МЕТОДИКА ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ НА ВІДШКОДУВАННЯ ВТРАТ ЗА КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ
Створення резервів за кредитними ризиками розглядаєть-ся як один з найважливіших напрямків підвищення надійності ко-мерційних банків. Оскільки кожна країна, вирішуючи цю проблему, шукає власні методи, критерії оцінювання кредитного ризику, а та-кож джерела формування резервів, то доцільно розглянути зазначені питання на прикладі української банківської системи, порівнявши вітчизняний досвід із зарубіжним. Діяльність по створенню резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків в Україні почалася в 1995 році. Існуюча до цього практика списання безнадійної кредит-ної заборгованості без визначення конкретних джерел покриття призводила до виникнення значних розбіжностей між реальним ка-піталом банків та розміром капіталу, відображеним у фінансовій звітності. В Україні в 1994 і 1995 роках рівень неповернених кредитів ста-новив відповідно 28,3% і 23,3% від суми наданих позик, що в гро-шовому еквіваленті перевищило сукупний розмір капіталу всіх віт-чизняних банків. Безперечно, за таких умов саме існування банківської системи перебуває під загрозою, а іноземні інвестори не можуть довіряти фінансовій звітності банків і тому зменшують свій ризик, обмежуючи кредитування та висуваючи вимоги щодо готів-кового забезпечення акредитивів. Постановою Правління НБУ від 30.06.95 №167 було затвердже-но положення «Про порядок формування і розмір страхового фонду комерційних банків», в якому вперше у вітчизняній практиці визна-чався порядок класифікації кредитів та формування резерву (на той час страхового фонду). Передбачалося, що резерв створюватиметься за рахунок витрат банку, що за остаточним результатом відповідає формуванню резерву за рахунок прибутку до оподаткування, як це і прийнято в міжнародній практиці. Але така ініціатива НБУ на той час не знайшла законодавчої підтримки. Тому протягом 1996 — 1997 років комерційні банки мали формувати резерв за рахунок чис-того прибутку (після виплати податків), що стало значною пере-шкодою на шляху створення резерву, адекватного за розмірами реа-льній величині кредитного ризику. Через значні втрати за кредитними операціями в попередні роки та повну відсутність сти-мулів до створення резервів в повному обсязі українські банки так і не змогли вирішити цю проблему. У цей період удосконалювалась система класифікації кредитів. Критерії, за якими кредити відносилися до певної групи, були сфо-рмульовані чіткіше, поряд з якісними характеристиками вводились кількісні, такі як термін прострочки, кількість пролонгацій, вартість застави. Переглядались норми відрахувань за кожною групою кре-дитів і назви самих груп, а також методика визначення фінансового стану позичальника. Нині оцінка якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за креди-тними операціями комерційних банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 [10]. Згідно із цим Положенням кредитний портфель банків класифікується, тобто кожний кредит оцінюється за ступенем ризику і відноситься до однієї з п’яти груп: стандартні, кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та без-надійні кредити. Рівень кредитного ризику визначається за такими ознаками: оцін-ка фінансового стану позичальника; додержання ним графіка пога-шення основної суми кредитної заборгованості та відсотків за нею. Методику аналізу та оцінювання фінансового стану позичальника кожний банк розробляє самостійно з урахуванням вимог та рекомен-дацій НБУ, основних положень своєї кредитної політики та конкрет-них економічних умов. Критерії оцінювання фінансового стану пози-чальника та методика його визначення документально фіксуються банком в окремому положенні, яке затверджується його Правлінням. Погашення позичальником кредитної заборгованості за основ-ною сумою і відсотками визначається так: Ё добре — заборгованість за кредитом та відсотки сплачуються у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більш як 90 днів; Ё слабке — термін простроченої заборгованості за кредитом та відсотками становить не більш як 90 днів або за кредитом, пролон-гованим на строк понад 90 