Реферати статті публікації

12.10. Зовнішній борг України та його структура

Насамперед зауважимо, що основний документ, який визначав би поняття, склад Державного боргу, принципи утворення, управління ним та контролю за його станом, установлював би порядок його обслуговування та погашення, а також регулював відносини, які виникають у результаті такого утворення, управ-ління, контролю, обслуговування та погашення, сьогодні перебу-ває лише на стадії доопрацювання у вигляді Проекту Закону України «Про Державний борг».
Регулювання державного боргу в основному здійснюється че-рез накази Міністерства фінансів та окремі постанови Кабінету Міністрів України, що висвітлюють певні аспекти боргового ме-неджменту, але не дають цілісної картини щодо системи управ-ління в цілому. Також законодавче підґрунтя для залучення зов-нішніх коштів та співробітництва з іноземними інвесторами надають Закон «Про Державний бюджет» на відповідний рік та Закон «Про міжнародні договори України».
Закон України «Про Державний бюджет» на відповідний рік є нормативно-правовою підставою для залучення іноземних креди-тів з боку Кабміну України від іноземних держав, банківських установ та міжнародних кредитних організацій для покриття де-фіциту державного бюджету. У ситуаціях, коли потреба в отри-манні позик не передбачена умовами бюджетного балансування, застосовується механізм укладання угоди про залучення інозем-ного кредиту Кабінетом Міністрів України з наступною її рати-фікацією Верховною Радою України.
Нормативною передумовою урядової політики у сфері отри-мання й використання зовнішніх кредитів та фінансової допомо-ги є Закон «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. № 3767-ХІІ, згідно з яким міжнародні договори України з іноземними державами та міжнародними організаціями уклада-ються від імені уряду, якщо вони стосуються економічних, тор-говельних та інших питань, які належать до його компетенції.
Важливою інституційною умовою відносин із зарубіжними кредиторами є статус гаранта кредитів, який формально було на-дано Кабінету Міністрів України Законом «Про міжнародні дого-вори України». Цей статус було деталізовано Положенням Кабі-нету Міністрів України «Про порядок залучення іноземних кредитів та надання гарантій Кабінетом Міністрів України для забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів щодо їх по-гашення» від 5 травня 1997 р. № 414. Слід зазначити, що остан-нім нормативним актом було встановлено і порядок підготовки та реалізації системних інвестиційних проектів розвитку еконо-міки України, що підтримуються рядом міжнародних фінансово-кредитних організацій. З метою регламентування більшого кола питань забезпечення комерційного кредитування приватних структур в Україні з боку нерезидентів було прийнято постанову Кабміну України від 17 серпня 1995 р. № 655 «Про додаткове за-безпечення гарантій або інших зобов’язань Уряду України, які надаються іноземним кредиторам щодо погашення кредитів в іноземній валюті, що залучаються українськими юридичними особами».
Щодо інституціональної структури апарату управління держа-вним боргом, то одразу декілька нормативно-правових актів да-ють уявлення про неї. Це Постанова Кабміну «Про впорядкуван-ня залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслугову-вання зовнішнього державного боргу» від 5 травня 1997 р., Роз-порядження Кабміну «Про ведення Мінфіном обліку грантів і кредитів, наданих міжнародними фінансовими організаціями та іноземними державами» від 25 січня 1995 р. та Постанова Кабмі-ну «Про порядок підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» від 10 жовтня 2001 р. Згідно з цими документами, функції з управління держборгом розмежовуються між державними структурами таким чином.
У перші роки незалежності до державного запозичення не тільки не вдавалися, про нього не було й мови. Поштовхом до його використання стали фінансові проблеми. Дефіцит бюджету, що виник, спочатку фінансувався за рахунок кредитів Національ-ного банку, які мали емісійний характер. Унаслідок зростання рі-вня інфляції (нагадаємо, у 1993 р. вона становила 10 256 %), коли загострилися і проблеми в бюджеті, стало очевидним, що необ-хідно розвивати неінфляційні способи дефіцитного фінансуван-ня. При цьому настільки ж очевидним було і те, що за «обвально-го» падіння економіки про бездефіцитний бюджет не може бути й мови. Отже, Україні, як і будь-якій іншій країні в умовах еко-номічної і фінансової кризи, державні позики потрібні були для мобілізації коштів, яких не вистачало, а зовсім не для зниження рівня оподаткування та регулювання фінансового ринку.
