Питання віднесення об’єкта оподаткування до певного подат-кового періоду насправді не таке вже й просте. Воно може вирі-шуватись неоднозначно, шляхом застосування того чи іншого методу обліку податкової бази. Метод обліку податкової бази має вирішальне значення для правильного визначення моменту виникнення податкового зобов’язання. Метод обліку, як і податковий період, характеризує податкову базу зі сторони часового виміру, а саме — з точки зору правил віднесення елементів податкової бази до конкретного податкового періоду. Існує два основних та-ких методи обліку — касовий і накопичувальний. Перший (касовий) враховує момент реального чи фактичного отримання коштів і здійснення виплат. Відповідно до цього ме-тоду, наприклад, доходом є всі суми, дійсно отримані платником у конкретному періоді, а витратами — реально виплачені суми. Цей метод називають касовим, а також методом присвоєння, оскільки враховуються лише ті суми (майно), які присвоєні плат-ником у певній юридичній формі, наприклад, отримані в касі го-тівкою, передані у власність шляхом оформлення певних доку-ментів тощо. Відповідно до цього методу приріст вартості майна, наприклад, не є доходом до того моменту, поки цей приріст тим чи іншим способом не об’єктивований: відсотки по вкладу в банку отримані, акції продані за ціною більшою, ніж ціна їх придбання тощо. При застосуванні другого методу вирішальним є момент виникнення майнових прав та обов’язків. Так, доходом визна-ються всі суми, право на отримання яких виникло у платника в даному податковому періоді, незалежно від того, чи отримано їх фактично. Для визначення зроблених витрат підраховується сума майнових зобов’язань, що виникли у звітному періоді, не-залежно від того, чи зроблені по цих зобов’язаннях фактичні виплати, чи ні. Цей метод називається накопичувальним або методом чистого доходу. Іноді вживається також термін «ме-тод нарахувань».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Методи обліку бази оподаткування» з дисципліни «Податкове право»
