ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

ЕКОНОМІЧНІ МЕЖІ КРЕДИТУ
Питання про межі кредиту є відносно новим у теоретичних до-слідженнях кредиту, мало вивченим і досить спірним. Одні автори взагалі не говорять про межі кредиту, а розглядають лише законо-мірності його руху і принципи кредитування . Інші не просто пого-джуються з наявністю об’єктивних меж розвитку кредиту, а й налі-чують їх таку велику кількість, яка істотно ускладнює розуміння економічної сутності цього явища і його практичного значення. Не-рідко говорять про економічні, часові, просторові, зовнішні і внут-рішні, макро- та мікроекономічні, якісні і кількісні, перерозподільні, емісійні та інші межі кредиту . Такий різнобій думок з цього приводу можна пояснити низьким рівнем дослідження самої сутності кредиту та недостатнім усвідомленням об’єктивного характеру його руху та ролі у відтворювальному процесі.
Насамперед слід чітко визначити саме поняття меж кредиту. Під ним ми розуміємо такий рівень розвитку кредитних відно-син в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, до-ступної для переважної більшості нормально працюючих пози-чальників, процентної ставки. Іншими словами, реальний попит на позичкові кошти , який пред’являють економічні суб’єкти — учасники відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є кількісним виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів, передусім банків. За та-кого підходу динаміка банківського процента стає основним по-казником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень банківського процента швидко зростає чи надмірно високий, це свідчить про недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задо-волення реальних потреб економічних суб’єктів у позичкових коштах, про недокредитування економіки, а отже — про пору-шення меж кредиту з боку їх «незаповнення». І навпаки, якщо рівень банківського процента надто низький, чи швидко і три-валий час знижується, це свідчить про надмірну пропозицію кредиту, випереджаюче зростання її порівняно з реальним по-питом, про перекредитування економіки, тобто про порушення меж кредиту в бік їх «переповнення».
Пов’язування меж кредиту з ринковим механізмом його руху, зокрема з обсягом реального попиту на кредит, надає цьому яви-щу більшої об’єктивності в теоретичному плані і більшої значу-щості — у практичному. Виявляється, що розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб’єктів грошового ринку, а не суб’єктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Яким би заниженим чи недостатнім не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички. Спроби в цих умовах підви-щити рівень кредитування економіки під тиском суб’єктивних оцінок та вимог неминуче призведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів, що негативно вплине на економічну ситуацію на окремих підприємствах та в економіці в цілому.
Більше того, регулювання ставки банківського процента, який є важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку, стає ключовим важелем формування еко-номічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи. Якщо центральний банк проводить полі-тику зниження процента (здешевлення кредиту), то попит на позички зростатиме, а межа кредиту — розширюватиметься.
І навпаки, якщо проводитиметься політика подорожчання кре-диту, то попит на позички буде зменшуватися, а межа креди-ту — звужуватися.
У такому розумінні межі кредиту набувають суто економічно-го змісту, оскільки вони формуються під впливом економічних інтересів (попиту) юридичних і фізичних осіб — суб’єктів гро-шового ринку. Говорити ще про якісь неекономічні аспекти цієї проблеми — часові чи просторові, на наш погляд, немає достат-ніх підстав.
Разом з тим сама економічна межа може розглядатися в кіль-кох аспектах:
— залежно від певного рівня економічної системи — як мік-роекономічна і макроекономічна межі кредиту;
— залежно від призначення можна говорити про кількісну і якісну межі кредиту.
Мікроекономічні межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників — юридичних чи фізичних осіб. Вони формуються під впливом кількох економічних чинників:
• динаміки ринкової ставки позичкового процента;
• характеру коливання потреби позичальника в основному й оборотному капіталі;
• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;
• ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позичаються кошти.
