Статистика
Онлайн всього: 7 Гостей: 7 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
АВТОР У КІНО
|
| 15.04.2014, 16:10 |
| АВТОР У КІНО - проблема, серйозне обговорення якої розпочалося у другій половині 40-х років, коли французькі критики запропонували так звану авторську теорію («the-orie d'auteur») кінематографа, за якою автором фільму є режисер з його унікальним баченням реальності й глибоко особистим ставленням до сюжету. Вихідним імпульсом у створенні «авторської теорії» стала стаття А. Астрюка «Камера — стіло» або «Камера — перо» («La camera stilo»), у якій стверджувалося, що фільм створюється завдяки камері «тут і зараз», незалежно від
заздалегідь сформульованих ідей і концепцій. Таким чином, коли створення стрічки було усвідомлено як творчий акт, що протікає у часі, виникло питання щодо суб'єкта цього творчого процесу. Відповідь на нього дав Ф. Трюффо, тоді ще критик журналу «Кайє дю сінема», в його статті «Визначна тенденція у французькому кіно» (1954). У ній Трюффо проголосив «політику автора» («1а politique des auteurs») і піддав критиці картини, в яких сценарій механічно переносився на екран. Трюффо бачив у фільмі втілення глибоко особистого світовідчуття режисера, яке він трансформує в екранні образи, хай навіть і користуючись готовим сценарієм.
Погляди Трюффо та інших критиків «Кайє дю сінема» дістали розповсюдження й у США після того, як у 1962 була опублікована стаття Е. Серріса «Нотатки з приводу «авторської теорії», що зводилася до трьох основних положень: режисер повинен володіти технічним боком кінематографа; вміти висловити свою особисту позицію у фільмі, використовуючи технічні навички, а також надавати кожній своїй роботі внутрішнього значення,
50
51
похідного від конфлікту між персональним баченням режисера й кінематографічним матеріалом. Недоліки подібної авторської теорії очевидні. Вона не лише недооцінювала роль інших учасників кінопроцесу (сценариста, актора, оператора, композитора), але й не враховувала тих випадків, коли всі зазначені характеристики «авторства» мав не режисер (так, наприклад, специфічне бачення голлівудського хореографа Басбі Берклі робить його одноосібним автором багатьох мюзиклів, у яких він виступав постановником музикальних номерів, але не режисером). В «авторській теорії» погано пояснені випадки, коли «авторське начало» одного й того ж режисера отримує діаметрально протилежне вираження на різних етапах його кар'єри (порівняйте, наприклад, «Леді на день» і «Миш'як і старе мереживо» Ф. Капрі), а також коли дійсним «автором» стрічки стає епоха (чудовий «чорний фільм» «Поштар завжди дзвонить двічі» рядового режисера Т. Гарнетта).
Отже, більш правильно говорити не про режисера-ав-тора, а про авторське начало у кінематографі, носієм якого
далеко не завжди буває лише сам режисер. В останні десятиліття «авторська теорія» підпала під жорстку критику з позицій структуралістських і постструктуралістських теорій, але несподівано відродилася у практиці американських продюсерів. Прагнучи здешевити кіновиробництво, у 90-ті роки вони все частіше почали звертатися до незалежного кінематографа у пошуках індивідуальних або, якщо хочете, «авторських» рецептів успіху. |
| Категорія: Кінословник | Додав: koljan
|
| Переглядів: 361 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
