ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Філософські науки » Енциклопедія постмодернізму

Фуко, Мішель
Фуко, Мішель
(Foucault, Michel)
Нар. 15 жовтня 1926 p., Пуатьє, Франція; пом. 25 червня 1984 p., Париж, Франція.
Філософ
Мабуть, найвпливовіший мислитель постмоде-рної доби, Фуко зробив свій внесок у психіатрію, медицину, лінґвістику та літературний аналіз, соціологію та історію ідей, кримінологію і теорію права та етику. Більше, аніж будь-чия інша, його праця (як і його обрання до Французького колежу) стала свідченням зламу та змін у суспільних функціях знань за постмодер-них часів.
Як "людина" спромоглася пізнати себе? Чим є (чим було) Просвітництво? Як саме сучасний європеєць перетворив себе та кожну істоту зі світу людей і тваринного світу, з якими йому випало зустрітися у своїх пригодах, своїх завоюваннях, на пізнаванні види та на індивіда, що став об'єктом і суб'єктом знань? Марксизм мав на все це готову відповідь: один суспільний клас підкоряв та втілював інший (залежно від їхнього економічного становища), водночас підпорядковуючи себе гадано універсальному законові (законові "свободи", "утворення автономного індивіда"). Фемінізм також мав свою відповідь: чоловіки завжди вважали законом свого існування підкоряти та приручати жінок, обмежувати їхню діяльність обов'язком наро-
джувати і доглядати дітей. І, звичайно, буржуазна філософія (Кант, Геґель тощо) аж ніяк не нехтувала той факт, що автономія, поява свободи вимагає тривалого тренування та дисципліни, щоб "викоренити природу з дитини" (Геґель) та замінити її культурою (раннє підсвідоме виховання), що зрештою визріє в "раціональний розум" або "духовну свободу". Але Фуко поставив інше, глибше запитання: яким є людський спосіб буття, що потребує, аби всіх і все пізнавали, виховували, дисциплінували та контролювали?
Несхитним проектом Фуко було картографувати (за його висловом) "неусвідомлене науки"; а в більш загальному розумінні, "ритуали виключення" й добору, викривлення, гніту, примусу та спотворення, що визначають суспільну царину і формують її тіла та душі. Він підходив зусібіч до значення імперативу "пізнати тебе", досліджуючи здатність пізнавати в її морально-естетичних схемах і стратегіях. У тезі, яку він висунув 1961 p., шифр західної людини був захований у "божевіллі"; то було божевілля, яке Розум виштовхував із її свідомості. Та не тільки божевілля було нездатне пізнати себе, не міг цього зробити і Розум, чиєю істиною є примусове стримування безуму, виключеного із себе самого і засланого до психіатричних лікарень. Згодом (1976 р.) Фуко почав твердити, що психіатризоване суспільство дивиться на сексуальність як на істину (і причину божевілля), в якій признаються, яку вивчають, регулюють і "наділяють" небезпечною могутністю, яка загрожує вийти з-під контролю: такий собі дискурсивний міф, у який вірять усі, хто шукає визволення в сексі.
У 1960-х pp. Фуко витворив свої знаряддя для аналізу знань: дискурс складається з послідовностей тверджень, які створюють дискурсивні об'єкти. Наприклад, психіатричний дискурс ідентифікує різні типи божевільних, чия фізіо-гноміка змінюється в міру того, як категорії зміщуються або творяться і заново винаходяться, але він також продукує "істерика", "збоченця ", "дитину, схильну до мастурбації", як критичні "дискурсивні об'єкти", що загрожують суспільному порядкові і вимагають суспільного втручання. Соціальне несвідоме не придушується цензурою, воно без кінця висловлюється. Його
465
дискурсивний автомат (правила формування дискурсу) являє собою комбінацію віртуальних або можливих дискурсів, із яких формуються висловлювання, що визначають об'єкти, які можуть бути розпізнані і виявляють концептуальні характеристики. Але, на відміну від трансцендентної схеми категорій Канта, це "історичне апріорі" не універсальне, і також його правила включення, виключення, деформації, трансформації недоступні для суб'єктів, які застосовують їх автоматично, навчені бачити й казати те, що їм подають їхня епоха та "галузь" (зокрема, її проблеми та диспути).
Чи це означає, що в об'єкті нема нічого реального, що це міраж, міф, який формується і деформується обдуреними суб'єктами ілюзорного знання? Ні; існують реальні комплекси сили і знання, інтерпретації яких визначають долю реальних людських істот. Тут можна провести порівняння з чаклунством і магією (або з театром Αρτο). Висловлювання, якими вимахують постмодерністські чаклуни — батьки, вчителі, судді, поліцаї, кримінологи, психіатри, економісти, лінгвісти, лікарі, але також і товариші у грі, однокласники, сусіди по дому й по лікарняній палаті, "правопорушники" і "збочен-ці", — краще або гірше, у сфері дій чи у сфері патетики, мають на меті розгорнути стратегію, здобути владу і право втішатися нею. Саме в цьому розумінні влада іманентна і всюдисутня в суспільному полі: і не тому, що влада нібито є "субстанцією" онтології Фуко, а навпаки, тому, що сама її повсюдність складається з віртуальних (локальних, але таких, які неможливо локалізувати) множинних сукупностей ліній, векторів та силових зв'язків. Людський суб'єкт, чи то ще недорозвинена дитина, чи то вже людина доросла, буквально простромлюється і пронизується цими лініями, на яких "індивіди" є вузловими точками, стиками або тензорами (локалізованими діаграмами їхніх сусідств).
