Статистика
Онлайн всього: 10 Гостей: 10 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Антитіла
|
| 27.09.2014, 17:30 |
| Упродовж багатьох років для лікування гострого відторгнення трансплантата
використовувалися і нині використовуються, але з певними обмеженнями, поліклональні антитіла
(ПкАТ) – антилімфоцитарний імуноґлобулін (AЛГ) та антитимоцитарний імуноґлобулін (АТГ), які
отримують внаслідок імунізації тварин (кролів, коней) лімфоцитами або клітинами тимуса людини.
Терапевтичний ефект ПкАТ полягає в тому, що вони зумовлюють комплементзалежний лізис Т- 71
лімфоцитів. Однак застосування ПкАТ підвищує ризик інфекцій у реципієнта. Можливі й інші
ускладнення, пов'язані з наявністю в препаратах чужорідного білка (алергічні реакції) та антитіл
різної специфічності (тромбоцитопенія). Крім того, ці препарати глобулінів руйнують Т-лімфоцити
незалежно від їх антигенної специфічності, тобто не лише ті, що реагують проти трансплантата.
Ефективнішим є застосування «ґуманізованих» мишачих МкАТ (див. розд. 22) з певною
спрямованою дією, оскільки дає змогу мінімізувати антигенність цих білків для людини. МкАТ
специфічні до певних поверхневих молекул клітин, що беруть участь у процесах розпізнавання
антигену й активації лімфоцитів. Деякі з МкАТ можуть зумовити деструкцію лімфоцитів, інші —
блокування функції своїх білків-мішеней, не руйнуючи клітин, що їх експресують.
У клінічній трансплантації використовують МкАТ миші проти CD3-молекули людини (муромонаб-
СD3), що є частиною Т-клітинного антигенрозпізнавального комплексу. В експерименті для
запобігання відторгненню трансплантата використовують МкАТ проти різних молекул клітинної
поверхні Т-лімфоцитів: CD4 — маркера головної, як вважають, у реакції відторгнення субпопуляції
Т-клітин; CD8 — маркера цитотоксичних Т-лімфоцитів, CD25 (α-ланцюга рецептора ІЛ-2) —
відповідальної за сприйняття сигналу від цитокіну; ІСАМ-1 (CD54) — важливої для адгезії (і
активації) та CD154 (СD40-ліганд), важливої для активації Т-клітин. Досліджуються також МкАТ до
експресованих на АПК костимуляторних молекул В7.1 (CD80) та В7.2 (CD86), взаємодія яких з
їхнім лігандом CD28 на Т-клітинах запускає каскад необхідних для активації сигналів. Інший підхід
полягає у використанні альтернативного до CD28 ліганда костимуляторних молекул — CTLA-4,
зв'язування якого з молекулами В7 призупиняє активацію Т-клітин. Показано, що введення
розчинного CTLA-4 (або CTLA4-Ig) тваринам сприяє тривалому виживанню деяких
трансплантованих тканин. Ефект CTLA-4 зумовлюється блокуванням костимуляції Т-клітин, які
специфічні до антигенів гістосумісності донора, та індукуванням у них стану анергії.
Отже, антитіла, на відміну від широко вживаних лікарських засобів, здатних спричинювати
небажані ефекти на нелімфоїдні тканини, діють спрямовано на певні клітини імунної системи. До
того ж ефективність антитіл можна підвищити, кон'югуючи їх з токсинами. Ще один новий підхід
полягає в кон'югуванні з токсинами цитокінів. Наприклад, кон'югати ІЛ-2 — токсин, зв'язуючись з
ІЛ-2-рецепторами, зумовлюють інактивацію клітин, що несуть ці рецептори. Однак, незважаючи на
всю привабливість, терапія кризу відторгнення за допомогою біологічних аґентів, антитіл і
цитокінів перебуває ще на стадії пошуку. Крім того, біологічні агенти, хоча і діють більш вибірково,
в чому полягає їхня перевага над лікарськими засобами, також характеризуються неспецифічними
імуносупресивними властивостями. В перспективі описані нові підходи будуть вдосконалюватися
так, щоб можна було вибірково елімінувати або блокувати активність тих клонів лімфоцитів, що
специфічні до антигенів трансплантата, не впливаючи на всі інші клони. Це дасть змогу уникати
небажаних побічних ефектів, в тому числі зниження резистентності до інфекцій.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 660 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
