Статистика
Онлайн всього: 31 Гостей: 31 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Мієлоїдні клітини
|
| 19.09.2014, 22:18 |
| Після виходу з кісткового мозку клітини імунної системи — лейкоцити — циркулюють упродовж
певного проміжку часу в кров'яному руслі, звідки з кров'ю переміщуються в периферичні тканини
або лімфоїдні органи, де й виконують свої функції. В крові здорової дорослої людини концентрація
лейкоцитів коливається від 4000 до 10 000 в 1 мкл. При різних патологічних станах та інфекціях
можуть спостерігатися зміни в концентрації лейкоцитів, як правило, збільшення їх кількості —
лейкоцитоз.
Головною функцією лейкоцитів є захист організму. Лейкоцити можна поділи ти на три великі групи
— гранулоцити, моноцити та лімфоцити. Гранулоцити, або поліморфноядерні лейкоцити (ПМЯЛ
представлені нейтрофілами, еозинофілами та базофілами; клітини моноцитарного ряду —
моноцитами, макрофагами дендритними клітинами (ДК), а лімфоцити — Т- і В-клітинами та
природними кілерами. Клітини кожної з цих груп мають свої характерні особливості морфології та
функціональної спеціалізації. Зміни у співвідношенні різних типів лейкоцитів у крові, а також
загальної їх кількості є важливим діагностичним критерієм. Тому з метою дослідження
функціонального стану організму часто роблять аналіз розгорнутої формули крові — підрахунок
відносної кількості всіх основних типів клітин крові. Формулу крові здорової людини наведено в
табл. 2.
Таблиця 1. Лейкоцитарна формула крові дорослої людини в нормі, %
Нейтрофіли – 55 – 75 %, у тому
числі
Еозинофіли Базофі
ли
юні паличкоя
дерні
сегмент
оядерні
Лімфоцити Моно-
цити
1 – 4 0 – 0,5 0 – 1 2 – 5 55 – 68 25 – 30 6 – 8
Усі лейкоцити мають низку спільних властивостей: здатність до міграції, адгезії та діапедезу,
причому ці клітини можуть виконувати свої функції і за межами кровоносних та лімфатичних
судин.
Більшість лейкоцитів можна розрізнити у світловому мікроскопі за особливостями їх морфології, а
саме: за будовою ядра, співвідношенням площ ядра й цитоплазми, наявністю амебоподібних
виростів цитоплазми, за кількістю та розміром цитоплазматичних включень і гранул. У
гематологічній практиці традиційно використовують різні методи забарвлення клітин крові, які
дають можливість контрастувати ядро й цитоплазму, а також специфічно забарвлювати
цитоплазматичні гранули. Найпоширенішими барвниками є гематоксилін, азур, еозин, суміш Майн
—Грюнвальда та Романовського — Гімзи.
Точнішим методом дослідження морфології клітин крові є електронна мікроскопія. Проте навіть за
допомогою електронного мікроскопа не завжди можна розрізнити різні функціональні субпопуляції
лімфоцитів, наприклад наївні Т-клітини і В-клітини, активовані цитотоксичні Т-лімфоцити й
природні кілери. Тому для чіткої ідентифікації клітин крові використовують методи
імунофепотипування, тобто ідентифікують їх фенотип за допомогою антитіл до поверхневих
маркерів.
Нині за допомогою виявлення маркерів клітин, які позначають як CD-маркери (від англ. Cluster of
Differentiation — кластер диференціювання), можна ідентифікувати будь-який лейкоцит крові і
навіть установити, на якій стадії розвитку він перебуває. CD-маркери — це мембранні
глікопротеїни, що з'являються на певному етапі розвитку лейкоцита. Оскільки ці маркери можуть
виявляти антигенні властивості в разі імунізації ними інших видів тварин, їх ще називають
антигенами диференціювання. Відомо понад 247 CD-маркерів. До кожного CD-маркера отримано
чітко специфічні МкАТ, за допомогою яких можна визначати наявність маркерів нa поверхні
клітин, а також кількість клітин, що несуть той чи інший маркер.
Різні субпопуляції лейкоцитів мають різну функціональну спеціалізацію, причому під час імунної
відповіді лейкоцити з різними функціями взаємодіють між собою. Нейтрофіли та активовані
моноцити є основою неспецифічного захисту організму. З гранулоцитами й моноцитами тісно
взаємодіє система специфічного захисту, представлена лімфоцитами. Загалом можна сказати, що
гранулоцити й моноцити виконують ефекторні функції: виводять антиген з організму, зумовлюють
запалення та інші реакції природного імунітету, а лімфоцити прямо чи опосередковано
спрямовують їхні функції на знищення тих чи інших антигенів. В-лімфоцити продукують антитіла,
за допомогою яких фагоцити розпізнають антигени й ефективніше їх фагоцитують. Т-лімфоцити
здатні активувати макрофаги після того, як розпізнають представлений на їхній поверхні антиген.
Фактори системи неспецифічного захисту, що спричинюють процеси запалення, також дуже
важливі для індукування специфічних імунних реакцій. Тому імунну відповідь завжди потрібно
розглядати в контексті тісної взаємодії факторів неспецифічного захисту і специфічних імунних
механізмів, що призводить у результаті до елімінації чужорідного антигену.
Перш ніж ознайомитися з клітинами специфічної ланки імунної системи — лімфоцитами, коротко
розглянемо клітини мієлоїдного ряду, які також виконують важливі функції в процесі захисту
організму від чужорідних субстанцій та збереженні антигенного гомеостазу. Детальніше їхні
властивості та функції будуть висвітлені в наступному розділі.
Попередники клітин мієлоїдного ряду першими утворюються у формі КУО під час культивування
СКК in vitro. Вони можуть дати початок утворенню клітин кількох типів, з яких найважливішими
для функціонування імунної системи є гранулоцити та моноцити. Переважно з мієлоїдних клітин-
попередників утворюються також антигенпрезентувальні клітини.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 722 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
