Статистика
Онлайн всього: 5 Гостей: 5 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Патогени і природний імунітет
|
| 27.09.2014, 17:00 |
| Вчення про імунітет історично виникло у процесі пізнання
механізмів захисту від інфекційних захворювань і пов'язане з відкриттям вакцин проти віспи й сказу
та запровадженням пасивної імунізації проти дифтерії і туберкулінової реакції для діагностики
туберкульозу. Ці відкриття сприяли розробленню ефективних методів діагностики, профілактики і
лікування інфекційних захворювань, що зумовило різке скорочення їх чисельності та збільшення
тривалості життя людей у розвинених країнах. Проте і нині питання, пов'язані з вивченням
протиінфекційного імунітету, надзвичайно актуальні у зв'язку з виникненням стійких до
антибіотиків та інших антимікробних засобів штамів патогенів, появою нових збудників
інфекційних захворювань (хвороби легіонерів, СНІДу, неспецифічної пневмонії тощо) і швидким їх
поширенням унаслідок широких контактів людей різних континентів. Для деяких нових збудників
характерна значна мінливість антигенної структури, здатність гальмувати захисні функції
організму, що зумовлює тяжкий перебіг хвороби та значно стримує створення ефективних
лікувальних препаратів і вакцин.
Запобігання проникненню і розмноженню патогенів різної природи є однією з основних функцій
імунної системи. Збудниками патологічних процесів в організмі є різноманітні аґенти (пріони,
віруси, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти), в яких неоднакові розміри, антигенна структура,
здатність продукувати фактори патогенності, місця існування. Вони проникають в організм
переважно переважно через травми різного походження або шляхом прикріплення до епітеліальних
клітин шкіри, слизових оболонок травного каналу, дихальної, сечовидільної й статевої систем.
Патогени закріплюються на клітинах лише за умови наявності на них рецепторів до певних лігандів,
які можуть маскуватися відповідними факторами — муциновими сполуками, неспецифічними і
специфічними імуноґлобулінами, представниками нормальної мікрофлори.
Багато патогенів здатні виділяти токсини, які руйнують шар епітелію і таким чином створюють
умови для проникнення у внутрішнє середовище. Здебільшого патогени з міжклітинної рідини
потрапляють у лімфу і затримуються в лімфатичних вузлах, де індукують специфічну (адаптивну)
відповідь. У разі ушкодження кровоносних капілярів або порушення цілісності бар'єрних структур
лімфатичних вузлів патогени проникають у кров і розносяться по всьому організму, що призводить
до утворення вторинних місць існування і розмноження їх та залучення в імунну відповідь
селезінки й інших лімфоїдних утворів. Крім того, деяким патогенам властивий тканинний тропізм.
У захисті від проникнення, розмноження та існування в організмі патогенів на ранньому етапі
беруть участь переважно неімунні механізми (механічні, фізичні, хімічні, біологічні) і фактори
природного імунітету, а на пізньому — специфічні імунні фактори.
Функціонування цих захисних факторів організму залежить від генетичного статусу, віку,
харчування, впливу на організм несприятливих чинників — фізичних, хімічних, біологічних, а
також від властивостей самого патогену — наявності факторів патогенності (мал. 95). При
внутрішньоклітинному існуванні одні патогени можуть швидко лізуватися (пневмококи, віруси
герпесу тощо), а інші — протистояти захисним факторам клітини й інтесивно розмножуватися
(мікобактерії, лістерії).
Для більшості патогенів однією з перших перешкод на шляху проникнення в організм є цілісність
шкіри і слизових оболонок та наявність на їхній поверхні певних захисних факторів (слизу, кислот,
лізоциму, нормальної мікрофлори). Після проникнення в тканини патогени зазнають атаки різних
місцевих гуморальних і клітинних неспецифічних факторів. Здебільшого проникнення патогенів у
тканини пов'язане з механічним пошкодженням клітин і супроводжується виділенням біологічно
активних речовин із пошкоджених клітин організму і патогенів та продуктів життєдіяльності
останніх, що зумовлює активацію клітин імунної системи, секрецію цитокінів і виникнення
опосередкованих цитокінами ефектів (мал. 96).
На кожній стадії взаємодії патогенів з організмом діють відповідні неспецифічні фактори. Більшість
факторів природної резистентності діють негайно. Це фагоцити, НК, В1- і Тγδ-лімфоцити, лізоцим,
різні інгібітори, система комплементу.
Одночасно з активацією фагоцитів відбувається активація комплементу лектиновим,
альтернативним і класичним шляхами на патогенах завдяки наявності на їхній поверхні певних
молекул, які здатні активувати комплемент. Результатом активації комплементу є утворення
багатофункціональних біологічно активних компонентів комплементу.
Сукупність бар'єрних факторів та факторів природної резистентності здебільшого знешкоджують
патогени. Однак у разі значної вірулентності патогенів або великої його кількості, недостатньої
активності факторів природної резистентності індукується запальний процес, мета якого — ізоляція
і знешкодження патогену (див. розд. 2).
Ранні захисні реакції факторів природної резистентності в неімунному організмі здійснюються
впродовж 3 — 4 діб і здебільшого знешкоджують патогени, що проникли, однак за певних дефіцитів
системи природної резистентності або значної патогенності збудників вони не знешкоджуються, що
зумовлює подальший розвиток та ускладнення запального процесу і формування специфічної
імунної відповіді.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 542 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
