Згідно з рекомендаціями Міністерства по контролю за радіаційним забрудненням (1987 р. ), для запобігання можливим вадам розвитку доза опромінення на все тіло не повинна перевищувати 50 Р, а на орган чи тканину — 500 Р. Іонізуюче випромінювання, яке діє на гонади в дозах 100–200 Р, впливає на ооцити і зумовлює тимчасову безплідність, а в дозі 400 Р — стійку безплідність.
Що стосується небезпеки генетичного виродження людства (зокрема, на сучасному етапі), то можна сказати, що ризик народження хворої дитини через опромінення чи інший шкідливий вплив саме внаслідок мутації (природні або викликані штучно зміни спадкових особливостей організмів, які змінюють їх морфологічні і (або) фізіолого–поведінкові ознаки) не такий вже й великий. За даними експертів ООН (1977 р.), генетичні хвороби внаслідок опромінення в дозі 1 рад популяції в 1 млн новонароджених виникають у першому поколінні в 63 випадках, що складає 0,06% від загального числа генетичних хвороб у популяції. Однак для нащадків хворої дитини ризик успадкувати захворювання вже становить 50%.
Пошкоджуюча дія радіації на плід людини (тератогенний ефект) можлива, якщо дози опромінення перевищують 20–25 рад. Водночас, генетично значною, тобто такою, що здатна викликати патологічні зміни у хромосомному апараті плода, вважають дозу 10 рад.
Слід пам’ятати, що загрожу для здоров’я людини становить і ще не вивчений механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього опромінення (повітря, їжа), зовсім не досліджене і явище синергізму — взаємодії радіації з хімічними речовинами — свинцем, пестицидами тощо.
Профілактика радіоактивного забруднення харчових продуктів
Після аварії на ЧАЕС сільськогосподарські угіддя зазнали значного радіоактивного забруднення, особливо в Київській, Житомирській, Чернігівській та Рівненській областях. Продукція, яка вирощується на цих угіддях, забруднена радіонуклідами. Тому для використання її в харчовому раціоні необхідно здійснювати певні профілактичні заходи. Перед кулінарною та технологічною обробкою харчової сировини її очищають механічними способами від забруднення землею, яка містить радіонукліди. Картоплю, овочі, фрукти та ягоди ретельно миють теплою проточною водою. Гриби і ягоди бажано вимочувати впродовж 2–3 год. Це дає змогу зменшити радіоактивність на 80% переважно за рахунок видалення.
У процесі варіння харчової сировини значна частина радіонуклідного забруднення екстрагується у відвар. З грибів, щавлю, гороху, капусти та буряків через 5–10 хв. Варіння до 60–85% 137Cs переходить у відвар, який зливають і видаляють. Гриби варто відварити двічі підряд упродовж 10 хв щоразу, видаляючи перший і другий відвари. М’ясо і рибу, виловлену в місцевий водоймах, вимочують у воді впродовж 1,5 год, а потім ріжуть дрібними шматками і варять у чистій воді протягом 10 хв., відливають відвар, знову заливають продукт чистою водою і готують страву.
Продукти, забруднені радіонуклідами, недоцільно смажити, їх краще тушкувати. При видалені з риби кісток і плавників вміст 137Cs зменшується на 40%. Попереднє видалення кісток з м’яса сприяє майже повному видаленню радіонуклідів.
Якщо варити у несолоній воді, перехід радіонуклідів у бульйон зменшується на 40%. Якщо картоплю варити неочищеною, в ній залишається менше радіонуклідів. Близько половини 137Cs видаляється із засолених грибів, овочів, фруктів. При переробці зерна на борошно та крупи вміст 90 Sr зменшується в них на 60–90%. При приготуванні з молока сиру в продукті залишається 10–29% 137Cs, у масло й сметану переходить відповідно 1,5 і 9%.
Харчування в умовах радіаційного забруднення.
З метою зменшення шкідливого впливу радіонуклідів на організм людини і запобігання його негативним наслідкам потрібно обмежити їх надходження в організм із навколишнього середовища. Цього можна досягти як за рахунок технологічної та кулінарної обробки, так і за рахунок застосування радіопротекторів.
Радіозахисні властивості мають білки, полі ненасичені жирні кислоти, деякі амінокислоти, тіамін, рибофлавін, складні не крохмальні вуглеводи, вітамін Р, каротин та деякі мінеральні речовини.
