Розвиток радіології як наукової дисципліни почався напри- кінці XIX століття, після того як В. Рентгеном у 1895 р. були від- криті Х-промені, що згодом були на- звані рентгенівськими. Проте й досі залишається спірним питання про авторство відкриття рентгенівських променів. Якщо Рентгена знає нині весь світ, то ім’я Івана Пулюя тіль- ки здобуває світові наукові обши- ри. Іван Пулюй (видатний українсь- кий фізик та електротехнік) автор близько 50 наукових праць українсь- кою, німецькою, англійською мова- ми, насамперед із проблем катодно- го випромінювання та Х-променів, які відкрив за 13 років до Рентгена, й у 1892 році опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. На думку науковців, оцінка внеску Рентгена у дослідження Х-про- менів є явно завищеною. Рентген надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вив- чення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно- молекулярному рівні). П.С.Кудрявцев в “Истории физики” пише: “Невдала гіпотеза Рентгена була разом з тим свідченням хибності його теоретичного мислення, схильного до однобічного емпіриз- му. Тонкий і вмілий експериментатор, Рентген не виявив нахилу до пошуків нового, як не парадоксально це звучить стосовно ав- тора одного з найбільших у житті фізики нових відкриттів”. В.Рентген (1845-1923)6 Дослідники наукових здобутків Іва- на Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлен- ня Рентгена і до появи його другої стат- ті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, яка містить значно глибші, порівняно з Рент- геном, результати вивчення природи та механізмів виникнення цих променів. Пулюєві рентгенограми мали вищу якість, ніж Рентгенові, тривалий час за- лишалися не перевершеними за технікою виконання. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета. Відомо, що Рентген працював з Пулюєм в лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під керівництвом укра- їнського вченого. Чи не тут криється початок “випадкового” від- криття? Гельмут Лінднер у книзі “Картини сучасної фізики” від- значає, що шлях, яким Рентген прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльності Рентгена не залиши- ли поза увагою і такий факт, пов’язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зов- нішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємни- ці і заповідав спалити зразу після смерті, що було й зроблено. По- силаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентген ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців. На дослідників діяльності Івана Пулюя ще чекають нові зна- хідки. Та вже нині їх достатньо, щоби вважати його основополож- ником науки про рентгенівські промені аж ніяк не меншою мірою, ніж Рентгена. Менше ніж через рік після повідомлень Рентгена, французь- ким фізиком Анрі Беккерелем було відкрито природну радіоак- тивність. Новий вид випромінювання знайшов широке викори- стання не тільки в медицині, але й в інших галузях народного господарства та енергетиці. Учений світ ще не встиг отямитися від приголомшливого від- І.Пулюй (1843-1918) Ветеринарна радіологіякриття рентгенівських променів, як над- ійшло нове повідомлення – відкриття нового невідомого випромінювання, яке відбулося завдяки надзвичайній скру- пульозності вченого. Багато років фран- цузький фізик Анрі Беккерель, як його дід і батько, вивчав явище флюоресцен- ції (світіння деяких речовин). Він вва- жав, що окремі речовини (наприклад калієва сіль урану), після опромінення видимим світлом виділяють невидимі промені, подібні до рентгенівських. Щоб викликати флюоресценцію, він модулю- вав солі урану у вигляді хреста, клав на фотопластини, загорнуті в чорний папір, і виставляв на сонячне світло. 26 та 27 лютого 1896 року в Парижі була похмура погода і зразки два дні пролежали у шухляді стола. Для збереження чисто- ти експерименту А. Беккерель проявив ці пластини і, на власний подив, отримав зображення хреста, як у випадках після інсоля- ції. Це засвідчило, що сіль урану самостійно випромінює невиди- мі промені, які залишають темну пляму на фотоплівці. Так було встановлено, що уран випромінює невидимі промені, схожі на Х- промені Рентгена. Це стало відкриттям природної радіоактивно- сті, тобто явища, при якому невидимі промені здатні проникати через світлонепроникний бар’єр. Після цих відкриттів Рентгена і Беккереля сотні дослідників почали шукати нові промені-неви- димки. У 1898 р. Марія Кюрі (уроджена Склодовська), польська фі- зик і хімік, оголосила про можливість існування нового, сильно радіоактивного, елемента в руді уранова смолка. Її чоловік П’єр (1859-1906) відмовився від власних досліджень, щоби допомагати Марії, і в тому ж році вони оголосили про існування ще двох ра- діоактивних елементів: полонію та радію. Один з них названо по- лонієм на честь Польщі – батьківщини Марії Склодовської-Кюрі, а другий – радієм, що означає “променистий”. Звідси всі елементи, які випромінюють промені Беккереля, Марія Склодовська-Кюрі запропонувала називати радіоактивними (від латинського слова А.