Перший із цих чинників — динаміка процентної ставки — спільний для всіх мікроекономічних суб’єктів кредитного ринку, однаково впливає на попит на позички кожного з них. Решта чинників у кожного позичальника може істотно різнитися як за їх набором, так і за потужністю дії. Зокрема, в одних підприємств у даний момент попит на позички може спричинюватися сезонним зростанням виробничих затрат (сільське господарство) чи сезон-ним накопиченням товарних запасів (оптова торгівля), а в інших — у цей час сезонних запасів чи затрат немає, зате реалізуються ве-ликі інвестиційні проекти, для фінансування яких вони потребу-ють довгострокових позичок.
Розширення мікроекономічних меж кредиту, як реального по-питу на позички незалежно від чинників, що його зумовили, по-винно супроводжуватися відповідним нарощуванням пропозиції позичок. Таке нарощування забезпечується насамперед збіль-шенням банківського кредитування, а також розширенням міжго-сподарського кредитування, що оформляється комерційними ве-кселями. Якщо ж з якихось причин не відбудеться розширення банківського та міжгосподарського кредитування, то позичаль-ники не зможуть нормально виконувати свої виробничі плани: у них не буде достатніх коштів, щоб забезпечити виробництво ма-теріальними ресурсами, оплатити робочу силу та погасити борго-ві зобов’язання тощо. Неминуче уповільниться оборот капіталу, знизяться темпи відтворення. В одних підприємств сформу-ються значні суми простроченої кредиторської заборгованості, а в інших — дебіторської заборгованості.
Проте мікроекономічні межі кредиту можуть порушуватися і з іншого боку — коли обсяг позичок (банківських та комерційних) перевищує реальний попит на кредит у позичальників. Таке по-рушення цих меж кредиту може спричинюватися:
• надто ліберальними умовами банківського кредитування, коли банки надають позички на перше прохання, не дотримуючись належним чином принципів кредитування;
• довільним залученням економічними суб’єктами в оборот додаткових коштів через механізми внутрішньогосподарського кредитування: через використання незабезпечених векселів (фі-нансових, товариських), залучення в оборот простроченої креди-торської заборгованості;
• несвоєчасними розрахунками за некомерційними платежа-ми: у бюджет, у позабюджетні фонди, по заробітній платі тощо;
• надмірним залученням коштів на грошовому ринку за допо-могою інших інструментів (випуск облігацій, випуск банківських векселів тощо).
Перевищення в масовому порядку мікроекономічних меж кредиту (перекредитування) призводить до не менш загрозливих наслідків, ніж недокредитування. За рахунок надмірного залу-чення позичкових коштів підприємства будуть створювати під-вищені запаси, покривати нераціональні затрати, збитки, прово-кувати неефективні інвестиції тощо. Результатом цього неминуче стане уповільнення процесу відтворення, зниження ефективності виробництва, що гальмуватиме розвиток економіки.
Світова практика кредитного регулювання виробила інструме-нти, за допомогою яких можливо забезпечити дотримання мікро-економічних меж кредиту. Це, по-перше, загальновизнані принци-пи кредитування, які були розглянуті у підрозділі 8.3, та оцінка кредитоспроможності позичальника. По-друге, це регулювання ставки банківського процента з тим, щоб забезпечити доступ до позичкового фонду всім кредитоспроможним позичальникам. По-третє, це механізм регулювання банківської ліквідності (ре-фінансування комерційних банків центральним банком, ринок міжбанківського кредиту, зміна норм обов’язкового резервуван-ня). По-четверте, це механізм вексельного обігу, який сприяє розвитку комерційного кредиту. За допомогою цих інструментів банківська система може оперативно збільшити чи зменшити кредитування економічних суб’єктів до їх кредитних мікромеж.
Мікроекономічна межа кредиту потенційно існує у кожного еко-номічного суб’єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, ко-ли він звертається на грошовий ринок за позичкою. Тому скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивідуальних мікро-меж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макро-економічну межу кредиту, яка визначає об’єктивний обсяг креди-тних вкладень у народне господарство в цілому. Проте макроекономічна межа кредиту є не простою механічною сумою багатьох мікромеж, а має відносну самодостатність і формується під впливом додаткових загальноекономічних чинників, таких як:
— обсяги і темпи зростання ВВП;
— структура і рівень розвитку фінансової системи і стан дер-жавних фінансів;
— цілі і методи державної грошово-кредитної політики;
— розвиток ринкових відносин тощо.
