Незважаючи на велику потужність твердого кристалічного пан цира, літосфера досить чутлива до різного роду навантажень. Літо сферні плити, які, у свою чергу глибокими тріщинами розчлено вані на окремі блоки, під дією тектонічних і ротаційних сил (таких, що виникають внаслідок осьового обертання Землі) здатні повільно переміщуватись у горизонтальному напрямку по пластичній асте носфері. Одночасно океанічні літосферні плити разом з океанічною ко рою постійно здійснюють процес підсовування, у ході якого вони
піддаються впливові високого тиску, що створюється горизонталь ним напруженням стиснення та масою динамічної плити. У резуль таті в нижній (підсовуваній) плиті виникають пластичні деформації, вона змінює свій напрямок і різко опускається під материк у ман тію. Таке явище називається субдукцією. Підсовування проходить під кутами ЗО...60°. У зонах підсовування плит виникає тертя, що супроводжується виділенням величезної кількості тепла (біля 2...З млн Дж на кіло грам порід кори). Під її впливом відбувається плавлення порід і відкладів та утворення андезитових магм. Земна кора прогинається під новоствореними водосховищами, великими містами (наприклад, під Мехіко), під територією, вкри тою льодом тощо, і , навпаки, вирівнюється, коли зовнішнє наван таження зникає. Часто на такі навантаження літосфера відповідає локальними землетрусами. В межах суцільної літосфери окремі її ділянки завдяки пластичній астеносфері врівноважуються. Враховуючи ендогенну (зумовлену внутрішніми причинами) сей смічну активність літосфери та нижчележачої мантії, застосовуєть ся узагальнюючий термін - тектоносфера, тобто сфера, яка об’єднує літосферу, астеносферу і підастеносферний шар мантії до глибини 700 км, загалом до таких глибин, де ще фіксуються джерела земле трусів (рис. 7.2). Рис. 7.2. Схема тектоно сфери: 1 - земна кора; 2 верхня мантія; 3 - астено сфера; 4 - підастеносфер ний шар мантії; 5 - літо сфера; 6 —тектоносфера
Наслідками епейрогенічних рухів є виникнення певних текто нічних структур, які виявляються у рельєфі земної кори. Найпоши ренішими на материках структурами є антеклізи і синеклізи. Антекліза - це пологі підвищення частини платформи у вигляді певного масиву, блоку чи соляного купола, які виникають у місцях тривалого підняття. У рельєфі вона виступає як височина або пли та, якщо підняття було незначним, або як плоскогір’я і ерозійні гори, у випадку значного підняття. До антекліз належать Волинська, По дільська, Придніпровська, Валдайська височини, плато Устюрт (Ка захстан) та інші. Розмах епейрогенних коливань може досягати де кількох кілометрів. Наприклад, Ефіопське нагір’я припідняте над прилеглими до нього територіями більш як на 3000 м. Синекліза - це плавний прогин у межах платформи, що утво рився внаслідок тривалого опускання окремих блоків земної кори. Вона завжди заповнена, часто досить потужними, верствами оса дових порід. Здебільшого синекліза виявляється на земній поверхні у вигляді низовини: Придніпровська, Причорноморська, Нижньодунайська та ін. Тобто, в основі геоморфології суші лежать різноманітні за по ходженням і віком тектонічні структури. Підготовлена ендогенни ми процесами структурна основа поверхні Землі у подальшому за знає активного впливу зі сторони екзогенних факторів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Геодинаміка літосферних структур» з дисципліни «Геофізична екологія»
