Польові ландшафти у структурі сільськогосподарсь-ких займають найбільші площі. Так, з 15,3 млн га сільського-сподарських земель лісостепу України під зораними перебу-вають 13,2 млн га (86,6%). Ще більші їх площі у межах лісо-степу − Вінницької, Тернопільської, Кіровоградської, де вони досягають 90%. Це максимальна величина, а можливостей подальшого розширення площ польових ландшафтів тут не-має. За особливостями організації польові ландшафти доці-льно розділяти на власне польові й польові ландшафтно–інженерні системи. Функціонування власне польових ланд-шафтів забезпечується щорічним переорюванням верхнього шару ґрунту, внесенням добрив і отрутохімікатів, а також створенням штучних агрофітоценозів. У польових ландшаф-тно–інженерних системах діє ще один чинник – активні ін-женерні споруди, що забезпечують відповідний водний ре-жим, мікроклімат. Зразком сільськогосподарської ландшафтно-інженерної системи є теплиці. Вони мають обмежене розпо-всюдження, проте в селах Придніпров’я і Придністров’я за-ймають 2-7% їх площ; збільшується їх кількість на околицях великих міст. Не такими досконалими, проте значно пошире-ними є поля, сади, луки зі зрошувальними каналами і дощу-вальними пристроями. Під контролем інженерних споруд тут знаходяться посіви, водний режим, частково мікроклімат і стан ґрунтового покриву. У переважаючій сьогодні травопільній системі земле-робства розорювання земель повсюдно відбувається однаково – плугом на глибину 15-20, 30-35 см з подальшим борону-ванням, ущільненням. Переорювання і перемішування з доб-ривами й отрутохімікатами – геологічний процес, який на да-ний час не має тут собі рівних. Завдяки його постійній дії ча-стково або повністю припинився процес натурального фор-мування ґрунтового покриву, його поступова зміна антропо-генними ґрунтами та ґрунтосумішами. Старозорані землі на значних площах набули нових ознак, які помітно відрізняють їх від натуральних аналогів. Сучасне розорювання активізувало розвиток хоча і характерних, але не таких катастрофічних у минулому для України несприятливих ерозійно-акумулятивних процесів. Антропогенною ерозією зайнято від 35 до 65% зораних зе-мель. Значна частина ґрунту виводиться з полів з корінням сільськогосподарських культур. Ним інколи засипають яри, балки, підсипають дороги. Ці та інші разом узяті несприятли-ві чинники і низька агротехніка призводять до знищення площ польових ландшафтів щорічно на десятки тисяч га. Се-редні витрати гумусу на рік становлять 0,5-0,6 т/га, а з усієї орної землі 17-20 млн т. З 1838 р. і до наших днів витрати гумусу в ґрунтах Полісся становлять 19, лісостепу – 72, степу – 20%. Ці втрати викликали агрофізичну деградацію ґрунтів – підвищення їх щільності, погіршення структури, зниження водопроникності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Польові ландшафти» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