Обсяги і темпи зростання ВВП прямо пропорційно вплива-ють на макроекономічну межу кредиту, оскільки відповідно до цього зростання збільшуються запаси і затрати, інвестиції, інші потреби в капіталі. Для задоволення цих потреб необхідні додат-кові позичкові кошти. Проте ця залежність може бути істотно де-формована дією інших чинників. Так, якщо в структурі фінансової системи важливе місце займає власний капітал підприємств і його роль зростає, а стан державних фінансів дає змогу скорочувати рі-вень оподаткування підприємств, то додаткова потреба в капіталі може бути задоволена за рахунок використання власних коштів, без залучення позичкового капіталу і макромежа кредиту не роз-шириться чи розшириться меншою мірою, ніж зросте ВВП. І на-впаки, якщо в базовому періоді (до зростання ВВП) економіка бу-ла недокредитована, то в новому періоді макромежа кредиту зросте не тільки в міру зростання обсягу ВВП, а й на обсяг «неви-користаної» межі кредиту в попередньому періоді. Про можли-вість істотних розходжень у динаміці ВВП та кредитних вкладень свідчить досвід України 1996—2001 рр. (табл. 9.1).
Як видно з даних таблиці, динаміка кредитних вкладень коме-рційних банків мала протилежну спрямованість порівняно з ди-намікою ВВП у порівнянних цінах та істотно відхилялась від ди-наміки ВВП у фактичних цінах.
Особливу роль у формуванні макромежі кредиту як об’єктивної потреби в ньому відіграє грошово-кредитна політика. Передусім вона активно впливає на динаміку процентної ставки, під тиском якої, як зазначалося на початку цього розділу, перебуває реальний попит на кредит. По-друге, грошово-кредитна політика центрально-го банку визначає динаміку маси грошей в обороті, на базі якої фо-рмуються кредитні ресурси банківської системи, її здатність задово-льнити зростаючий попит на позичковий капітал.
Таблиця 9.1
ДИНАМІКА ВВП ТА КРЕДИТНИХ ВКЛАДЕНЬ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ
в 1996—2001 рр., % до попереднього року
Показники 1996 1997 1998 1999 2000 2001
ВВП:
— у порівнянних цінах
— у фактичних цінах
90,0
149,5
97,0
114,5
98,1
109,9
99,8
127,1
105,9
130,4
109,1
118,7
Кредити комерційних банків господарюючим суб’єктам 134,0 134,0 122,0 133,0 162,0 145,0
Державні внутрішні позики 1000,0 272,0 98,1 47,1 49,2 62,9
Джерело: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 37, 42, 58, 59.
Нормальне задоволення цього попиту сприяє економічному зростанню, а отже — розширенню об’єктивної макроекономічної межі кредиту в подальших відтворювальних циклах.
У зв’язку з цим постає питання про роль мобілізованих бан-ками ресурсів як макроекономічної межі кредиту. Деякі дослід-ники вважають, що якраз обсяги цих ресурсів, а не реальні по-треби економічних суб’єктів у позичкових коштах, можуть визначати макромежу кредиту, оскільки не можна видати в кредит коштів більше, ніж є в наявності. Проте в даному разі, коли мова йде про макроекономічну межу і про банківську систему в ціло-му, цей досить логічний аргумент є недостатнім.
По-перше, в обороті може бути зайва маса грошей, спроможна спричинити надмірний запас кредитних ресурсів у банках і поза банками. Якщо весь цей запас вважати об’єктивною межею кре-диту і спрямувати в нові позички, це неминуче спровокує знеці-нення грошей, інфляцію.
По-друге, банківська система виконує емісійну функцію і поте-нційно спроможна в будь-який час збільшити масу грошей в обо-роті та приростити запас кредитних ресурсів банків. І якщо вона не буде орієнтуватися в цій функції на якусь зовнішню межу чи кри-терій, то неминуче перекредитує економіку з усіма негативними наслідками, про які йшлося вище. Такою межею може бути лише реальний попит економічних суб’єктів на позичкові кошти.
