Статистика
Онлайн всього: 5 Гостей: 5 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Методи МНС-типування
|
| 25.09.2014, 17:25 |
| Для ідентифікації різних алелів МНС можна використовувати антитіла.
Зазвичай антигени гістосумісності визначають цитотоксичним тестом. Суспензію лімфоцитів
змішують із сироваткою певного антигену (HLA-В8, НLA-B27), добавляють комплемент та
інкубують при 18 °С, потім добавляють трипановий синій (або еозин) і підраховують відсоток
мертвих клітин, забарвлених у синій (або червоний) колір.
Антигенний фенотип локусів HLA можна визначати за допомогою сироваток крові жінок, які
народили багато дітей. У сироватці таких жінок містяться антитіла до антигенів плоду, що
успадкувалися від батька. Крім того, антитіла до антигенів МНС можна отримувати від донорів, що
перенесли трансплантацію органів. При цьому добирають сироватки, що реагують як
моноспецифічні. Нині для типування МНС все частіше використовують моноклональні антитіла.
Деякі алелі МНС виявляють лише за допомогою клітинних реакцій. Для цього використовують
реакцію бласттрансформації у змішаній культурі лімфоцитів (ЗКЛ) або реакцію клітинної
цитотоксичності. Одну з ліній клітин, яку застосовують у клітинних реакціях, називають
стимулювальною, іншу — реагуючою. Як правило, стимулювальну лінію клітин пригнічують
йонізуючим випромінюванням або мітоміцином С і добавляють лімфоцити другої лінії. У ЗКЛ
реагують переважно Т-хелпери, які стимулюються антигенами класу II на дендритних клітинах,
макрофагах і В-лімфоцитах. Реакції в однонапрямленій ЗКЛ можна призупинити антисироваткою
до білків МНС II стимулювальної популяції клітин. Якщо обидві лінії лімфоцитів не відрізняються
за специфічністю МНС II, вони не реагують у ЗКЛ. Клітини з іншою специфічністю розвивають
проліферативну відповідь, яку визначають за включенням 3 Н-тимідину. Цитотоксичність щодо
клітин-мішеней визначають за вивільненням 51 Сr, що був попередньо накопичений клітинами-
мішенями, стимульованими мітогеном.
Іноді для МНС-типування застосовують реакцію лейкоаглютинації, суть якої полягає в тому, що
лейкоцити під впливом специфічних імунних сироваток склеюються в конгломерати.
Окремі алельні варіанти МНС, які можна ідентифікувати за допомогою імунних методів, називають
МНС-специфічностями. Різні МНС-специфічності мають установлені індивідуальні антигенні
детермінанти або унікальний набір загальних антигенних детермінант, за яким їх можна
ідентифікувати специфічними антитілами або рецепторами Т-клітин. У межах однієї встановленої
МНС-специфічності можуть знаходитися кілька дуже близьких алельних варіантів МНС, які не
відрізняються за антигенними властивостями.
Значний прогрес у вивченні будови системи HLA відбувся при впровадженні методу полімеразної
ланцюгової реакції (ПЛР), який дає можливість проводити аналіз молекулярного поліморфізму цієї
системи, тобто йдеться про молекулярне типування, або виявлення алелів HLA на рівні ДНК. Так, за
допомогою мікроцитотоксичного тесту в локусі DR виявлено 14 антигенів, тоді як за допомогою
методу полімеразної ланцюгової реакції визначено понад 300 алелів. Загальна кількість HLA-алелів,
виявлених за допомогою методів ПЛР, на сьогоднішній день більш ніж у 6 разів перевищує
кількість HLA-специфічностей, що виявляються імунологічними методами. Ці дані стали підставою
для перегляду номенклатури HLA-системи, і нещодавно прийнято чотиризначне позначення алелів.
Так, кожний алель МНС позначають літерою, що відповідає локусу, і чотирма цифрами, наприклад
А0101.
Організація МНС подібна у різних видів ссавців. В усіх ссавців у головній системі гістосумісності є
три або чотири локуси, з яких два-три локуси контролюють SD-антигени й визначаються
серологічними методами та один-два локуси кодують LD-антигени й визначаються за допомогою
лімфоцитів. Кожний локус має певну кількість зчеплених генів.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 564 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
