Статистика
Онлайн всього: 6 Гостей: 6 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Роль факторів природної резистентності при гельмінтозах
|
| 27.09.2014, 17:07 |
| Способи проникнення, міграція та
місця існування гельмінтів в організмі неоднакові. Значна частина їх проникає аліментарним
шляхом (яйцями) — збудники аскаридозу, трихуріозу, після укусів комах — збудники філяріатозу,
онхоцеркозу, крізь шкіру — збудники анкілостомозу, церкарії шистосом та ін. Вони певний час
можуть існувати в крові, кишках, легенях, лімфатичній системі, підшкірній тканині, м'язах, нервовій
системі. Гельмінтози переважно виникають в осіб із певними вадами імунної системи, в разі
неповноцінного харчування та наявності хронічних захворювань. Деякі особини мають природжену
резистентність організму до інвазії гельмінтами. Вона виявляється у швидкій інкапсуляції та
руйнуванні личинок після їх проникнення і може бути зумовлена особливістю будови й
функціонування слизових покривів і шкіри, наявністю активних протигельмінтних неспецифічних
факторів у крові й тканинах, певними фізіологічними особливостями організму.
Для гельмінтів характерна наявність стійкості до природних і специфічних факторів захисту. Ця
стійкість характеризується значними розмірами патогенів, наявністю покривів, великої кількості
антигенів, стадійністю розвитку, здатністю змінювати свій антигенний склад упродовж свого життя
і включати до складу своєї поверхні антигени хазяїна або подібні до них речовини, наявністю
спільних антигенів, особливими властивостями деяких антигенів гельмінтів тощо. Важливу роль у
захисних реакціях проти гельмінтів відіграють слизові оболонки. Келихоподібні епітеліальні
клітини постійно виділяють слиз, який містить низку глікопротеїдів і цитотоксичних речовин.
Клітини імунної системи, що містяться в субепітеліальній ділянці слизових, постійно виділяють
фактори захисту — цитокіни, компоненти комплементу та неспецифічні антитіла, здатні блокувати
рецептори паразита, що відповідають за прикріплення гельмінтів. На поверхню слизових оболонок
постійно мігрують макрофаги, нейтрофіли, еозинофіли, мастоцити, кількість яких різко зростає при
гельмінтозах. Ці клітини беруть участь у знешкодженні паразитів. Дія цих факторів та постійний
рух слизу сприяє швидкій евакуації гельмінтів. У перші чотири години від ефективності дії цих
факторів залежить подальший розвиток інвазійного процесу — чи патоген буде знешкоджено, чи
він успішно переборе природні захисні сили і колонізує макроорганізм, що призведе до виникнення
патологічного процесу.
Фагоцити поглинають невеликі об'єкти і знешкоджують їх. У разі проникнення великих гельмінтів
фагоцити можуть включатися в груповий фагоцитоз або здійснювати позаклітинний фагоцитоз.
Активовані макрофаги беруть активну участь у руйнуванні трихінел, шистосом, філярій. Значна
роль макрофагів у знешкодженні гельмінтів зумовлюється як поглинальною активністю, так і
здатністю продукувати ФНП, синтез якого індукується певними антигенами гельмінтів, а також
ІФН-γ, що синтезується НК, та лімфоцитами. Крім прямої дії на гельмінти ФНП стимулює
макрофаги, еозинофіли, тромбоцити для їх знешкодження. Про важливу роль макрофагів, що
містяться в підшкірному шарі, свідчать дані про значне підсилення сприйнятливості мишей до
шистосом у разі експериментального видалення макрофагів, ПМЯЛ та еозинофілів зі шкіри. ПМЯЛ
беруть активну участь у знешкодженні гельмінтів у місцях їх проникнення та існування внаслідок
виділення в навколишнє середовище кисневозалежних та кисневонезалежних факторів, а під час їх
руйнування — комплексу цитоцидних речовин із внутрішньоклітинних гранул лейкоцитів. Крім
того, вони можуть ефективно брати участь в антитілозалежних цитотоксичних реакціях, особливо
для знешкодження шистосом і трихінел. Еозинофіли порівняно з макрофагами й нейтрофілами
мають значно меншу поглинальну активність, але вони здатні швидко дегранулюватися під час
контакту з паразитами (особливо за наявності ФНП-α, ГМ-КСФ) і виділяти значну кількість
цитоцидних речовин, у тому числі головного основного білка еозинофілів — високоефективного
цитоцидного фактора і відіграють важливу роль у знешкодженні багатьох гельмінтів, передусім
шистосом і трихінел.
Деякі поверхневі структури паразитів здатні активувати комплемент за альтернативним шляхом з
утворенням лізуючого комплексу, опсонінів і хемотаксичних факторів. Останні подають сигнали
фагоцитам та іншим клітинам імунної системи Для їх міграції у місця появи патогенів виникає
запальний процес і формується специфічна імунна відповідь.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 545 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
