Статистика
Онлайн всього: 8 Гостей: 8 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
«ЧОРНИЙ» ФІЛЬМ
|
| 16.04.2014, 09:39 |
| «ЧОРНИЙ» ФІЛЬМ [фр. Film Noir — фільм нуар] — термін був запроваджений французькими критиками для позначення стилю, що набув популярності в американському кіно наприкінці 30-х — у середині 40-х років. Для нього були характерні кримінальний сюжет, похмура атмосфера цинічного фаталізму і песимізму,
стирання меж між героєм та антагоністом, відносна реалістичність дії, темне освітлення сцен, зазвичай нічних, і значна доля жінконенависництва. Незважаючи на вузькі рамки цієї стилістики, «чорний» фільм досить різноманітний у своїх найкращих зразках.
У центрі розповіді «чорного» фільму — герой, найчастіше, приватний детектив, який не належить ані до «офіційного» суспільства, ані до злочинного світу, однаково ворожих до нього, і потрапляє між двох вогнів: з одного боку, гангстери, з другого — пов'язана з ними поліція. Герой не лише здійснював акт справедливості, знаходячи винного, але й виступав критиком суспільства, його соціальних, моральних і політичних законів. У «чорних» фільмах мелодраматична природа детективної історії поступилася місцем трагізму пристрастей, доведених до крайнощів. Детектив здавався майже міфічним героєм, який, проте, мав реалістичне змалювання. На відміну від класичних си-щиків він не проти випити, розмовляє жаргоном, добре знає механізм гангстеризму та вміло сам користується його законами, відповідаючи насиль-
130
131
ством на насильство. Він мовби балансує між беззаконням і правосуддям. Внаслідок дій героя стає очевидною глибинна внутрішня спорідненість «нормального» світу і світу злочинного, їх взаємопроникнення. Свій двобій із супротивником герой «чорного фільму» зазвичай виграє, але повинен внутрішньо підкоритися законам суспільства, де злиття «норми» права із злочином саме стало нормою, звідси — подвійність моральної оцінки героя.
Одним із попередників цього напряму був детектив Д. Х'юстона «Мальтійський сокіл» (The Maltese Falcon, 1941), який увів в американське кіно тип жорсткого, цинічного героя і образ розважливої, користолюбної жінки-зрадниці. Все це значно контрастувало із життєрадісними героями 30-х років. Наприкінці війни з'явився один із перших і кращих «чорних» фільмів — «Подвійна страховка» (Double Indemnity, 1944, Б. Вайлдера). Це був фільм «без будь-яких слідів кохання або жалості». Сюжет про жінку, яка обманювала коханця, щоб позбутися багатого чоловіка, поєднував героя й антигероя воєдино, і був доволі жорстким для того часу. Нова стилістика
відповідала настроям часу: завершення війни і повернення солдатів із фронту змушували американців дивитися в лице реальності.
«Чорні» фільми використовували, зазвичай, детективні сюжети, запозичуючи їх у таких авторів, як Р. Чандлер («Убивство, моя люба», «Скляний ключ», The Glass Key; 1942), Д. М. Кейн («Поштар завжди дзвонить двічі», The Postman Always Rings Twice; 1946), E. Ie-мінґвей («Вбивці», The Killers; 1946) та ін. їх стилістика була вигідною для дрібних студій, які створювали малобюджетні стрічки категорії «Б», бо знімати можна було вночі, користуючись мінімальним освітленням, часто на натурі. Найбільш вдало користувались обмеженнями бюджету такі режисери, як Е. Дж. Улмер («Автостоп», Detour; 1945) і Е. Дмітрік («Перехресний вогонь», Crossfire, 1947). їхні картини, як і праці Ж. Дассена, Г. Хетувея та ін., наблизили Голлівуд до реального життя.
Іноді «чорний» фільм звертався до канонів психологічної драми, відходячи від умовностей детективу: кращі зразки такого роду — «Полонянка» (Caught, 1948, М. Офюльса),
«Подвійне життя» (A Double Life, 1948, Д. К'юкора), «У відлюдному місці» (In a Lonely Place, 1950, Н. Рей). Інколи стилістика «чорного» фільму з'являлася й в інших жанрах, як у вестерні «Переслідуваний» (Pursued, 1947, Р. Волша). Елементи цієї стилістики перероблялися американськими режисерами пізнішого періоду: «Печатка зла» (Touch of Evil, 1958, О. Веллса), «Довге прощання» (1973, Р. Олтман), «Китайський квартал» (1974, Р. По-ланський), «Блейд-раннер»
(Blade Runner, 1982, Р. Скотт), її використовували французькі режисери, такі як Ф. Трюффо («Стріляйте у піаніста», Tirez surlepianiste, 1960), Ж.-П. Мель-віль («Самурай», Samourai, 1967) та ін. Серед кращих сучасних зразків «чорного» фільму у США — «Вбий мене знову» (Kill Me Again, 1989), «На захід від Ред-Рока» (Red Rock West, 1992), «Остання спокуса» (The Last Seduction, 1993). |
| Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
| Переглядів: 291 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