днів, вчасно сплачуються відсотки; Ё недостатнє — прострочена заборгованість за кредитом та від-сотками за ним становить понад 90 днів чи заборгованість за проло-нгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються. Сума заборгованості за кожним кредитом при визначенні розмі-ру резерву може бути зменшена на вартість гарантій Уряду України або іноземних банків деяких країн, а також на вартість застави — грошових вкладів і депозитів позичальника, розміщених у банку, майна та майнових прав позичальника. Застава оцінюється за рин-ковою вартістю, але до розрахунку розміру резерву включається не більш як 50% вартості, визначеної договором застави. Якщо заста-вою слугують державні цінні папери, то при розрахунках врахову-ється їх ринкова вартість. За зазначеними критеріями класифікації підлягають усі кредити у національній та іноземній валютах (без відсотків і комісій), які на-дані банком, у тому числі: за депозитами, що розміщені в інших ба-нках; кредитами, наданими іншим банкам; кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності, включаючи овердрафти, врахо-вані векселі, факторинг, фінансовий лізинг та надані гарантії. Резерв формується відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань (у відсотках), які відображають ступінь кредитного ризику за кожною групою кредитів. Порівняємо системи створення резерву в Україні і США, оскіль-ки вони мають багато спільного (таблиця 3.1). Зазначимо, що хоча економічне становище цих країн істотно відрізняється, розміри від-рахувань загалом ідентичні (за останніми трьома групами). Таблиця 3.1. НОРМАТИВИ ВІДРАХУВАНЬ ДО РЕЗЕРВІВ ЗА КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ В УКРАЇНІ ТА США УКРАЇНА США Група кредитів Норма відрахувань, % Група кредитів Норма відрахувань, % 1 Стандартні 2 Стандартні – 2 Під контролем 5 Спеціально згадані – 3 Субстандартні 20 Субстандартні 20 4 Сумнівні 50 Сумнівні 50 5 Безнадійні 100 Безнадійні (втрати) 100
За групою стандартних кредитів формується загальний резерв за рахунок прибутків минулих років, відрахування до якого проводять-ся щоквартально. За кредитами, що віднесені до інших груп, — під контролем, субстандартними, сумнівними і безнадійними — ство-рюється спеціальний резерв, відрахування до якого відносяться до витрат комерційного банку. Згідно діючого податкового законодав-ства 40% від обсягу нарахованого резерву включається до валових витрат і не оподатковується, а решта — підлягає оподаткуванню. Оскільки розмір спеціального резерву з огляду на реальний стан кредитних портфелів українських банків досить значний (і це не дає змоги сформувати його в короткий період), НБУ передбачено спеціальний графік створення резерву. За безнадійними кредитами резерв формується до 01.01.98, а надалі — не пізніше наступного кварталу після віднесення кредиту до категорії безнадійних. За кре-дитами під контролем, субстандартними і сумнівними спеціальний резерв формується не пізніше як 01.07.99 рівними частками щоквар-тально в розмірі 12,5% від розрахункової величини резерву. Отже, величина спеціального резерву, віднесена на витрати бан-ку, зменшує прибуток і відповідно базу оподаткування. Це створює для банків стимул для адекватної оцінки якості кредитного портфе-ля та формування резерву в повному обсязі. У разі зменшення роз-рахункової величини спеціального резерву порівняно з попере-дньою звітною датою внаслідок поліпшення якості портфеля або в разі повернення попередньо списаного кредиту надлишкова сума резерву чи одержана компенсація спрямовується на збільшення до-ходів. Кредитну заборгованість за рахунок загального і спеціального резервів списують за рішенням Правління комерційного банку та згідно з чинним законодавством. Створення системи резервування за кредитами в банківській практиці розглядається як важливий етап процесу стабілізації бан-ківської системи в цілому, але для оцінки сукупного ризику банку абсолютних даних ще недостатньо. Якість кредитного портфеля ви-значають за допомогою відносних показників, таких як співвідно-шення величини резерву і загального обсягу виданих кредитів або працюючих активів банку. У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризиковою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризиковості активів. Це дає підстави за розмірами резерву судити про якість активів банку. Для оцінювання якості активів банку застосовується коефіцієнт k, обчислений як відношення середньозваженої суми класифікованих активів до капі-талу банку і виражений у відсотках. Під середньозваженою сумою класифікованих активів розуміють сукупний розмір можливих втрат за активними операціями і, насамперед, за кредитами, який визнача-ється розмірами спеціального резерву. (3.5) де ВКА — середньозважена сума класифікованих активів; К — капі-тал банку. Наприклад, за методикою, прийнятою у США, чисельник цього показника дорівнює сумі 20% субстандартних, 50% сумнівних і 100% безнадійних кредитів, тобто фактично визначається за розмі-ром резерву на відшкодування втрат за кредитними операціями бан-ку. Вітчизняна методика оцінювання якості активів за аналогічними показниками ще остаточно не відпрацьована. Рівень можливих втрат за кредитними операціями порівнюється з капіталом банку, а не з іншими показниками, тому що ці втрати мають компенсуватися за рахунок власних коштів банку. Банки, які володіють значним капіталом, мають і вищий ступінь захисту своїх вкладників. Для коефіцієнта k запроваджено шкалу значень, за якою оціню-ється якість активів. Саме такий підхід до оцінювання активів про-понується рейтинговою системою «CAMEL», яка прийнята в прак-тиці банківського нагляду багатьох країн. Шкала значень коефіцієнта k, за якою банку присвоюється певний рейтинг якості активів, не є уніфікованою чи стандартною. Конкретні межі зміни коефіцієнта мають бути визначені для кожної країни з урахуванням існуючих економічних умов та стану банківської системи. У 1994 році система «CAMEL» була прийнята в Росії, причому на той час критерії оцінювання якості активів значно відрізнялись від прийня-тих, наприклад, у США (табл. 3.2). З 1997 року система «CAMEL» використовується НБУ для оцінювання фінансового стану комер-ційних банків України. Таблиця 3.2. ОЦІНКА ЯКОСТІ АКТИВІВ БАНКУ США РОСІЯ Оцінка Значенняk, % Ризикова частина капіталу Значенняk, % Ризикова частина капіталу активів(рейтинг) 0Ј k <5 До 1/20 0Ј k <25 До 1/4 1 — добре 5Ј k <15 Від 1/20 до 1/7 25Ј k <50 Від 1/4 до 1/2 2 — задовільно 15Ј k <30 Від 1/7 до 1/3 50Ј k <75 Від 1/2 до 3/4 3 — посередньо 30Ј k <50 Від 1/3 до 1/2 75Ј k <100 Від 3/4 до 1 4 — гранично k Ј50 Більш 1/2 k і100 Увесь капітал 5 — незадовільно
Як бачимо з табл. 3.2, у підходах до оцінки якості активів у різ-них країнах існують значні відмінності, що закономірно. Порядок оцінювання, прийнятий у США, орієнтований на стабільну, розви-нену і сильну у фінансовому плані банківську систему, де банки во-лодіють значним капіталом. Автоматичне перенесення такого по-рядку у країни зі слабкими банківськими системами, що перебу-вають у стадії становлення, було б некоректним і призвело б до незадовільного рейтингу багатьох банків. Проте система оцінок, прийнята в Росії, не захищає вкладників та акціонерів банку, оскі-льки банк, в якому втрати за кредитами можуть поглинути весь капітал, одержує навіть не «незадовільний», а «граничний» рей-тинг. Науково обґрунтована система оцінки якості активів визначаєть-ся на базі статистичних досліджень. Для всіх банків, які діють у да-ній країні, розраховується коефіцієнт k. Залежно від значень коефі-цієнта банки поділяються на 5 груп. Діапазон зміни коефіцієнта k для банків, що увійшли до групи найбільш надійних і стабільних, береться за основу при визначенні допустимих меж для оцінки ак-тивів з рейтингом «добре». Аналогічні розрахунки проводяться за кожною групою банків, у результаті чого і формується шкала оцінки якості активів. Отже, якість кредитного портфеля банку оцінюється за розміром можливих втрат за кредитними операціями, який визначається у процесі формування спеціального резерву. Співвідношення резерву і капіталу банку розглядається як основний показник оцінки якості активів банку при визначенні рейтингу за системою «CAMEL».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОДИКА ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ НА ВІДШКОДУВАННЯ ВТРАТ ЗА КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
