Хто вперше встановив факт дії іонізуючих випромінювань на генетичний апарат клітини
Одне із епохальних явищ радіобіології – встановлення фак- ту дії іонізуючих випромінювань на генетичний апарат клітини, що супроводжується спадковою передачею заново набутих ознак. Вперше ці спостереження були проведені Г.А.Надсоном та Г.Ф.Фі- ліповим у 1925 році в дослідах на дріжджах. Проте, на жаль, це ве- лике відкриття не одержало тоді належної оцінки і лише після робіт американського вченого Г.Мюллера, який встановив мутагенний ефект іонізуючого випромінювання, радіаційно-генетичні дослід- ження стали проводитись у цілому світі широким фронтом. Ранні спостереження за дією іонізуючої радіації на біологічні об’єкти хоча і мали фундаментальне значення, проте носили опи- совий характер, оскільки не давали відповіді на основне питання радіології: в чому полягає механізм дії іонізуючої радіації на біоло- гічні об’єкти? Чим пояснити, що при опроміненні живого організ- му дозою 0,013-0,026 Кл/кг (50-100 Р) окремі клітини, такі як лімфо- цити, гинуть, а, з іншого боку, у водяній сорочці атомного реактора виявлено бактерії microcoсcus radiodurens, які не лише живуть, але й розмножуються, хоча потужність дози складає 7,17 Кл/кг×с або один мільйон рентген за годину. Це перше протиріччя, виходячи з правила Бергоньє та Трібондо, оскільки лімфоцити - це зрілі кліти- ни, які не діляться, отже повинні бути радіостійкими, а бактерійні клітини інтенсивно діляться, у тому повинні легко уражатись.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Хто вперше встановив факт дії іонізуючих випромінювань на генетичний апарат клітини» з дисципліни «Ветеринарна радіологія»