Беккерель (1852-1908) Історія розвитку радіології 7Ветеринарна радіологія 8 “radius” – промінь), а саме явище – раді- оактивністю. Цим терміном користуємо- ся по сьогоднішній день. У 1902 р. вони одержали ці елементи в чистому вигля- ді. Обоє вчених відмовилися взяти патент на своє відкриття; вони були разом наго- роджені медаллю Деві (1903) та відзначені Нобелівською премією з фізики (1903) ра- зом з Антуаном Беккерелем. Марія Кюрі написала “Трактат про радіоактивність” (1910) і була нагороджена Нобелівською премією з хімії в 1911 році. Вивченням природної радіоактивно- сті займався і наш співвітчизник з Терно- пільщини всесвітньо відомий професор Олександр Смакула, який за межами України, в Німеччині, де вчився і працював, досліджен- ня цього напрямку 1927 року завершив наукову працю “Земля і радіоактивність”. Помер О.Смакула у 1993 році в США, де він був запрошений працювати завідувачем престижної лабораторії. “Явище радіоактивності, – говорив Альберт Ейнштейн, – пе- ріод його відкриття - найбільш революційна сила технічного про- гресу за весь час, відтоді, як доісторична людина відкрила во- гонь”. У 1934 році Ірен та Фредерік Жоліо-Кюрі відкрили штучну радіоактивність та її різновидність – р + -позитронний розпад, що дало поштовх до широкого застосування ядерної енергії в різних галузях народного господарства, що в свою чергу сприяло зарод- женню нової галузі знань - радіології. Радіологія – це комплексна наука про фізичну сутність та фі- зико-хімічні властивості іонізуючих випромінювань й їх джерел (ядерна фізика). Розповсюдження та переміщення цих джерел у біосфері та в організмі тварин (радіоекологія). Способи й засо- би їх виявлення та реєстрації (радіометрія і дозиметрія). Дію іо- нізуючої радіації на біологічні системи (радіобіологія). Особливо- сті внутрішнього опромінення інкорпорованими радіонуклідами (радіотоксикологія). Розробляє заходи захисту і техніку безпеки при роботі з джерелами іонізуючої радіації (радіаційна гігієна). М.Кюрі (1867-1934)9 Можливості прикладного застосування іонізуючих випроміню- вань (радіаційна біотехнологія). Використання сільськогоспо- дарської продукції, одержаної на забрудненій радіонуклі дами те- риторії, для населення і сировини для промисловості, безпечної із радіотоксикологічної точки зору (радіологічна експертиза). Оскільки іонізуюча радіація, з однієї сторони, є етіологічним фактором променевої патології с.-г. тварин, яка може розвиватись в гострій та хронічній формах і з віддаленими наслідками, а з дру- гої сторони – тваринницька продукція, що використовується для споживання населенням повинна бути безпечною з точки зору ра- діотоксикологічної дії, тому висунута життям проблема зумовлена формуванням нової галузі ветеринарії – ветеринарної радіології. О.Ган та Ф.Штрасман у 1938 році виявили процес розпаду ядер урану на 2 легших ядра. У 1940 році в Харківському фізико-технічному інститу- ті К.О.Петржак і Г.М.Флеров показали, що поділ ядер урану мо- же виникати самостійно, без впливу ззовні. При кожному поді- лі утворюється 2-3 нейтрони, які, поглинаючись іншими ядрами урану, приводять до їх розпаду і створюють ланцюгову реакцію поділу. У 1942 році в США італійський фізик Е.Фермі вперше отри- мав контрольовану ланцюгову реакцію на прак тиці, створивши ядерний реактор. Під час цієї реакції утворюються уламки ядер, із яких можна виділити практично всі хімічні елементи таблиці Менделєєва, більшість з яких радіоактивні. Тобто виникла мож- ливість отримувати радіонукліди, вивчати їх метаболізм у живих організмах, вводити до складу великих молекул в якості мітки для хімічних чи біологічних сполук. Це використовується в діагности- ці для вивчення морфології, функції та обміну речовин. В реакто- рі був отриманий збагачений уран. США його використали у двох атомних бомбах (“Малюк” та “Товстун”) і скинули їх у 1945 році в Японії (на міста Хіросіму та Нагасакі), внаслідок чого загинуло понад 300 тисяч людей. У 1954 році у місті Обнинську (Росія) побудували першу в світі атомну електростанцію (АЕС). Були сконструйовані більш досконалі рентгенодіагностичні та рентгенотерапевтичні апара- ти, потужні лінійні та циклічні прискорю вачі, циклофазотрони Історія розвитку радіології10 для променевої терапії та отримання штучних радіонуклідів. Першими на собі відчули властивості непомітних випромі- нювань дослідники, які працювали з радіоактивними речови- нами. А.Беккерель не тільки першим встановив факт природної радіоактивності, але й першим помітив на собі шкідливу дію ра- діації. У квітні 1902 року П.Кюрі на прохання А.Беккереля підго- тував препарат радію для демонстрації його властивостей на за- сіданні фізико-технічного товариства. До цього він 6 годин носив склянку з радієм в кишені жилетки. Через 10 днів на шкірі під ки- шенею з’явилась еритема, а згодом - виразка, яка протягом трива- лого часу не загоювалась.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Що відомо з історії відкриття радіоактивності» з дисципліни «Ветеринарна радіологія»
