Статистика
Онлайн всього: 8 Гостей: 8 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
ГУМОРАЛЬНА ІМУННА ВІДПОВІДЬ
|
| 27.09.2014, 11:40 |
| Гуморальну ланку адаптивної імунної відповіді опосередковують антитіла, які є головними
розчинними захисними факторами організму. Зумовлений антитілами імунітет називають
гуморальним, а процес активації В-клітин і синтезу специфічних імуноґлобулінів — гуморальною
імунною відповіддю.
Антитіла здатні зв'язувати антиген, запобігаючи його поширенню в організмі, нейтралізувати
біологічну активність токсинів та запобігати прикріпленню патогенів до рецепторів клітин-мішеней.
Ці функції антитіла здатні реалізовувати самостійно. Інші функції антитіл пов'язані із залученням
додаткових ефекторних механізмів імунітету. Крім того, антитіла можуть виконувати важливі
функції в регуляції імунної відповіді, процесу запалення тощо.
Виконання різних функцій антитіл пов'язане з різними структурними частинами їхніх молекул:
активні центри антитіл відповідають за специфічне розпізнавання антигену, а Fc-фрагмент — за
реалізацію ефекторних реакцій.
Вчення про гуморальний імунітет сформувалося ще на початку XX ст. В 1904 р. П. Ерліх
сформулював гуморальну теорію імунітету, згідно з якою у відповідь на потрапляння антигену
з'являються розчинні фактори, які специфічно взаємодіють з антигеном і нейтралізують його
біологічну дію. За П. Ерліхом, основою походження специфічності антитіл є селекція антигеном
саме тих рецепторів на поверхні антитілоутворювальних клітин, які здатні специфічно зв'язатися з
ним. Ця теорія (що дістала назву «теорії бічних ланцюгів») добре співвідноситься з сучасними
уявленнями про механізми утворення специфічності антитіл, за винятком того, що антиген
селекціонує не окремі рецептори на одній клітині, а цілі клітини, кожна з яких має однакові
антигенспецифічні рецептори.
Таку поправку до теорії П. Ерліха зробив у 1959 р. Ф. Бернет, який передбачав, що кожний
лімфоцит може продукувати антитіла лише однієї специфічності, і це є генетичне запрограмованим
процесом. В організмі знаходяться мільйони різних наївних лімфоцитів, які потенційно здатні
розпізнавати будь-який антиген. Під час стимуляції наївних лімфоцитів антигеном, до якого вони
специфічні, утворюється клон клітин, що несуть антитіла тієї самої специфічності, яку мав їхній
попередник. Така експансія активованих антигеном клонів лімфоцитів зумовлює формування
специфічного імунітету. Цю теорію Бернета назвали «клонально-селекційною теорією». На теорії
Бернета ґрунтується сучасне уявлення про природу виникнення специфічних імунних реакцій не
лише гуморального, а й клітинного типу, тобто антигеном селекціонуються не тільки клони
специфічних В-лімфоцитів, а й клони специфічних Т-клітин.
У сучасному сприйнятті теорія Бернета має одне істотне доповнення. Як з'ясувалося, не всі клітини
клону В-лімфоцитів, що утворилися від однієї клітини-попередника, мають однакову афінність
рецепторів. У процесі антигензалежної проліферації та диференціювання афінність
імуноґлобулінових рецепторів може зростати і ставати більшою, ніж була у попередника клону. Цей
процес характерний лише для В-клітин, в яких відбувається переключення класів імуноґлобулінів з
IgM на інші ізотипи.
Популяція В-лімфоцитів неоднорідна і поділяється на В1- і В2-субпопуляції, які різняться за
морфологічними маркерами (див. розд. 1) та за умовами активації й особливостями синтезу антитіл.
В1-клітини відповідають на Т-незалежні, а В2-клітини — на Т-залежні антигени (див. розд. 3). В2-
клітини активуються Т-хелперами і для перетворення на АУК потребують когнатної взаємодії з
ними, тоді як В1-клітини активуються безпосередньо антигенами (деякими мікробними
субстанціями) і допомоги Т-хелперів не потребують.
Умови активації В1-клітин ще недостатньо вивчені. Вважають, що антиген має надавати такій В-
клітині мітогенний сигнал, як, наприклад, це робить ЛПЦ (Т-незалежний антиген першого типу),
або мітогенний сигнал у вигляді розчинних цитокінів можуть забезпечувати деякі типи АПК, тоді як
сам антиген перехресно зв'яже велику кількість рецепторів В-лімфоцитів завдяки своїй
полівалентності (Т-незалежні антигени другого типу, такі як капсульні поліцукриди бактерій,
декстрани тощо).
Відповідь на Т-незалежні антигени, як правило, не супроводжується формуванням клітин «пам'яті»
та підвищенням афінності рецепторів. Отже, гуморальну відповідь на Т-незалежні антигени можна
розглядати як прояв реакцій неспецифічного захисту. Тому розглянемо процеси під час гуморальної
імунної відповіді лише на Т-залежні антигени, основою якої є активація В2-клітин.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 1519 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
