Статистика
Онлайн всього: 12 Гостей: 12 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
АУТОІМУННІ ПРОЦЕСИ ТА АУТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ
|
| 27.09.2014, 17:37 |
| Аутоімунні процеси — це такий стан організму, за якого відбувається продукування антитіл або
сенсибілізованих лімфоцитів до нормальних антигенів власного організму.
Дослідникам ще наприкінці XIX ст. були відомі прояви аутореактивності. Ж. Борде показав
можливість появи ізоантитіл, що аглютинують еритроцити, у морських свинок. У 1900 р.
аутоімунну реакцію було відмічено українським патологом В. К. Ліндеманом у дослідах з
утворенням нефро- та сперматотоксинів у тварин після введення їм гомологічних тканин.
Аналогічні експерименти було відтворено лише в 1933 р. японським дослідником Мазугі, з ім'ям
якого пов'язують розвиток учення про імунопатогенез нефриту. У людини утворення антитіл проти
еритроцитів власного організму виявили Донат і Ландштейнер у 1904 р. Аутоімунне захворювання
вперше описали в 1933 р. Ріверс і Швенткер, яким вдалося відтворити алергічний енцефаліт у мавп
повторним введенням тканин мозку, попередньо оброблених за допомогою автолізу. В наступні
роки було показано, що спричинювати аутоімунні реакції значно легше за допомогою ад'ювантів,
завдяки чому ад'ювант почали широко використовувати не лише в експериментальній, а й у
клінічній імунології.
Здатність організму протистояти розвитку аутоагресивних імунних реакцій формується ще в
процесі онтогенезу. Вирішальну роль при цьому відіграє тимус, який є первинним місцем
диференціювання Т-лімфоцитів і генерації репертуару Т-клітинних рецепторів. Механізми
негативної селекції лімфоїдних клітин у тимусі призводять до програмованої загибелі клітини —
апоптозу Т-лімфоцитів, що здатні розпізнавати аутологічні пептиди в складі молекул МНС. Однак
відомо, що серед Т-клітин, які надходять з тимуса на периферію, трапляються аутореактивні
клітини. Стримування реактивності таких клітин у периферичних лімфоїдних органах реалізуються
за допомогою різних механізмів, одним із яких є індукування анергії, що здійснюється за участю
цитокінів, медіаторів, клітин-супресорів, ідіотип-антиідіотипічних взаємодій, простагландинів,
гормонів тощо.
Негативної селекції в процесі дозрівання зазнають і В-лімфоцити. Вважають, що індукування
аутотолерантності також відбувається як унаслідок загибелі, так і анергії аутореактивних В-клітин.
Це залежить від ефективності зв'язування аутоантигену і В-клітинного рецептора. Якщо зв'язок
міцний, високоефективний, це зумовить елімінацію аутореактивної В-клітини. Слабке перехресне
зв'язування аутоантигену, навпаки, індукує толерантність або анергію В-лімфоцита. Якщо
аутореактивні В-лімфоцити збереглися в процесі диференціювання, то можливість розвитку
аутоімунної відповіді потребує підтримки аутореактивних Т-хелперів. Відсутність костимуляції з
боку Т-хелперів призводить до загибелі аутоспецифічних В-лімфоцитів у зародкових центрах.
Анергія В-клітин пов'язана зі зниженням експресії IgM-рецепторів. Недостатня активність
анергічних В-клітин може бути відновлена під дією цитокінів та поліклональних стимуляторів.
Таким чином, не всі аутореактивні Т- і В-клітини елімінуються в процесі диференціювання, багато
аутореактивних клітин завжди наявні в організмі. Доказом є експериментальні дослідження з
уведенням тваринам аутоантигенів разом з ад'ювантами, що зумовлює розвиток аутореактивності у
здорових тварин. Аутореактивні Т-клітини з крові здорових донорів можна активувати відповідним
аутоантигеном у комплексі з ІЛ-2. За допомогою процедури клонування отримано клони Т-клітин,
які розпізнають аутологічні антигенні пептиди.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 528 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
