Статистика
Онлайн всього: 31 Гостей: 31 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
КЛІТИНИ ІМУННОЇ СИСТЕМИ
|
| 19.09.2014, 22:15 |
| В імунних реакціях організму беруть участь білі
кров'яні тільця — лейкоцити, які поділяють на дві
групи: мієлоїдну та лімфоїдну. Мієлоїдна група
представлена гранулоцитами й моноцитами, а
лімфоїдна — лімфоцитами (Т- і В-клітинами) та
природними, або натуральними, кілерами (НК-
клітинами). Власне до імунокомпетентних клітин
відносять тільки Т- і В-лімфоцити, оскільки саме вони
забезпечують реакції адаптивного імунітету і синтезують рецептори з чіткою специфічністю до
антигену. Всі інші лейкоцити (моноцити, гранулоцити, натуральні кілери) належать до системи
природного захисту. Крім лейкоцитів інші клітини крові — еритроцити й тромбоцити — також
відіграють певну роль у звільненні організму від антигенів. Вони несуть на своїй поверхні
рецептори до опсонінів — антитіл та компонентів комплементу, за допомогою яких зв'язують
імунні комплекси і переносять їх з течією крові в печінку, де ці комплекси захоплюються клітинами
Купфера і руйнуються, а продукти їх деградації виводяться з жовчю в кишки. Тромбоцити також
беруть участь у процесах гемостазу (утворення тромбу), що є важливим механізмом захисту
організму від поширення інфекційних агентів. Крім того, в гранулах тромбоцитів містяться різні
цитокіни та медіатори запалення, які впливають на клітини імунної системи і регулюють імунні
реакції. Таким чином, можна сказати, що імунологія вивчає одну з найважливіших функцій крові, а
саме — захисну.
Лейкоцити лише умовно можна назвати клітинами крові. Кров не є місцем постійного перебування
лейкоцитів. Тільки на певному етапі свого існування білі клітини крові циркулюють у кров'яному
руслі. Якщо еритроцити перебувають у крові в середньому 120 діб, тромбоцити — 10 діб, то
лейкоцити — від 10 год до 2 діб. Потім лейкоцити залишають судинну систему і переміщуються у
периферичні тканини або спеціалізовані лімфоїдні органи, для того щоб виконувати там свою
функцію. Отже, кров і лімфа є транспортною системою, яка доставляє лейкоцити від місця їх
утворення — червоного кісткового мозку — до інших органів та тканин.
Важливою особливістю лімфоцитів і моноцитів є те, що вони надходять у кров не повністю зрілими.
Останні етапи дозрівання вони проходять після контакту з антигеном, який відбувається у
периферичних лімфоїдних органах (для лімфоцитів) та у тканинах (для моноцитів). До зустрічі з
антигеном лімфоцити називають наївними. Перший контакт з антигеном називають
«праймуванням» (від англ. priming) лімфоцитів. Після антигенної стимуляції вони проліферують і
перетворюються на клітини, що здатні виконувати певні притаманні їм функції. Гранулоцити
надходять у кров уже повністю диференційованими і функціонально повноцінними.
Першими клітинами, які «зустрічають» чужорідний антиген, що потрапив в організм, є місцеві
лейкоцити тканин, які вжe вийшли із судинної системи й «оселилися» в тканині. Це тканинні
макрофаги (гістіоцити), дендритні клітини, гладкі клітини (мастоцити) та базофіли, а також деякі
популяції лімфоцитів. Саме місцеві лейкоцити виконують функцію активації процесів запалення та
ініціюють імунну відповідь. Важливо, що всі лейкоцити тканин походять від кістково-мозкових
попередників і певні етапи свого розвитку проходять у кровотоці. Взагалі, більше половини
лейкоцитів знаходиться за межами судинного русла — у міжклітинному просторі різних тканин, де
вони виконують функцію місцевого захисту. В крові та лімфі, як правило, міститься не більш як
20%, а в кістковому мозку та лімфоїдних органах — приблизно 30% лейкоцитів.
Кров і лімфа транспортують лейкоцити до місця призначення — певної тканини, в якій ці клітини
мають виконувати свої функції. Лейкоцити здатні розпізнавати ендотелій судин різних органів і
тканин, взаємодіяти з ендотеліальними клітинами і проникати між клітинами судин у навколишні
тканини.
У процесі розвитку та функціонування клітини імунної системи тісно взаємодіють з клітинами
інших регуляторних систем організму — нервової та ендокринної, оскільки мають рецептори до
багатьох нейромедіаторів і гормонів. Це зумовлює цілісність організму та системність реагування на
зовнішні втручання, такі як проникнення антигену.
Системи природного й адаптивного захисту тісно пов'язані як у філогенетичному, так і в
онтогенетичному плані, про що свідчить той факт, що всі клітини крові, які беруть участь у
захисних реакціях організму, як специфічних, так і неспецифічних, походять від спільного
попередника — стовбурової кровотворної клітини кісткового мозку, а різні шляхи та етапи
диференціювання об'єднані в єдиній схемі гематопоезу.
|
| Категорія: Імунологія | Додав: koljan
|
| Переглядів: 962 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
