Війна Раднаркому Росії з Центральною Радою. Проголошення незалежності УНР
17 грудня 1917р. ЦВК Рад оголосив Центральну Раду органом буржуазним, контрреволюційним, опублікував маніфест із закликом до населення про її повалення. З глибини Росії прибували все нові і нові військові частини, які повели наступ на Донбас і південь України. Так конфлікт переріс у збройну боротьбу. Загальна чисельність військ, які прибули з Росії у грудні 1917р. - січні 1918р. становила близько 60 тисяч. Велику допомогу їм надавали місцеві більшовики, які спиралися на загони Червоної гвардії, чисельність яких сягала 100 тис. Напередодні наступу радянських військ Центральна Рада перебувала в надзвичайно скрутному становищі. Багато тилових українізованих військових частин, що у свій час заявили про підтримку Ради, повернулися додому, або, деморалізовані досить успішною більшовицькою агітацією, дотримувались нейтральної позиції. Деякі перейшли на бік більшовиків. І все ж, у цілому війська УНР не поступалися за чисельністю радянським. Але вірні Центральній Раді частини були розпорошені по всій Україні, у той час як радянські діяли на головних стратегічних напрямках. 25 грудня 1917р. В.Антонов-Овсієнко віддав наказ про загальний наступ радянських військ проти Центральної Ради. Першим зазнав удару Катеринослав, де заздалегідь більшовиками було підготовлене повстання робітників. 6 січня 1918р. така ж доля спіткала Полтаву. Під впливом наступу радянських військ керівництво Центральної Ради позбулося ілюзій щодо можливостей перетворення Росії в демократичну федеративну республіку. Обміркувавши проблему, Мала Рада 9(22) січня 1918р. ухвалила 4 Універсал. Його історичне значення загальновідоме. Проголосивши Україну незалежною державою, він завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті відкинув ідеї автономії і федерації. Щоправда настав той час тоді, коли в українському національному русі була криза. Під тиском міжпартійних незгод подав у відставку В.Винниченко і уряд, під назвою Рада народних міністрів, сформував український есер В.Голубович. Ці міністри новосформованого уряду, крім двох соціал-демократів, належали до української партії соціалістів-революціонерів, наприкінці січня 1918р. Центральна Рада прийняла закони про соціалізацію землі та про 8 годинний робочий день. згодом Мала Рада ухвалила закони про Державний герб (ним став тризуб - родовий знак київських князів), про громадянство, про новий адміністративний поділ України (на землі), про грошову систему (грошовою одиницею УНР стала гривня). Новий прем'єр вважав першочерговим завданням розбудувати місцевий аппарат влади, якого фактично не існувало. Але зробити щось реально він не зміг. На Київ почали наступати радянські війська. Наступ на Київ розпочався 6 січня з Харкова. Радянські війська мали перевагу в силах і засобах. У поході на Київ наступали в основному російські війська. Участь у поході кількох українських частин і Ю.Коцюбинського, який був призначений "головнокомандуючим усіма військами УНР", хоча ніякого впливу на прийняття рішень не мав, повинно було засвідчити, що на Київ наступають українські радянські сили, а не російські війська. Радянські війська наступали вздовж залізничної колії, яка з'єднувала Бахмач з Києвом. Зупинити їх було нікому. Головні сили, підпорядковані Центральній Раді, були зосереджені на Правобережжі, де стримували наступ на Київ фронтових збільшовизованих частин російської армії. Лише під станцією Крути на прогоні Бахмач - Ніжин нашвидкоруч зібраний загін під Командуванням сотника Омельченка, який складався з 500 студентів і гімназистів, військових курсантів спробував перепинити шлях радянським військам. Більшість з них загинула. Ті, що вціліли, розібрали колію і зуміли на декілька днів затримати наступ. Сталося це 16 січня 1918р. Захопленню радянськими військами Києва передувало повстання на заводі "Арсенал". 16 січня 1918р. Робітники заводу, які перебували під впливом більшовиків, протягом шести днів стримували атаки. Лише 22 січня військам Центральної Ради вдалося зламати їх опір. Таким чином, арсенальці відкрито виступили проти української держави і сприяли поразці її військ, що обороняли Київ. Радянські війська під командуванням М.Муравйова підійшли до Києва 25 січня 1918р. Війська Центральної Ради вперто захищалися. У вуличних боях радянські війська зазнали чималих втрат, що примусила їх підписати перемир'я на добу. Це дозволило Малій Раді, уряду залишити місто і перебратися до Житомира. 26 січня 1918р. радянські війська ввійшли у Київ. Воєнні дії перекинулися на Поділля. Війська Центральної Ради до кінця не були розбиті, вони зберегли боєздатність. Поразка українських національно-демократичних сил не була повною і остаточною. Центральна Рада, іі уряд не покинули територію України. Але тепер все залежало від зовнішніх обставин.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Війна Раднаркому Росії з Центральною Радою. Проголошення незалежності УНР» з дисципліни «Новітня історія України»
