Статистика
Онлайн всього: 7 Гостей: 7 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Радіаційний імунодефіцит
|
| 27.09.2014, 20:45 |
| Пострадіаційне зниження стійкості організму до інфекцій є прямим
результатом імунодефіцитного стану. Опромінення знижує стійкість організму практично до всіх
типів інфекцій. Це підтверджено багатьма дослідами зі збудниками мікробного та вірусного
походження. Після дії радіації часто спостерігають, атрофію тимуса, що прогресує, зміни в інших
органах імунної системи та порушення проліферації В- і Т-клітин.
Друга форма імунної недостатності — пострадіаційний канцерогенез, один із найчастіших і
найнебезпечніших проявів віддаленої патології, що розвивається після дії йонізуючих
випромінювань.
У кожному конкретному випадку майже неможливо точно визначити, завдяки поєднанню яких
факторів утворюються так звані спонтанні порушення ДНК, що нерідко в похилому віці призводять
до розвитку пухлин. Показано, що при дії радіації найчастіше пухлини спостерігаються після
опромінення дозою 2 —2,5 Гр. Однак шкала радіаційних доз, що мають канцерогенний ризик,
значно ширша. Є повідомлення, що канцерогенними виявляються навіть деякі малі (техногенні)
дози, які раніше вважалися безпечними. Можливо, це пов'язано з поєднанням дії радіації з іншими
факторами. Встановлено, що ймовірність виникнення онкологічного процесу (у віддаленому
пострадіаційному періоді) здебільшого підвищується після дози 1 Гр і вище. В статистичному
відношенні ймовірність захворіти на рак зростає прямо пропорційно дозі. За подвійної дози ризик
подвоюється. Для людини характерно те, що канцерогенний ризик після 30 років подвоюється
кожні 9 — 10 років.
Канцерогенний процес виникає на молекулярному рівні у вигляді генних мутацій, але подальший
розвиток цих перероджених клітин залежить від того, чи пройдуть вони імунний нагляд лімфоцитів.
Можливою причиною уникнення пухлинних клітин імунного нагляду, а отже, і росту пухлини може
бути специфічна супресія опосередкованої ЦТЛ імунної відповіді, зумовлена порушенням балансу
Тх1/Тх2 у бік останніх (див. розд. 16), що спостерігається у більш віддалені терміни після дії
радіації.
Третій тип змін імунної реактивності в опроміненому організмі, який виникає на фоні
імунодефіцитних станів, — це аутоімунні захворювання. Початкова причина виникнення цих
захворювань у пострадіаційному періоді і при старінні залежить від змін в антигенній структурі
клітин організму та від порушень, що виникають у клітинах самої імунної системи, коли
з'являються аутореактивні клони лімфоцитів. Отже, розвиток аутоімунних конфліктів у цих
випадках відбувається в результаті порушення механізмів розпізнавання «свого» та «чужого».
У період старіння, зумовленого опроміненням, можуть спрацьовувати обидва механізми, внаслідок
чого розвиваються різні аутоімунні конфлікти, особливо часто спрямовані проти залозистих
ендокринних органів (щитоподібної залози, острівцевого апарату підшлункової залози та ін.). До
цих органів належить також тимус. Розвиток аутоімунного тиміту спричинює наступні імунні
порушення, зокрема послаблення імуносупресії, що, в свою чергу, сприяє прогресії аутоімунних
процесів. Наслідки «променевого» старіння тимуса можуть бути небезпечнішими, ніж тимектомія.
Порушення йонізуючою радіацією функціонування цитокінової сітки значно впливає на ряд
важливих процесів, у тому числі інтегративних. Дія радіації на синтез цитокінів істотно залежить
від природи клітин-продуцентів. Так, утворення лімфокінів in vitro пригнічується у зв'язку з
масовою загибеллю лімфоцитів, що їх утворюють, після дії йонізуючого випромінювання, хоча сам
механізм продукування цитокіну може стимулюватися опроміненням, як це відбувається у випадку
з інтерлейкіном-2 (ІЛ-2). Стимулювальна дія йонізуючої радіації на синтез ІЛ-1, ІЛ-6 та фактора
некрозу пухлин (ФНП) макрофагами, стромальними та епітеліальними клітинами показана на рівні
експресії мРНК та секреції цитокінів (зокрема, в тимусі). Не виключено, що ця дія опромінення
реалізується за участю продуктів кисневого метаболізму, що утворюються як під впливом
йонізуючої радіації, так і в нормі в процесі активації клітин. Різні дози випромінювання по-різному
впливають на синтез та продукування цитокінів. Так, після опромінення клітин периферичної крові
людини встановлено зміни рівня поверхневих (мембранних) та внутрішньоклітинних форм
цитокінів ІЛ-1β, ІЛ-4, ІЛ-6, ФНП, ІФН-α. Опромінення у дозі 1,25 Гр призводить до зниження
продукування ІЛ-1β, активації синтезу ІЛ-6 та ФНП. За дози 0,25 Гр спостерігається активація
продукування ІЛ-1β, ФНП, ІФН-α та значне зростання синтезу ІЛ-4. Доза 0,5 Гр стимулює синтез
ІЛ-1β. Вважають, що ці зміни в продукуванні цитокінів ініціюють подальші апоптичні процеси в
імунній системі.
Стимуляція опроміненням синтезу ряду цитокінів становить значний інтерес, оскільки, наприклад,
ІЛ-1 та ФНП мають радіопротективну дію, яка реалізується за участю ІЛ-6; в поєднанні з ІЛ-1
радіозахисну дію мають також гранулоцитарний та гранулоцитарно-макрофагальний
колонієстимулювальний фактори. Отже, ці явища можна віднести до групи феноменів, які свідчать
про те, що деякі ефекти радіації спрямовані на послаблення або ліквідацію спричинених нею
наслідків.
Під впливом опромінення порушується баланс Тх1 та Тх2, який визначає співвідношення
клітиноопосередкованої та гуморальної складових імунної відповіді, що зумовлює виникнення
імунопатологічних станів. Більшість дослідників вважає, що опромінення ушкоджує переважно
Тх2-, ніж Тх1-клітини, але існують також дані протилежного характеру. Встановлено, що у більш
віддалені терміни чіткіше виявляється дефіцит Тх1. Ці дані свідчать про те, що радіація значно
змінює функціональну структуру імунної системи, зсуваючи баланс Тх1/Тх2 спочатку в бік Тх1, а
потім у бік Тх2. Можливо, наслідком цього є те, що в ранні терміни після дії опромінення
здебільшого спостерігається пригнічення антибактеріального захисту та інших форм гуморального
імунітету, а згодом відбувається послаблення протипухлинної та противірусної резистентності.
Проявами послаблення Тх1-залежної ланки імунної системи можуть бути зниження захисту проти збудників туберкульозу, лепри, деяких паразитарних інфекцій, підвищення схильності до
алергічних процесів.
Встановлено, що опромінення порушує «хомінг» лімфоцитів, впливаючи на специфічність міграції
лімфоцитів, що рециркулюють у лімфатичні вузли (в їх проникненні в селезінку змін не
відбувається, оскільки цей процес не залежить від механізму «хомінгу»). Цей дефект не усувається
впродовж тривалого часу після дії опромінення. Це стосується більше Т-, ніж В-лімфоцитів.
Наслідком цього є формування певного дисбалансу: вираженість реакції гуморальної імунної
відповіді у лімфатичних вузлах послаблюється порівняно із селезінкою.
Зв'язок цих порушень з особливостями експресії конкретних молекул адгезії остаточно ще не
з'ясований. Однак відомо, що експресія деяких адгезивних молекул контролюється цитокінами. Так,
ІЛ-1 та ФНП підсилюють експресію Е-селектину, молекул ІСАМ-1 та VCAM-1 (рецепторів
інтегринів); ІФН вибірково підсилює експресію ІСАМ-1; ІЛ-3 — Е-селектину; ІЛ-4 — VCAM-1.
Отже, пострадіаційні зміни синтезу цитокінів Т-хелперами типів Тх1 (а також
моноцитами/макрофагами) і Тх2 мають позначатися на експресії молекул адгезії, що, в свою чергу,
може вплинути на процеси рециркуляції лімфоцитів та їх міграції в тканини.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 821 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
