Статистика
Онлайн всього: 8 Гостей: 8 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Синтетичні антигени
|
| 27.09.2014, 21:03 |
| Традиційні процедури діагностики збудників інфекції спираються або на
набір характеристик патогенного мікроорганізму, або, що важливіше, на одну унікальну, легко 81
помітну його особливість. Клінічні мікробіологи намагаються знайти той мінімальний набір
біологічних характеристик, за допомогою якого можна буде гарантовано виявляти й ідентифікувати
патогенні мікроорганізми. Наприклад, деякі збудники виробляють специфічні біохімічні сполуки,
які й потрібно знайти в біологічному зразку. Часто подібну маркерну молекулу можна виявити
безпосередньо, провівши високоспецифічний біохімічний аналіз. Однак це надзвичайно
трудомісткий підхід. Більш придатні універсальні методи, що дають змогу виявити будь-яку
маркерну молекулу (діагностично значущий антиген) незалежно від її хімічної природи. Саме таким
є метод, що ґрунтується на застосуванні високоспецифічних антитіл до збудника або до його
діагностичних антигенів, та ідентифікація комплексів антиген – антитіло в тій чи іншій системі,
наприклад в імуноферментному чи імунофлуоресцентному аналізі.
Одним із підходів, що дає змогу визначити, чи відбулося зв'язування антитіла з антигеном-мішенню,
є серологічні методи. У них використовують або специфічні антигени для виявлення антитіл до
конкретного збудника в сироватці крові, або специфічні антитіла для виявлення власне збудника в
досліджуваному матеріалі.
Зі зростанням кількості робіт із вивчення антигенів різних збудників стало можливим створення
таких штучних антигенів, які б повністю відтворювали структуру природного білка і могли
використовуватись як компоненти діагностичних систем. Відомо, що в імунології штучні антигени
асоціюються з двома категоріями молекул:
1) модифіковані тими чи іншими хімічними групами природні високомолекулярні сполуки
(наприклад, антигени Ландштейнера);
2) істинно штучні антигени — синтезовані людиною комплекси, які повністю відтворюють
структуру природного антигену. Наприклад, після розшифрування групових антигенів еритроцитів
(Льюїс) їх одразу було синтезовано штучно. До таких молекул можна також віднести штучно
синтезований інсулін. Крім того, до них належать молекули, що не є точними аналогами природних
сполук (деякі синтетичні поліпептиди, штучні поліамінокислоти з розгалуженими ланцюгами), їх
будова імітує будову природних антигенів. Найбільший внесок у дослідження цих речовин зробили
Села і Бенацераф.
До синтетичних антигенів належать також молекули, що не мають аналогів у природі, їх
синтезували хіміки. Було встановлено, що такі молекули здатні стимулювати імунну відповідь.
Серед синтетичних молекул проводять пошук імуностимуляторів, аналогів вакцин, носіїв
детермінант різних збудників тощо.
Штучні антигени мали велике значення для розвитку імунології. За допомогою антигенів
Ландштейнера було вивчено молекулярні основи антигенності, визначено роль детермінантних
груп, установлено специфічність активних центрів антитіл (розмір, характер зв'язків антиген –
антитіло). За допомогою синтетичних поліпептидів Села та інших аналогів природних антигенів
вивчено закономірності генетичного контролю антитілогенезу, реакції гіперчутливості
сповільненого типу, відкрито перші гени контролю імунної відповіді. За допомогою антигенів, що
не мають аналогів у природі й побудовані на основі синтетичних поліелектролітів, виявлено
способи фенотипічної корекції імунної відповіді, яка дає можливість перетворити особини з
генетичне низькореагуючих на високореагуючі.
Синтетичні антигени мають не лише наукові, а й практичні переваги. Основними перевагами
застосування синтетичних антигенів є такі:
відпадає потреба у використанні інфекційного матеріалу (це важливо, коли збудник є особливо
небезпечним);
властивості продукту можна схарактеризувати точніше, тому не потрібна або спрощується система
контролю якості, препарати можна стандартизувати;
синтетичні пептидні реагенти зберігають стабільність необмежене тривалий час навіть за кімнатної
температури;
можна отримувати реагенти для діагностики таких інфекційних хвороб, збудники яких не
культивуються в штучних умовах;
вартість виробництва таких препаратів набагато нижча, ніж отримання звичайних антигенів.
На сьогодні штучні антигени знайшли широке затосування як компоненти діагностичних систем для
проведення діагностики на В-клітинному рівні. Визначення антитіл до збудника в сироватці крові
дає таку інформацію:
про епідеміологію інфекції; про стадію і перебіг інфекції у конкретного хворого;
про наявність інфекційних агентів у крові та продуктах крові;
про ступінь ефективності хіміотерапії при бактеріальних та паразитарних хворобах;
про використання їх у програмах вакцинації, особливо проти тих хвороб, за яких серологічна
ідентифікація збудника є найважливішою (наприклад, вірус грипу);
при визначенні етіології хвороб, які чають подібну симптоматику і діагностика яких іншими
методами складна (наприклад, гепатит і діарея);
про стадію хвороби, особливо при вірусних захворюваннях.
На відміну від В-клітинних, Т-клітинні діагностичні системи використовують ще недостатньо,
оскільки тести, що виявляють функції Т-клітин і розпізнавані ними антигени, надзвичайно складні й
не придатні для рутинного використання. Відомо, що Т-клітини розпізнають антиген тільки в
асоціації з МНС, тому для визначення потрібна наявність гістосумісних антигенпрезентувальних
клітин. Для Т-клітин характерна також значна генетична відмінність в імунореактивності. Є кілька
субпопуляцій Т-клітин, що відрізняються одна від одної за імунорегуляторними та ефекторними
функціями, наприклад, опосередковують шкірні реакції ГСТ, лізис АПК тощо. Т-клітини здатні
виконувати як захисні, так і патологічні функції. Потреба в захисних Т-клітинах визначається
природою патогену, його тропізмом та типом інфікованих клітин. Нині Т-тести є предметом
надзвичайно активних наукових досліджень.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 558 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