Питання про те, чи позичати державі гроші, чи ні, до 1994 р. не стояло — без позик не можна було обійтися. Також не було і великої дилеми стосовно того, де й у кого їх позичати. Дефіцит коштів на той час був настільки значним, що брати в борг треба було, де тільки можливо: і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках; і в урядів інших країн, і у фінансових структур, і в між-народних фінансових організацій, і в приватних осіб. І хоча ма-сового характеру державне запозичення набуло з 1994—1995 рр., початок було покладено міжурядовими позиками ще в 1992 р. З 1994 р. Україна стала одержувати кредити від міжнародних фі-нансових організацій (МФО), а з 1995 р. залучати кошти через комерційні позики на зовнішньому фінансовому ринку і шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на вну-трішньому ринку. Так склалася система зовнішнього і внутріш-нього запозичення. Проаналізуємо її розвиток у розрізі цих двох напрямів.
Усього за дев’ять років (1993—2001 рр.) в Україну ззовні було залучено 20,7 млрд дол. США. Ця, досить невелика для міжнаро-дного фінансового ринку сума, не така вже й незначна для Украї-ни — середньорічні суми зовнішнього запозичення становили бі-ля 8—10 % річного обсягу ВВП. У разі збереження подібних темпів позичання за відносно короткий період — до 10 років мо-жна вийти на критичні позначки державного боргу — 60 % до ВВП. Необхідно зазначити, що, вдаючись до позичань, Україна в цілому ритмічно погашала свої борги. З загальної суми отрима-них кредитів більше половини погашено. При цьому варто вра-ховувати, що за кредитами міжнародних фінансових організацій установлені дуже пільгові терміни погашення. Проблема з плато-спроможністю, як зазначалося вище, виникла в 2000 р.
Міжурядові кредити, які спочатку домінували, різко скороти-лися і з 1995 р. становлять відносно незначні суми — близько 0,3 млрд дол. США щорічно (за винятком 1999 р. — 1,22 млрд дол.). Досить ритмічна динаміка і за кредитами МФО — збільшення кредитів на початковій стадії співробітництва з подальшим зни-женням. Крім того, слід враховувати залежність обсягів цих кре-дитів від економічної і фінансової ситуації в країні, а також від виконання вимог і умов, що установлюються цими організаціями. Найбільшою синусоїдністю відзначається динаміка комерційних позик. Проте ця тенденція має достатньо логічне пояснення: ко-мерційні позики збільшувалися у разі зниження інших запози-чень, і навпаки. Використання саме цього виду фінансового запо-зичення як балансуючого джерела також цілком зрозуміло: ці позики найдорожчі і тому їх залучають тоді, коли не вистачає інших джерел. Характерною ознакою 2001 р. було зниження бі-льше ніж удвічі проти попереднього року обсягів зовнішніх запо-зичень, які, незважаючи на їх важливість, не є основними чинни-ками досягнутого економічного зростання.
2004 р. у сфері боргової політики держави ознаменувався поверненням України до нормального стану розрахунків за дер-жавним боргом, закріпленням довіри з боку внутрішніх кредито-рів та поліпшенням стосунків з іноземними кредиторами, що сприятиме виходу України з 2005 р. на зовнішні ринки капіталу з метою залучення коштів на фінансування бюджету на більш вигідних умовах, ніж у попередні роки. У цьому контексті осо-бливого значення набуває повне та своєчасне виконання Украї-ною своїх внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань.
Починаючи з 2003 р., збільшилися платежі за державним боргом порівняно з 2002 р. (платежі за державним боргом у 2003 р. по загальному фонду склали близько 2,125 млрд дол. США, порівняно з 1,8 млрд дол. США у 2002 р.).
З метою недопущення зростання боргового навантаження не-обхідно передусім контролювати рівень прямого державного боргу, оскільки операції саме за ним безпосередньо впливають на показники державного бюджету.
Розглянемо можливі наслідки існування зовнішнього боргу для країни:
• Державний борг не є чимось загрозливим:
 якщо його розміри не перевищують прийняті параметри макроекономіки. Наприклад, на відшкодування боргів і сплату процентів витрачається не більше 25 % експортних надходжень країни;
 якщо більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.
