими необхідно будувати новий формат політики сусідства і партнерства ЄС.
Однією з основних причин втоми від розширення в численних старих державах-членах ЄС є необхідність подолання суттєвого соціально-економічного розвитку з новими членами. Сильно виражена економічна і соціальна диференціація між показниками нових членів та середнім показником по ЄС спричинює підвищення фінансових витрат і посилює тенденцію до внутрішньосоюзної делокалізації й відповідно до міграції робочої сили. Так, ще більше надало песимізму інтеграційним настроям в ЄС останнє розширення 2007 р. за рахунок Болгарії та Румунії, які дуже відчутно відстають від решти Євросоюзу за економічними показниками.
На подальші інтеграційні процеси безумовно матиме вплив інституційне реформування. Завершенням важливого етапу інституційних трансформацій Євросоюзу є прийняття „Лісабонського договору, що змінює Договір про Європейський Союз та Договір про створення Європейської Спільноти”. Головними цілями, що їх прагне досягти ЄС внаслідок прийняття нового Договору та успішного завершення інституційної реформи, виступають підвищення ефективності прийняття рішень, зміцнення демократії через посилення ролі європейського і національних парламентів, а також збільшення прозорості бюрократичної системи. Одним словом, прийняття Лісабонського договору є необхідним для подальшого розширення ЄС.
На даний час 5 країн мають статус кандидатів до членів ЄС – Ісландія, Македонія, Туреччина, Хорватія і Чорногорія, при цьому Македонія та Чорногорія ще не почали переговорів щодо приєднання. Решта країн Західних Балкан: Албанія, Боснія та Герцеговина і Сербія, входять до офіційної програми розширення. Косово також входить до цієї програми, але Європейська комісія не відносить її до незалежних держав, так як незалежність країни від Сербії визнали не всі члени союзу.
30 червня 2011 року Хорватія завершила переговори про вступ. Приєднання до Євросоюзу повинне відбутися 1 липня 2013 року, при цьому держава стане 28 учасником організації. Очікується, що договір про вступ буде підписано до закінчення 2011 року.
Розширення ЄС перш за все впливає на його внутрішній розвиток. Найбільш відчутним цей вплив буде у політичній та економічній сферах. Розширюючись, ЄС збільшує свій економічний потенціал, однак зменшує ефективність його використання. Збільшення витрат, зменшення кількості регіонів-бенефіціарів бюджету ЄС, десинхронізація фаз економічного розвитку різних країн-членів ЄС, структурна економічна дестабілізація, послаблення позицій євро та невизначеність подальшої долі Європейського валютного союзу - це ризики, з якими доведеться зіткнутися ЄС у найближчому майбутньому.
Політичні можливості і сфера інтересів розширенного ЄС збільшуються. Союз перетворюється на головного актора Європейського континенту із широкою зоною відповідальності. Він отримує можливості для більш активної ролі на світовій арені, що може призвести до певних конфліктів із США та Росією.
Основним інтересом ЄС щодо країн ЦСЄ є досягнення в регіоні стабільності та зменшення економічних та соціальних ризиків, що можуть „перелитися” до країн-членів Союзу. Головним недоліком відносин ЄС - країни ЦСЄ є недорозвиненість напрямку безпеки, що може призвести до „недозаповнюваності” вакууму сили та активізувати джерела небезпеки.
Список використаної літератури
1. Астапенко Т.С., Круглашов А.М., Руссу В.В. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник. / склад. Круглов А.М., Астапенко Т.С., Руссу В.В. – Ч.1. Чернівці, 2010. – 212
2. Вахудова Анна Мілада. Нерозділена Європа: демократія, важелі впливу та інтеграція після комунізму / Пер. З англ. Тараса Цимбала. – К.: Вид. дім. „Києво-Могилянська академія”, 2009. – 379
3. Європейська інтеграція: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [С.В.Федонюк та ін]; за ред. С.В.Федонюка, В.Й.Лажніка. Вид. 2-е, допов. – Луцьк.:Волинський нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. – 760
4. Фомін С. Європейський дім. Труднощі розширення / С. Фомін // Політика і час. – 2006. - № 7-8. – С 21-26 |
| Категорія: Макроекономіка | Додав: admin
|
| Переглядів: 1834 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