По-третє, кредитні ресурси існують не тільки в грошовій фо-рмі, а й у натуральній, забезпечують комерційне кредитування. Вони перебувають поза банками і не включаються в їх ресурси, що теж робить неприйнятним «ресурсний» підхід до визначення макроекономічної межі кредиту.
По-четверте, свої вільні резерви (кредитні ресурси) банки не завжди можуть надійно і вигідно розмістити в позички через низьку кредитоспроможність позичальників, низький рівень позичкового процента тощо і змушені розміщувати їх в некредитні активи чи на-віть на міжнародних ринках. Це є підтвердженням того, що реальні потреби в кредиті є меншими від кредитних ресурсів банківської системи і більш об’єктивною межею кредиту, ніж обсяг ресурсів.
Поняття макроекономічної межі кредиту — суто абстрактне. Тому кількісно визначити її обсяг та використати для організації кредитування як обмежувальний чинник практично неможливо. Дати оцінку того, наскільки ця межа на практиці дотримується, можна лише за деякими опосередкованими показниками чи про-цесами, які розглядаються як критерії такого дотримання. Це — динаміка і рівень ставки позичкового процента; рівень і динаміка інфляції; відношення кредитних вкладень в економіку до обсягу ВВП та до обсягу всього капіталу, що є в розпорядженні еконо-мічних суб’єктів; співвідношення між темпами зростання банків-ського кредитування господарюючих суб’єктів та ВВП та ін.
Найбільш універсальним із цих критеріїв дотримання макро-економічної межі кредиту є динаміка та рівень позичкового про-цента. Проте тією мірою, якою він піддається регулюючому впливу центрального банку з монетарних та інших «некредит-них» міркувань, цей показник може не досить точно виражати дотримання межі кредиту (більш детально про цей критерій ішлося на початку цього розділу).
Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою характеризу-ють дотримання межі кредиту — їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження — про стискування кредитування до об’єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна за-тратності і структури виробництва, зміна дефіцитності бюджету та ін. Тому він є менш достовірним критерієм дотримання межі кредиту, ніж показник рівня та динаміки процента.
У питанні про макроекономічну межу кредиту слід розрізняти два аспекти:
— якою є об’єктивна межа — достатньо розвинутою, широ-кою чи нерозвинутою, вузькою;
— наскільки кредитна практика дотримується межі, що об’єктивно склалася, — перевищує її чи не використовує в пов-ному обсязі для забезпечення економіки позичковими коштами.
Найбільш сприятливою для розвитку економіки країни є ситу-ація, коли межа кредиту є добре розвинутою, достатньо широ-кою, а кредитна практика оптимально дотримується цієї межі, уникаючи надмірного перекредитування та недокредитування економіки.
Досі ми розглядали межі кредиту як явище кількісне, обсяго-ве. Ряд авторів говорять також про якісну межу кредиту, яка ві-докремлює цю категорію від інших економічних категорій як са-мостійну сутність. Звичайно, так можна ставити питання, проте його дослідження не слід відривати від кількісних меж кредиту. Ці дві межі нерозривно пов’язані, і їх слід розглядати в єдності. Наприклад, якщо кількісна межа порушується в бік перекредиту-вання економіки (чи окремого підприємства), то частина кредитів не буде повернута. Вони втратять свої головні родові ознаки — зворотність та платність — і перетворяться в інше економічне явище — примусове безповоротне фінансування, а їх якісні межі будуть розмиті. І навпаки, якщо при наданні позичок порушу-ються основні принципи кредитування, що випливають з родових ознак кредиту, то неминуче буде перекредитування підприємств, а отже порушення мікромеж, а можливо — і макромеж кредиту.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕКОНОМІЧНІ МЕЖІ КРЕДИТУ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Аудит формування фінансових результатів
Коперник и Птолемей
Розвиток пейджингового зв’язку
СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ. ГРОШІ ЯК ГРОШІ І ГРОШІ ЯК КАПІТАЛ
Методика розрахунку витрат


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 2903 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП