Статистика
Онлайн всього: 7 Гостей: 7 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Гостре відторгнення
|
| 27.09.2014, 17:23 |
| Цей тип відторгнення розвивається впродовж кількох днів або тижнів (до
трьох тижнів) після трансплантації і
виникає за відсутності або недостатньої
імуносупресивної терапії. Первинною й
основною причиною відторгнення є Т-
клітинний імунітет, хоча пізніше (коли
терміни відторгнення подовжуються) в
реакцію можуть залучатися також інші
ефекторні механізми. У руйнуванні
трансплантата можуть бути задіяні всі
відомі ефекторні механізми імунного
запалення, як залежні від Т-хелперних
клітин (реакції за участю Т-кілерів,
макрофагів, еозинофілів), так і
антитілозалежні (активація комплемента,
АЗКЦ) (мал. 101).
Клітиноопосередкована відповідь на
алотрансплантат здійснюється за участю
CD8T-клітин та СD4Т-клітин. У
механізмах відповіді можуть
превалювати ознаки цитотоксичної
реакції або поєднуватися її прояви з
рисами запалення, характерного для
сповільненої гіперчутливості. Як вже
зазначалося, головним індуктором
гострого відторгнення є пряме
алорозпізнавання, особливо у разі
відмінностей донора і реципієнта за
антигенами МНС, які індукують велику
кількість алореактивних Т-клітин,
здатних прямо розпізнавати МНС
трансплантата. Антигени МНС класів І і
II презентуються CD8 і CD4 Т-клітинам
реципієнта АПК донора, тобто клітинами
Лангерганса при трансплантації шкіри та
інтерстиціальними ДК («клітинами-
пасажирами») при трансплантації
органів.
Гостре відторгнення характеризується
широкомасштабною інфільтрацією
трансплантата мононуклеарними
клітинами (лімфоцитами, моноцитами,
макрофагами, плазмоцитами), серед яких
переважають Т-лімфоцити. Утворені в
регіонарних лімфовузлах ефекторні Т-
клітини потрапляють у циркуляцію,
проникають у трансплантат й індукують реакції, що призводять до його відторгнення. У
відторгненні трансплантата беруть безпосередню участь як CD4, так і CD8 Т-клітини. Важливими
доказами ролі цитотоксичних CD8 Т-лімфоцитів у руйнуванні клітин трансплантата є переважання
цих клітин в інфільтратах; виявлення в біопсійному матеріалі мРНК перфорину та гранзимів;
можливість адоптивного перенесення гострого відторгнення алореактивними CD8 Т-клітинами.
CD8 Т-клітини (Т-кілери) здійснюють безпосередню цитотоксичну дію на клітини трансплантата.
Цитотоксичний ефект підсилюється завдяки участі у руйнуванні трансплантата природних кілерів,
стимулом до активації яких є відсутність на поверхні клітин-мішеней молекул МНС класу І хазяїна.
Підтвердженням ролі CD4 Т-лімфоцитів у відторгненні трансплантата є можливість гострого
відторгнення у мишей, нокаутних за CD8 Т-клітинами чи перфорином, та у реципієнтів, яким
здійснювали адоптивне перенесення алореактивних СD4Т-клітин. CD4 Т-клітини (Тх1)
опосередковують реакцію за типом ГСТ, основою якої є залучення й активація макрофагів та
розвиток місцевого запалення. В результаті запальної реакції виникає закупорення (тромбоз) судин,
що призводить до порушення живлення та некрозу тканин.
Експериментальні дослідження свідчать про те, що провідну роль в ініціюванні (і регуляції) реакції
гострого відторгнення відіграють СD4-клітини субпопуляції Тх1, активовані алогенними
молекулами МНС II на АПК донора. Продуковані Тх1 цитокіни беруть участь у запуску різних
ефекторних механізмів. Так, ІЛ-2 сприяє активації ЦТЛ, а ІФН-γ стимулює НК-клітини, підвищує
активність АПК і разом з ФНП-β активує макрофаги. Крім того, ІФН-γ сприяє підсиленню реакції
відторгнення завдяки підвищенню експресії молекул МНС II на судинному ендотелії та індукує
появу молекул МНС класів І і II на паренхіматозних клітинах. ІФН-γ та ФНП-β підвищують також
експресію молекул адгезії на ендотелії, які забезпечують прилипання лейкоцитів, що циркулюють у
крові, до стінки судин під час трансендотеліальної міграції.
У формуванні запального інфільтрату беруть участь також синтезовані місцеве хемокіни (CXCL5,
CXCL8, CCL2). Отримано докази кореляції експресії CXCL8 і хемокіну CINC та гострого
відторгнення трансплантата. Експресія високого рівня CXCL8 (на рівні мРНК та білка) під час
трансплантації нирок і серця в людини збігалася в часі з ознаками відторгнення органів, і рівень
його значно знижувався після досягнення імуносупресії. Аналогічно рівень хемокіну CINC у щурів
(гомолог GRO-α людини і КС мишей) зростав, починаючи з третьої доби після трансплантації
печінки, значно підвищуючись упродовж наступних 7 діб, а попереднє введення реципієнту
імуносупресанту FK-506 зумовлювало значне зниження рівня хемокіну. Гостре відторгнення
можуть зумовити також антитіла. Це можливо тоді, коли у реципієнта антитіла утворюються до
антигенів стінок судин трансплантата, зв'язуються зі стінками та активують комплемент.
Розвивається гостре запалення, що зумовлює некроз стінок судин без тромбозу.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 634 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
