Вентурі, Роберт (Venturi, Robert) Hap. 1925 p., Філадельфія, штат Пенсильванія, США. Архітектор Нерідко вважають, що Роберт Вентурі разом зі своєю дружиною Деніс Скот Браун, з якою він працював пліч-о-пліч усе життя, а також із 59 групою студентів організованого ним 1968 p. y Єйлському університеті семінару про будівничі стилі Лас-Веґаса, майже без сторонньої допомоги заклав підвалини постмодерної архітектури. Книжка "Чого навчає Лас-Вегас", спершу опублікована 1972 p., a згодом із підзаголовком "Забутий символізм архітектурної форми" перевидана 1977 p., являла собою дослідження "орієнтованої на автомобіль архітектури комерційного розповзання" — будівель, які свідчать про свої архітектурні функції та культурну належність з особливою енергією, оскільки вони призначені для того, аби мчати повз них в автомобілях, а не щоб у них заходити. Весело обізвавши "Стрип", комплекс будівель у Лас-Веґасі, "нечистою архітектурою комунікацій", книжка "Чого навчає Лас-Вегас" — це відвертий бунт проти священної модерністської естетики структурної чистоти та зваженої модерністської заборони декоративних прикрас. Це сприяло започаткуванню нової маньєристської схильності до розшарованих історичних точок відліку в архітектурі. Книжка "Складність і суперечність в архітектурі" (1966) поклала початок напрямкові думки, пов'язаному з ідеями поета Т. С. Еліота про оригінальність та історичну першість, особливо наголошуючи на створенні "напруги" та "двозначності" засобами суперечливих архітектурних прийомів у дусі, який для Вентурі моделювався підходами "нових критиків" до поезії. У книжці "Чого навчає Лас-Веґас" автор розвинув ці міркування далі, застосувавши теорію "качок" та "прикрашених Гаражів" для критики модерністської традиції, яку для Вентурі репрезентував передусім Міс Ван дер Poe. "Прикрашені Гаражі" — це будівлі, які впізнаються за знаками, наліпленими на їхніх фасадах; "качки" — це будівлі (схожі на химерний придорожній ресторан у формі качки, де подають смажену качатину), що формуються як символи. Згідно з цією логікою, антидекоративні модерністські будинки, які уникали символізму заради структурної чистоти, але, попри це, поставали як символи архітектурної традиції та культурного престижу, були "порожніми й нудними качками", "спотворювали всю забудову, роблячи з неї одну велику прикрасу" (1966: 103). Таким чином, книжка "Чого навчає Лас- Веґас" оцінювала наївність та елітарність "героїчної й оригінальної" модерністської архітектури як архітектуру "бридку й буденну" (1966: 93), архітектуру "прикрашених Гаражів". Вентурі, проте, не завжди з радістю сприймав результати революції, започаткуванню якої сам сприяв, і лише якоюсь мірою увійшов до гуртка "постмодерних архітекторів". Хоча Вентурі й справив очевидний вплив на Майкла Ґрейвса, Роберта Стерна та багатьох інших, він і надалі відкидав постмодернізм як етикетку й засуджував багато чого з того, що розвивалося під цією назвою як шаблонне й надміру спрощене: "вискочень класицизму з... рисами декоративності й прапорцем Леду" (Sanmartin, 1986: 12). Серед найвідоміших проектів Вентурі можна назвати вкрай "бридкий і буденний" Будинок Профспілок" (1961), чия вельми прикметна й суто символічна телевізійна антена (вона ніколи реально не працювала) зазнала гострої критики з боку обурених архітекторів старшого покоління; витончено символічний Будинок Ванни Вентурі (1962); примхливу поп-іконогра-фічну Виставкову Кімнату Найкращих Каталогів (1977) та дискусійну Залу Гордон By (1980) у Принстоні.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вентурі, Роберт» з дисципліни «Енциклопедія постмодернізму»