• Коли умови сприятливі, державний борг здатний навіть «пра-цювати» на державу. Так, наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордоном державних облігацій (фактич-но зовнішній борг) були засновані численні казенні заводи, збудо-вані залізниці та інші важливі об’єкти.
• Якщо державний борг зростає швидше, ніж ВВП, обслугову-вання державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопи-чення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.
• Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростан-ня ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника мо-жуть бути більш негативними:
 коли борги накопичуються з року в рік, це може привести країну до боргової кабали;
 призвести до втрати економічної незалежності і втрати по-літичних позицій у світовому співтоваристві.
Вивчення міжнародного досвіду врегулювання боргових проблем та аналіз ситуації з державною заборгованістю в Украї-ні засвідчили, що єдино можливими шляхами виходу із боргової кризи в Україні є:
• припинення обслуговування державних облігацій, що пе-ребувають у власності НБУ, та ліквідація ринку ОВДП;
• часткове переспрямування здійснюваної грошової емісії на погашення боргових зобов’язань Уряду (в розмірі 1,5 % до ВВП):
• досягнення первинного профіциту бюджету обсягом 3,5—2,4 % до ВВП;
• скорочення імпорту споживчих товарів через посилення та-рифного регулювання;
• здійснення валютного регулювання та задіяння механізмів зупинення втечі капіталів за кордон;
• укладення угод з кредиторами щодо реструктуризації забор-гованості на умовах зниження боргового навантаження та за-стосування інструментів активного управління державним бо-ргом.
З метою послаблення боргового тиску на бюджет і платіжний баланс Україна має також домагатися укладення угод з кредито-рами щодо реструктуризації боргу на умовах зменшення борго-вих виплат та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому варто враховувати багатий світовий досвід урегулювання зовнішньої заборгованості.
Заборгованість перед офіційними кредиторами може бути реструктурована через укладення угод з «Паризьким клубом»; заборгованість перед іноземними комерційними банками — з консорціумом комерційних банків. Позики міжнародних фінан-сових організацій (МВФ, Світового банку) реструктуризації не підлягають, у випадку надзвичайних обставин допомога цих ор-ганізацій полягає в наданні позитивних нетто-кредитів. Ставлячи перед кредиторами питання про реструктуризацію, країна-позичальник має надати програму коригування платіжного балан-су на середньостроковий термін. Необхідною умовою реструкту-ризації боргу є реалізація позичальником стабілізаційної програми МВФ.
Крім того, з 1989 р. почали проводитися операції з добровіль-ного скорочення розміру боргу з урахуванням котирувань вто-ринного ринку. Для скорочення суми боргових виплат цінні папе-ри держави підлягали обміну на нові боргові зобов’язання з дисконтом чи з нижчими процентними ставками, або ж державні зобов’язання мали викуповуватися позичальником за грошові кошти. Через здійснення зазначених операцій фак-тично було списано частину зовнішньої заборгованості Арген-тини, Мексики, Венесуели, Коста-Ріки, Філіппін, Уругваю, Йо-рданії, Бразилії, Домініканської республіки.
Виходячи з формальних критеріїв (обсяг зовнішнього боргу до 40 % ВВП, норма обслуговування боргу до 20 % експорту), за якими країна отримує право на пільговий підхід, у 2000 р. Укра-їна мала законні підстави домагатися задіяння схем реструк-туризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат.
Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на то-му, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов’язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском знач-них боргових виплат. Крім того, не варто виключати можливість дефолту. Оголошення дефолту суперечить інтересам креди-торів, тому вони самі намагатимуться не допустити його.
Висвітлення даного питання не буде повним, якщо ми зали-шимо поза увагою кредитний рейтинг України. Він впливає на відносини України з іноземними інвесторами, які (особливо останнім часом) під впливом наслідків глобальної економічної кризи намагаються триматися осторонь непередбачуваних ринків на кшталт українського. Саме кредитний рейтинг є тим індикато-ром, що дозволяє потенційним зарубіжним інвесторам оцінювати ризики вкладання своїх коштів в економіку тієї або іншої країни.
На сьогодні становище України в рейтингах провідних спеці-алізованих агентств виглядає таким чином.