Ми — вихователі і вчителі самих себе, чинники культурного добору, і кожен входить у матрицю мови та "поведінки" й носить її в собі; на зміну строго "дициплінарним" методам (системі лікарень, шкіл, тренувальних, навчальних та виправних таборів і таборів відпочинку, за модель для яких править усюдисутня віртуальна в'язниця-схема) приходить система техніч-
них засобів, які швидко розвиваються і дають змогу здійснювати "контроль" над населенням поза стінами закритих закладів. Це — аудіо-відеонагляд, перевірки ідентичності, паролі та ключові слова, електронні наручники, генетичні та кібернетичні імплантати, ліки контролю за настроєм і пам'яттю тощо. Фундаментальність цієї проблеми полягає в тому, що люди прагнуть виховувати, дисциплінувати та контролювати один одного і самих себе; тому що, як сказав Спіноза, вони вимагають безпеки і воюють за рабство з таким завзяттям, ніби йдеться про волю.
Фуко навчив нас виявляти розриви та мутації в дискурсивних утвореннях та тілесній практиці на рівні влади та сил, які приходять іззовні" (з майбутнього). Але ми повинні знову навчитися творити історію, починаючи з "емпіричного промацування", шукати синґулярності та регулярності в безладно розкиданих твердженнях і об'єднувати їх відповідно до ретроспективно віднайденого закону серій. У цій марковсь-кій процедурі існує метод. Треба починати від теперішньої конфігурації введених у дію сил і просуватися назад, до їхніх недекларованих генеалогій, водночас досліджуючи стратегічний ланцюг, що об'єднує, наприклад, в'язниці та школи в одну й ту саму дисциплінарну та меха-номорфічну матрицю. Механічна модель суспільства модифікується по черзі з появою ідей термодинаміки та винайденням двигуна протягом "революційного" розриву 1780—1820-х pp. Класичний порядок та репрезентація, таксономія і математика замінюються функціональними та механічними ідеями, подібно до того як природнича історія, загальна граматика та аналіз багатств зникають із епістеми, коли біологія (життя), лінгвістика (мова) та політична економія (праця) виходять на поверхню як сили та рефлексії "людини".
Незадовго до своєї смерті Фуко натякав на повторне відкриття "піклування про себе", яке, виникнувши ще в античній Греції, могло б бути тепер відроджене, щоб чинити опір нещадній атаці на етику з боку сучасних методів контролю. Причому йшлося не про те, щоб підняти з праху давній свідомий, схильний до самореалізації суб'єкт феноменології та марксизму, а про те, щоб самостійно самоскомпонувати (або на-
466
віть гетеро-синтезувати) ніцшеанську "надлюдину" з усіх точок перетину постмодерністсь-ких мереж, які сьогодні обплутують людину і проходять крізь неї (як у Дельоза). Таким чином, для Фуко психіатричні лікарні, кредитні контори, страхові компанії, навіть школи та виправні заклади, армія, в'язниці та суди є місцями спротиву (пошуки шляхів для втечі, маскування, анонімність, імпровізоване проти-чак-лунство) якраз тому, що їхня силова мережа така тривожно повсюдна (поліційний інспектор Едгара По бачить тільки край свого сурдута і ніколи — його підкладку). Етичний синтезатор там завжди у грі і в роботі, він суперечить дискурсам, які підтримують капіталістичний дисциплінарний механізм, і втручається, де можливо, щоб урвати його актуальне функціонування (екотероризм, хакерство, естетичні експерименти, тіньова економіка).
Праці Фуко можна підсумувати як дослідження методів сучасного супереґо. Але супер-еґо невіддільне від нас, від нашої моралі, естетики, ідеалів пізнання та самооцінок. Справа не тільки в тому, що Великий Брат дивиться на нас, а в тому, що Він, Вона, Воно — Інший — перебуває всередині нас. Супереґо (самодисципліна, самоконтроль, самопокарання, само...) — це сама Особистість, і лише тоді, коли цю проблему буде піддано критиці, буде й полегкість у стражданні. "Глиб" Фуко — це Інший, що його він мислить як самого себе.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Фуко, Мішель» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Диференціація кредитних операцій за ступенями ризику
Особливості організації аудиту в агропроми-словому комплексі Укра...
МАРКЕТИНГОВЕ РОЗУМІННЯ ТОВАРУ
. ЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ВАРТІСНОГО АНАЛІЗУ В МАРКЕТИНГОВІЙ ДІЯЛЬ...
Інноваційна форма інвестицій


Категорія: Енциклопедія постмодернізму | Додав: koljan (11.12.2011)
Переглядів: 1221 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП