Статистика
Онлайн всього: 2 Гостей: 2 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Проліферація і диференціювання СКК
|
| 27.09.2014, 11:49 |
| Стовбурові клітини характеризуються двома важливими
властивостями — здатністю до самовідновлення своєї популяції внаслідок поділу і здатністю до
диференціювання на різні типи клітин крові. Здатність до самовідновлення зумовлює значну
тривалість життя популяції СКК та її здатність швидко компенсувати можливі втрати різних типів
клітин крові, зокрема лімфоїдні, впродовж усього життя організму. Можливість поповнення
постійних втрат клітин за незначної частки проліферувальних СКК зумовлена існуванням
напівстовбурових клітин (похідних від СКК). Останні, як уже зазначалося, інтенсивно
проліферують, але диференціювання їх на комітовані попередники відбувається повільно, через
багато мітотичних циклів.
У нормі переважна більшість СКК (90 %) перебувають у стадії спокою (G Q ) або в тривалому періоді
G1. Частка проліферувальних клітин є незначною і становить не більше 10 % загальної кількості (і
лише у деяких ліній мишей близько 20%). В умовах різких ушкоджувальних впливів на кістковий
мозок (наприклад, під час опромінення) проліферація може індукуватися в усій популяції СКК, що
збереглася. Однак навіть за цих умов здатність СКК до самопідтримання повністю не вичерпується
завдяки чіткій регуляції процесів проліферації і диференціювання. Саме регуляція цих процесів
забезпечує самопідтримання популяції СКК і захист їх від виснаження у результаті
диференціювання в умовах величезного попиту на клітини різних типів на периферії.
Регуляція проліферації та диференціювання СКК здійснюється мікрооточенням і забезпечується
тими сигналами, що індукуються контактами СКК зі стромальними клітинами кісткового мозку, та
локальним продукуванням цитокінів. Перші дослідження, спрямовані на з'ясування ролі
мікрооточення в регуляції проферації і диференціювання СКК, були проведені наприкінці 60-х —
на початку 70-х років XX ст. (N. S. Wolf, I. J. Frentin,1968; А. Я. Фриденштейн та ін., 1973; І. Л.
Чертков, 1974).
Характерною особливістю СКК є те, що під час поділу вони утворюють нащадків, які не обов'язково
стають на шлях диференціювання. Саме тому вони можуть зберігати свій проліферативний
потенціал. В умовах стабільного кровотворення відбувається диференційний поділ СКК, коли після
поділу материнської клітини одна дочірня залишається стовбуровою, заміщуючи материнську, а
інша диференціюється в потрібному напрямі (так званий асиметричний поділ). У разі
гемопоетичного стресу відбувається так звана розігнана проліферація, коли після поділу
материнської клітини обидві дочірні залишаються стовбуровими (не залучаються до
диференціювання). Для підтримання проліферації СКК і самооновлення їх популяції велике
значення має продукування ними спеціального фактора росту (фактор росту СКК) та експресія
рецептора до нього (c-Kit).
Для задоволення потреб у кровотворенні СКК використовуються з урахуванням їхнього віку. До
проліферації залучаються насамперед старіші клітини, які зробили більшу кількість поділів, отже,
зберігається молодша їх популяція з вищою здатністю до самопідтримання.
Одночасно з проліферацією здійснюється диференціювання СКК — багатостадійний процес, у ході
якого клітина втрачає здатність до самопідтримання і вибирає один із можливих шляхів розвитку —
комітується. Перетворення СКК на спеціалізованого попередника завершується лише через кілька
десятків поділів. У диференціюванні (як і в проліферації) СКК важлива роль належить їх
клітинному мікрооточенню і факторам, що діють локально, у тих органах, де здійснюється цей
процес.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 570 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