В умовах радіаційного забруднення особливо бажаними є сірковмісні амінокислоти – цистеїн і метіонін. Вони містяться в значних кількостях в білку молока та яєць, у бобових та вівсяній крупі, домашньому сирі, курячому м’ясі й соняшниковому насінні, а також капусті, петрушці, цибулі.
До раціону повинні входити й жири, переважно рослинні, що містять полі ненасичені жирні кислоти й антиоксиданти. Слід збільшити кількість не крохмальних вуглеводів – харчових волокон полісахаридів, пектинових речовин і зменшити споживання цукру. Оптимальна доза пектину становить 2–4 г (для дітей 1–2 г) на добу.
Вміст пектину в 100 г деяких овочів і фруктів, г
Абрикоси – 0,7 Аґрус – 0,7 Малиновий сік – 2
Вишні – 0,4 Персики – 0,7 Зелений горошок – 2,5
Полуниці – 0,7 Сливи – 0,9 Столовий буряк – 1,0
Смородина – 1,1 яблука – 1,2 Томати – 0,3
Сік шовковиці – 2,2 Виноград – 0,6 Картопля – 0,5
Потреба дорослої людини в аскорбіновій кислоті становить 70–100 мг на добу. Вона захищає від негативного впливу радіонуклідів стінки судин, капілярів та мембрани клітин. Овочі та фрукти забезпечують організм аскорбіновою кислотою, каротином, біофлавоноїдами, пектиновими речовинами та органічними кислотами. Багато аскорбінової кислоти і калію в картоплі, якої потрібно споживати не менше 350–400 г на добу. Серед фруктів – чорна смородина, лимони, шипшина. Серед овочів – кріп, який у тричі багатший на аскорбінову кислоту за лимони.
Вітамін А (каротин), що міститься у моркві, кукурудзі, пастернаку, шпинаті, капусті та гарбузі має протипухлинні та радіопротекторну дії
Цинк, що міститься в овочах і фруктах, блокує поглинання організмом радіонукліда 65 Zn
Вітаміни групи В потрібні у кількості 17–25 мг на добу. Вони містяться в молоці, чорному хлібі, бобових, яйцях, печінці., а також у горіхах, гарбузовому та соняшниковому насінні. Характерною є радіозахисна властивість горіхів і насіння, які мають низький вміст радіонуклідів та хімічних токсинів.
Добова потреба у такому антиоксиданті як токоферол (вітамін Е) становить 20 мг. Цього вітаміну багато у зародках злаків (2,5 г на 100 г) та висівковому хлібі, а також міститься він у горіхах та насінні (соняшниковому й гарбузовому).
Для запобігання шкідливого впливу радіоактивних 137Cs та 90 Sr необхідно насичувати організм солями калію та кальцію. Багато калію міститься в овочах (огірки) і фруктах, кальцію – в домашньому сирі і молоці. Добова потреба в кальції для дорослої людини становить 800 мг, для дітей 1200 мг. Цю потребу можуть задовольнити 100 г сиру або 0,5 л молока.
Особливе значення в умовах радіоактивного забруднення в харчовому раціоні мають кровотворні мікроелементи – залізо, мідь, манган та кобальт. Добова потреба в мангані становить 5 мг, міді – 2 мг і заліза – 14 мг. Багато цих мікроелементів міститься в м’ясних продуктах, печінці, крові, яблуках та вівсяній крупі. Нестача такого елемента як йод спричинює гіперплазії щитоподібної залози. Поповнити дефіцит йоду можна за рахунок вживання йодованої солі, а також морській рибі, водоростях.
До раціону слід включати кавуни й дині, багаті на органічні кислоти, пектинові речовини, каротин й калій.
Корисним продуктом є бобові, особливо квасоля, що містить повноцінний білок, метіонін, цистин, полі ненасичені жирні кислоти та магній. Магній сприяє оптимальному засвоєнню кальцію і перешкоджає засвоєнню радіоактивного 90 Sr. Щодня потрібно споживати 150–200 г яблук, абрикос, персиків, слив та вишень.
З напоїв до щоденного раціону варто включати чай ы за можливості – червоне вино. Таніни, катехіни й епікатехіни, що містяться у чаї, зміцнюють капіляри і знижують проникність їхніх стінок. Значна кількість флавоноїдів, що містяться в натуральному червоному вині, має радіопротекторну дію на організм.
