Статистика
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
КОМЕДІЯ, КІНОКОМЕДІЯ
|
| 16.04.2014, 10:20 |
| КОМЕДІЯ, КІНОКОМЕДІЯ [грец. Komodia; лат. Comoedia; англ. Film Comedy — комедія] — найстаріший жанр художнього кіно, найпопулярніший у 20-ті роки XX ст.. На першому кіно-
сеансі французів братів Люм'єр у 1895 році серед інших стрічок демонструвалася короткометражна комедія «Политий поливальник», в якому маленький хлопчик пожартував із садівника, примусивши його поливати самого себе зі шланга.
У Франції Жорж Мельєс зняв багато кумедних картин, але ще талановитішим комедіографом став його великий суперник Ф. Зекка. Крім удосконалення такого популярного в усі часи комедійного прийому, як погоня, він також відкрив для кінематографа М. Ліндера, чий образ гульвіси-нещасливця мав величезний успіх у всьому світі починаючи з 1910 року. Саме Ліндер вплинув на Ч. Ча-пліна, бо його відомий Бродяга багато в чому був заяложеною копією паризького джентльмена Макса.
Серед інших провідних коміків німого кіно слід виділити Г. Ллойда, який створив собі ім'я, втіливши на екрані образ Віллі Ворка і Самотнього Люка більш ніж у 100 стрічках продюсера X. Роуча, того самого, який згодом відкрив відомий дует Лаурел і Харді. Можливо, найвідомішими роботами Ллойда були комічні триле-ри, в яких його життєрадісний
персонаж весь час опинявся у різних скрутних і небезпечних ситуаціях. Небезпечність трюків, які він виконував у таких картинах, як «Нарешті в безпеці» (1923), доводить той факт, що у 1920 році на зйомках фільму «Переслідувані духи» Ллойд через нещасний випадок залишився без правої руки.
Із самовпевненим Ллойдом різко контрастував сором'язливий Харрі Ленгдон, якому нетривалу славу принесла витончена комедія «Довгі штани» (1927). Хоча його зірка із приходом звуку потьмяніла, рожевощокий персонаж Ленгдона став прообразом незліченних простаків.
Чаплін у своїх фільмах трохи пригальмував темп дії, щоб підкреслити поєднання своєї витонченої клоунади із соціальною комедією. Короткометражки, засновані на неповторній індивідуальності Бродяги, відображали його власний життєвий досвід, але кожен глядач, незалежно від соціального статусу, знаходив у них щось близьке для себе. Ті ж риси були властиві і для його класичних повнометражних стрічок «Малюк», «Золота лихоманка», «Вогні великого міста» і «Нові часи». Чаплін був пере-
конаний, що комедія повинна залишатися німою, і не визнавав звукового кіно до 1940 року, коли зняв фільм «Великий диктатор». Свого місця у звуковому кіно він так і не знайшов, багато з його пізніших картин відрізнялися зайвою сентиментальністю і претензійністю.
Звук повністю змінив комедію. Оскільки публіка вимагала якомога більше звукових картин, продюсери вирішили відмовитися від візуальної комедії та зосередитися на комедійних стрічках, насичених дотепними діалогами. З цією метою на екран були перенесені деякі стилі, що вже зарекомендували себе в театрі. Одним із них був тепер уже озвучений фарс, коли серія збігів і непорозумінь призводить до хаосу у найзвичайнісіньких ситуаціях. Розповсюдженим варіантом цього стилю є комедія станів, у якій персонажі приймали один одного не за тих, ким вони були насправді. Приклади цих фільмів: «Магазин за рогом» (1940), «Квартира» (1960), «Біллі-бре-хун» (1963), «Босоніж по парку» (1967), «Будучи там» (1979), «Коли Гаррі зустрів Саллі» (1989), «Бартон Фінк» (1991), «День бабака» (1993), «Ті, що не сплять у Сіетлі» (1993). |
| Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
| Переглядів: 434 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
