На цьому політична боротьба не закінчилася. Новий її виток викликала третя криза непу (1927-1928). Восени 1927 р. знову виникли труднощі з хлібозаготівлею. Погіршилося міжнародне становище країни, тому селяни, побоюючись війни, почали притримувати хліб. Іншою причиною були низькі ціни, через які селяни не продавали зерно, очікуючи на зростання ціни на нього. У відповідь уряд вжив надзвичайних заходів. Дозволялось застосовувати репресії до селян, які притримували хліб і мали його надлишок більше ЗО тонн. Це означало повернення до воєнно-комуністичних методів управління. Проти такої партійної лінії виступали М. Бухарін, О. Риков та їх прибічники, обстоюючи економічні, ринкові методи господарювання. Проте й група Бухаріна зазнала поразки. її оголосили «правим ухилом» і вивели з керівних органів. Це сталося тому, що в тих конкретно-історичних умовах програму Бухаріна не було оцінено більшістю ЦК як значно кращу, ніж політика групи Сталіна. По-друге, Сталін і на цей раз удався не стільки до захисту своїх поглядів, скільки до боротьби проти опонентів, яких було різко засуджено в пресі та партійних документах. Крім того, значна кількість партійців не позбулася настроїв і психології «воєнного комунізму». Вони, як і Сталін, виступали за використання рішучих, «революційних» методів будівництва соціалізму. З виведенням групи Бухаріна з керівних органів партії Сталін фактично став диктатором країни. Швидко почав формуватися культ його особи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Права» опозиція» з дисципліни «Історія України»