Лекція № 8.Онкологічні захворювання та їх зв’язок з екологічними особливостями навколишнього середовища
• Поняття про канцерогени, їх класифікація та шляхи потрапляння в організм людини
• Антропогенні (техногенні), абіогенні та біогенні джерела утворення канцерогенів
• Зв’язок між онкологічними захворюваннями та чинниками навколишнього середовища; проблеми утворення та розпаду канцерогенів під впливом абіотичних та біотичних факторів довкілля.
• Онкологічні захворювання: причини та профілактика. Основні заходи щодо захисту організму від впливу канцерогенних речовин.
Новоутворення (неоплазма, бластома) являють собою особливу форму росту тканин, які характеризуються вираженою автономією. Пухлини ділять на доброякісні та злоякісні. Доброякісні пухлини дуже близькі за своєю структурою та обміном до нормальної тканини, чітких розмежувань між ними немає. Злоякісна пухлина характеризується необмеженим ростом, автономністю і призводить організм до загибелі.
Канцерогеном називають хімічну сполуку або фізичний аґент, які здатні викликати розвиток новоутворень (доброякісні та злоякісні пухлини) при дії на живу тканину або сприяти їх виникненню. Виділяють канцерогени абіогенного та біогенного походження.
До абіогенних відносяться хімічні сполуки (бензидин, азбест, вінілхлорид, миш’як, сажі, смоли, важкі метали тощо), іонізуюча радіація. Серед даної групи онкогенних чинників найбільшу небезпеку становлять хімічні канцерогенні речовини, які потрапляють до організму людини різними шляхами: через повітря (наприклад, при вдиханні пилу із “синього” і “коричневого” азбесту, який містить надгострі мікроголочки, що легко проникають у тканину альвеол, спричинюючи різні пошкодження вплоть до раку легень), травний канал (у тому числі з водою та харчовими продуктами, до яких потрапляють різні хімічні сполуки внаслідок агропромислового забруднення ґрунтів), через забруднення шкіри (ще у 1775 р. П. Потт описав рак сажотрусів, який виникає внаслідок потрапляння на шкіру канцерогенних продуктів горіння палива).
Виділяють антропогенні (техногенні) та природні (вулканічна діяльність) джерела утворення абіогенних канцерогенів.
Біогенні канцерогени можуть утворюватись мікроорганізмами, нижчими і вищими рослинами, теплокровними тваринами і людиною. Виділяють три джерела походження даних канцерогенів: 1) утворення продуктів метаболізму, бластогенних та інших продуктів розпаду рослин; 2) синтез із попередників сполук, що зумовлюють розвиток пухлин, тими чи іншими мікроорганізмами; 3) синтез канцерогенів внаслідок геохімічної діяльності живих організмів.
Прикладом першого джерела походження біогенних мікрорганізмів можуть служити продукти метаболізму нижчих грибів та рослин (афлактоксини, карагінін), нірозолідинові алкалоїди тощо.
Друге джерело — синтез ароматичного вуглеводню бензпірену, який виявлено у окремих квіткових рослинах, хлорелі та бактеріях, утворення нітросполук у деяких рослинах внаслідок внесення в ґрунт великих доз добрив чи зберігання рослинних продуктів, що містять нітрати (нітрити).
Прикладом третього джерела є діяльність літотрофних мікроорганізмів, які руйнують гірські породи та мінерали і призводять до збільшення в середовищі кадмію, кобальту, миш’яку та інших елементів.
Відомо, що процеси поглинання канцерогенів та фізіологічні бар’єри накопичення залежать від ступеня забруднення середовища та багатьох чинників, досліджуваних фізіологами.
Накопичення канцерогенів у рибах, молюсках тощо визначає можливість їх поширення по харчових ланцюгах тварин і людини. Це означає, що в індустріально розвинутих зі значним забрудненням навколишнього середовища відходами промисловості, пестицидами, нітратами, радіонуклідами захворюваність на злоякісні пухлини щороку зростає.
Кількість хворих на злоякісні пухлини в Україні на кінець 1992 р. складала 697 тис. 680 осіб (169,8 на 10 тис. населення). Кількість хворих на рак збільшується на 1,5% — 4% за рік залежно від регіональних особливостей.
Профілактика онкозахворювань полягає в покращені внутрішнього і зовнішнього середовища людини з метою виключення чи зменшення впливу на організм несприятливого чинника чи групи чинників та збільшення опірності до дії канцерогенів різної природи чи зниження чутливості до них.
