Для того, щоб зрозуміти, в якому стані перебуває економіка країни і які перспективи розвитку вона має, потрібно обчислити ряд макроекономічних показників, котрі надають таку інформацію. Потреба в обчисленні узагальнюючих показників особливо загострювалась в критичних ситуаціях – у зв’язку з війнами, кризами, стихійними лихами. Створення системи національного рахівництва має довгу історію. Перші спроби розробки окремих її елементів відносяться до XVII ст., коли Вільям Петті представляє розрахунки національного багатства Англії (1683), а Грегорі Кінг намагається визначити рівень її добробуту шляхом складання „кошторисів національного доходу“ країни (1696). Визначним був і внесок Франсуа Кене, національне рахівництво ґрунтувалося на його моделі макроекономічного кругообігу. Головна складність полягала у тому, що макроекономічні показники потребували спеціальної методики розрахунків. Вона розроблялась багатьма зарубіжними вченими з початку ХХ століття (С. Кузнєцом, Р.Стоуном та ін.). Подібна робота здійснюється у 1920-х рр. і в Радянському Союзі. Тут був складений баланс народного господарства (БНГ) за 1925-26 рр., що ґрунтувався на марксистській методології, згідно з якою нагромадження суспільного продукту і національного багатства відбувається лише за рахунок сфери матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який аналізував рух ресурсів та використання матеріальних благ, описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту. Первинними доходами вважались лише доходи працівників сфери матеріального виробництва. Доходи працівників сфери послуг та доходи держави у вигляді податків розглядались як вторинні, отриманні внаслідок перерозподілу. Результатом виробничої діяльності вважався не лише кінцевий продукт, але й проміжне споживання сфери матеріального виробництва. Система національних рахунків – система взаємопов’язаних показників найбільш загальних результатів розвитку економіки, у західних країнах склалась пізніше і досі вдосконалюється. Система національних рахунків (СНР) ґрунтується на: концепції розширеного трактування виробництва, згідно з якою національний доход створюють не лише галузі матеріального виробництва, але й сфера послуг – торгівля, галузі освіти, охорони здоров’я, державного управління, житлово-комунального господарства та ін. концепції первинних доходів – доходів, отриманих власниками праці, землі, капіталу, підприємницьких здібностей та органами державного управління через податки на виробництво та імпорт. СНР відображає господарський кругообіг, який виникає в результаті взаємодії економічних суб’єктів з приводу виробництва, розподілу та кінцевого використання продукції, перерозподілу доходів, фінансових зобов’язань. Взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у СНР враховується як економічна операція. Домогосподарства та юридичні особи утворюють інституційні одиниці, як об’єднуються у 5 секторів економіки: нефінансові підприємства і корпорації; фінансові корпорації; сектор загальнодержавного управління; домогосподарства; некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Принципи побудови системи національних рахунків» з дисципліни «Економічна теорія»
