Статистика
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
|
Матеріали для курсової |
ФІЛЬМ ЖАХІВ
| 22.04.2014, 11:41 |
ФІЛЬМ ЖАХІВ [англ. Horror Film] — елементи фантасмагорії та кошмару з'явилися вже на початку XX століття у фільмах Ж. Мел'єса. Розквіт жанру відбувся в Німеччині, де було вигадано багато популярних у майбутньому тем. «Празький студент» (Der Student von Prag, 1913) був однією з перших стрічок на тему двійників, «Голем» (Der Golem, 1915) розповідав про оживлення глиняного велетня. Суб'єктивне перекручування у працях німецького кіноекспресіонізму природно викликало звернення до гіньйолю: у «Кабінеті доктора Калігарі» (Das Kabinett des Dr. Caligari, 1920) з'явився божевільний убивця, а в стрічці «Носферату, симфонія жаху» (Nosferatu, eine Symphonie des Grauens, 1921, Ф. В. Мурнау)
вперше був використаний сюжет «Дракули» Б. Стокера.
У Голлівуді в німий період жанр пов'язаний перш за все з іменами актора Л. Чені, майстра гриму і перевтілення, і режисера Т. Браунінга. З приходом звуку в кіно студія «Юніверсал» випустила фільми «Дракула» (Dracula, 1931) Т. Браунінга і «Франкенштейн» (Frankenstein, 1931) Дж. Вейла. У першому головну зіграв В. Лугоши, у другому — Б. Карлофф. За обома акторами назавжди закріпилося амплуа страховиськ і вбивць, а стрічки викликали серію продовжень, як і «Мумія» (The Mummy, 1932) К. Фройнда і «Лю-дина-невидимка» (The Invisivle Man, 1933) Вейла. Сіквели часто не поступалися оригіналам або й перевершували їх («Наречена Франкенштейна», The Bride of Frankenstein, 1935, Вейла). В 1932 році Ф. Марч зіграв доктора Джекілла і містера Хайда в однойменному фільмі Р. Ма-муляна (Dr. Jekyll and Mr.Hyde), що залишається кращою екранізацією повісті РЛ. Стівенсо-на. Того ж року фільм В. Галь-періна «Білий зомбі» (White Zombie) передбачив поетичний підхід до жанру продюсера В. Лютона, який зняв у 40-ві
200
201
роки дев'ять картин на студії «RKO». Лютон покладався не на шокові ефекти, а на пронизливу атмосферу страху. Увага до деталей, дивовижні операторські та режисерські роботи роблять ці стрічки вершиною жанру: «Котяче плем'я» (Cat People, 1942), «Я йшла поряд із зомбі» (І Walked With a Zombie, 1943) та ін. Кращим режисером групи Лютона був Ж. Турнер, який пізніше використав ту ж стилістику у фільмі «Ніч демона» (Night of the Demon, Англія, 1958). Картина про привидів «Непрохані» (The Uninvited, 1944) — один із останніх класичних фільмів жаху «золотого віку» Голлівуду.
У 50-ті роки жанр поступився місцем науковій фантастиці, яка використовувала його елементи, зокрема в таких вдалих картинах, як «Щось» (The Thing, 1951) і «Вторгнення викрадачів тіл» (Invasion of the Body Snatchers, 1955). Зіркою малобюджетних фільмів жахів став В. Прайс, часто в ролях божевільних вчених. Наприкінці десятиліття в Англії студія «Хаммер» налагодила поточний випуск картин цього жанру, серед яких з'явилося декілька гідних картин: «Няня» (The Nanny, 1965), «Рептилія»
(Reptile, 1966) та ін. У Франції Ж. Франжю зняв ліричний фільм жаху «Очі без обличчя» (Les yeux sans visage, 1959). Дві картини 1960 року поклали початок сучасному жанру фільмів про маніяків (slasher movie): «Той, що підглядає» (Peeping Tom, Велика Британія, М. Павела) і «Психоз» (Psycho, США, А. Хічкока). Хічкок зняв також один з перших фільмів про протистояння людей ворожим і загадковим силам природи — «Птахи» (The Birds, 1963). Фільм Дж. Клейтона «Невинні» (The Innocents, Велика Британія, 1961) був стильною переробкою повісті Г. Джеймса «Поворот гвинта». На початку 60-х років у США Р. Кормен зняв серію стрічок за розповідями Е. По, які відрізнялися яскравістю образів, вивіреною стилістикою, але недбалим ставленням до оригіналів. У цей же час з'явилися кращі зразки жанру в Японії, засновані на легендах про привидів: «Кайдани» М. Кобаясі, «Бісова баба» К. Сіндо (обидва 1964 року), «Чорні кішки в бамбукових заростях» Сіндо (1968).
У 70-ті роки жанр зазнав фі-лософськогоу і метафізичного переосмислення: «Валерія та її тиждень див» (Valerie a tyden
divu, Чехословаччина, 1970) Я. Іреша; «А тепер не дивись» (Don't Look Now, Велика Британія, 1973) Н. Роєга. В Італії Д. Ардженто, йдучи по слідах свого попередника М. Бава, об'єднав у своїх кращих фільмах крайню жорстокість з казковою нереальністю дії: «Зітхання» (Suspiria, 1977) і «Феномени» (Phenomena, 1985). Канадець Д. Кроненберг додав до жанру притчові елементи і моральний вимір: «Дрож» (Shivers, 1975), «Відеодром» (Vi-deodrome, 1982) тощо. У США Дж. Карпентер зняв декілька стрічок, що виділялися з-поміж комерційного потоку, зокрема «Переддень Дня всіх святих» (Halloween, 1978). Популярні в 80-ті роки серіали — «Кошмар на вулиці В'язів» (Nightmare on Elm Street), «П'ятниця, ІЗ-те» (Friday the 13th) та ін. — не додали до жанру нічого нового, крім кривавих спецефектів. Серед кращих зразків жанру 90-х років — фільми «Дзеркальна шкіра» (Reflecting Skin, 1990) Ф. Рідлі та «Сім» (Seven, 1995) Д. Фінчера. Приклади фільмів «Ніч живих мерців» (1968), «Той, що виганяє диявола» (1973), «Керрі» (1976), «Ознака» (1976), «Хеллоуїн» (1978), «П'ятниця, 13-те» (1980), «Кош-
мар на вулиці В'язів» (1984), «Повсталі з пекла» (1987). |
Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
Переглядів: 316 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
|
|