«Rating and Investment Information, Inc.» підвищило кредитний рейтинг зовнішніх довгострокових державних зобов’язань з рівня «ССС+» до «В-» з позитивним прогнозом. 26 березня 2002 р. міжнародне рейтингове агентство «Fitch» підвищило довгостро-кові рейтинги для зобов’язань України в національній та інозем-ній валюті та короткострокові рейтинги для зобов’язань України в іноземній валюті до рівня «В» з рівня «В-» короткострокові рейтинги зобов’язань підтверджуються на рівні «В». Прогноз за зазначеними рейтингами стабільний.
Підвищення рейтингу України стало можливим завдяки про-гресу у досягненні макроекономічної і фінансової стабільності за останні два роки: зростання макроекономічних показників, збі-льшення валютних резервів, посилення експортної позиції Укра-їни, дотримання жорсткої бюджетної дисципліни і ліквідація за-боргованості. Зокрема, ефективне управління державним боргом і проведена реструктуризація заборгованості перед Паризьким клубом дали можливість зменшити боргове навантаження і дося-гти рівномірного графіка виплат за погашенням та обслуговуван-ням боргу на наступні роки, а також підвищили позиції України на фінансових ринках і забезпечили можливість зростання необ-хідних розмірів валютних резервів держави.
Водночас аналітики агентств зазначили, що рівень рейтингів України обмежується такими факторами, як існування нестабіль-ної політичної ситуації і недостатньо активне проведення полі-тичних і структурних реформ, зокрема, політизований процес приватизації енергетичного і промислового секторів.
Кредитний рейтинг для України розрахував і Всесвітній еко-номічний форум. У своїй Доповіді про глобальну конкурентосп-роможність 2001—2002 рр. він ранжував Україну на 73 місці, при тому що спектр досліджуваних ним об’єктів включає 75 країн.
Спираючись на міжнародний досвід та відстоюючи власні національні інтереси, Україна має також задіяти механізми акти-вного управління зовнішнім боргом: започаткувати обмін (своп) боргових зобов’язань держави на акції підприємств, що перебу-вають у державній власності, ініціювати погашення боргів то-варними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за грошові кошти.
Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рі-вень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави. Залежно від ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу у внутрішній, що, у свою чергу, вимагає від уряду та НБУ вжиття ефективних заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.
Це можливо лише за належної ліквідності державних цінних паперів та високого рівня їх капіталізації. Міністерство фінансів та Національний банк повинні узгодити свої зусилля у проведен-ні боргової та монетарної політики. Така координація має поши-рюватися на всі етапи розроблення та реалізації цієї політики па-ралельно з удосконаленням інфраструктури ринку, розвитком вторинного ринку державних цінних паперів, інформаційним за-безпеченням і головне — прозорістю дій обох зазначених уста-нов на фінансовому ринку.
У нашому ж випадку, коли розподіл держборгу на внутрішній та зовнішній (за винятком гарантованих боргів) становить 33 % та 67 % відповідно, радість від нагромадження внутрішніх боргів у вигляді піраміди ОВГЗ була недовгою, оскільки через величезні процентні ставки (що досягали 100 % у валюті!) можливості ін-весторів щодо купівлі цих паперів і підтримання зростання піра-міди швидко вичерпалися. У результаті весь тягар боргу у вигля-ді ОВГЗ ліг на нинішніх власників таких паперів унаслідок довгострокової реструктуризації і бюджет країни наступних ро-ків, коли борги за держпаперами віддавалися за рахунок реаль-них податкових надходжень — надходжень, вимучених з реаль-ного сектору економіки.
Оскільки критерієм поділу боргу на внутрішній та зовнішній вважається валюта запозичень, кошти, мобілізовані за рахунок розміщення валютних облігацій, будуть відноситися до держав-ного зовнішнього боргу. В Україні розподіл державного боргу по валюті (на липень 2002 р.) становить: EURO — 16 %, UAH — 20 %, USD — 63 %, JPY — 1 %. Проте, таке залучення унемож-ливлюється нормою ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», яка встановлює, що вартість облігацій може бу-ти виражена лише в гривнях, та декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулю-вання і валютного контролю», згідно з яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України для оплати будь-яких вимог і зобов’язань.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Арбітраж в управлінні зовнішнім боргом» з дисципліни «Міжнародні фінанси»

Реферати та публікації на інші теми:

Фонетична транскрипція Аудит дотримання нормативних вимог П(С)БО 1 «Загальні вимоги до ф... СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКІВ І МЕХАНІЗМ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