Статистика
Онлайн всього: 3 Гостей: 3 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
«ПІДПІЛЬНЕ КІНО», АНДЕГРАУНД
|
| 15.04.2014, 22:35 |
| «ПІДПІЛЬНЕ КІНО», АНДЕГРАУНД [англ. Underground — буквально «під землею», підпілля] — рух незалежного й експериментального кіно, яке протистоїть традиційній комерційній кінопродукції. Зародився у США, розповсюджений у Західній Німеччині та Англії. Термін «підпільне кіно» запровадив критик Мані Фардер на додачу до фільмів ЗО—40-х років, які розповіда-
ли про «чоловічі походеньки». Протягом певного часу термін «підпільне кіно» й означав фільми того особливого роду, «з полуничкою». Але у 1959 році критик Льюїс Джекобе застосував цей термін вже щодо всіх фільмів, зроблених поза Голлівудом, і слова «підпільне кіно» отримали нове розуміння і новий зміст.
Шелдон Рена, автор відомої книги «Вступ до американського підпільного кіно», прагнув з різних боків підійти до терміна, щоб визначити і його сутність і саме підпільне кіно: «1. Зроблено поза Голлівудом; 2. Задумано і знято однією людиною (помічники, звичайно, можуть бути, але це цілком «авторський фільм»); 3. Виражає особисте уявлення про дійсність; 4. Це фільм, радикально незвичний за формою, або за технікою, або за змістом, або, можливо, за всім».
Американське кінопідпілля має свою історію. Претендуючи на глобальний характер свого руху, американське кінопідпілля вказує на французький «Авангард» 20-х років, як на своїх попередників. «Другий авангард» — це американське позаголлівудське кіно ЗО—40-х років. Прикладами
продукції «другого авангарду» є картини Майї Дерен і Віларда Мааса. Нарешті, «третій авангард», те, про що йдеться тут, — почався у 50-х роках і триває й сьогодні. В середині третього авангарду, на думку Ренана, зародився четвертий — так зване розширене кіно, яке відмовляється від зображення реального світу, обходячись показом на екрані мерехтіння світла і гри світотіні.
У художньому плані американське «підпільне кіно» походить від європейського, передусім французького кінематографа. А його естетика — це варіації модерністських течій, також народжених у Європі в стародавні часи.
Сучасне «підпільне кіно» («третій авангард»), починалось і розвивалось бурхливо. У 1952 році Роберт Брієр зняв у Парижі декілька короткометражних фільмів — це можна вважати початком. У 1953 році дебютують Йонас Мекас, Кристофер Майлейн, Стен Брек-хейдж. У 1956 році стають відомими Кен Джейкобе і Джек Сміт. У другій половині 50-х років дебюти відбуваються безперервно. У кінці десятиліття Джон Кассаветіс створює шедевр підпільного кіно Нью-Йор-
ку — фільм «Тіні». У 1961 році Шерлі Кларк знімає «Святого». Особливо важливе значення мав у 1955 році вихід журналу «Філм Калчер», який одразу ж стає рупором ідей «підпільного кіно», його головним друкованим органом.
28 вересня 1960 року тридцять три кінематографісти зібралися у Нью-Йорку й проголосили створення «Нового американського кіно» (НАК), а у 1962 був створений незалежний «Кооператив кінематографістів». Наприкінці 60-х років у США, за підрахунками Йонаса Мекаса, діяло більше трьохсот режисерів, близьких за своїми поглядами до НАК. Тривалий час НАК було відоме під гучною назвою — «Нью-Йоркська школа», яка складалася з яскраво обдарованих митців: Шерлі Кларк, Лайонел Рогозін, Річард Лікок та ін. Документалізм і заперечення — спільна для ньюйорківців стилістична риса. Пошуки в галузі форми ньюйорківців заслуговують уваги, багато що у прийомах вищезазначених майстрів було дійсно новим і оригінальним.
Незважаючи на всю свою розмаїтість «підпільне кіно», проте, мало творчі напрями,
100
101
або творчі групи, які доволі легко проглядалися. У 60-х роках «підпільне кіно» розвивалося за трьома головними напрямами — «поетичним», «абстрактним» і «таким, що пасивно фіксує дійсність».
Найбільший сплеск «абстрактного кіно» відбувається у 50-х роках. Це можна пояснити й загальною кризою Голлівуду, й гостротою тем, які підіймалися та були під забороною в «офіційному кіно». В той час продовжували з'являтися «гіпнотичні», «магічні» фільми, фільми танцю та іншоперебу-вання людського тіла — усі вони були поєднані гал юцинаторною, символічною атмосферою, яка виражала підсвідоме «я» героя. На початку 60-х їм на зміну приходять фільми, в яких на перший план висувається визнання власне кінематографічних можливостей усіх складових елементів кінематографа — звуку, зображення, конструкції кінокамери, складу плівки тощо. На кінець 60-х років інтерес до «підпільного кіно» згасає. Цьому є декілька причин. Деякі режисери, досягнувши успіху у «підпільному кіно», почали знімати під «дахом» Голлівуду, та й сам Голлівуд після скасування «Кодексу Хейса» зміг
у своїх фільмах торкатися раніше заборонених тем. |
| Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
| Переглядів: 367 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
