Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти — це основне джерело формування ресурсів комер-ційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій. До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточ-них, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерсь-кі, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки). У бан-ківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти — депозитними зо-бов’язаннями. Метою банківського менеджменту у сфері управління зобов’язаннями банку є залучення достатнього обсягу коштів з найменши-ми витратами для фінансування тих активних операцій, які має на-мір здійснити банк. Отже, у процесі формування фондів менеджмент має враховувати два основні параметри управління — вартість залучених коштів та їх обсяг. Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні мето-ди залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп — цінові та нецінові методи управління залученими коштами. Сутність цінових методів полягає у використанні відсоткової ставки за депозитами як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дозволяє залучити додаткові ресурси. І, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагать-ма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки. Нецінові методи управління залученими коштами банку базу-ються на використанні різноманітних прийомів заохочення клієнтів, які прямо не пов’язані зі зміною рівня депозитних ставок. До таких прийомів належать реклама; поліпшений рівень обслуговування; розширення спектра пропонованих банком рахунків та послуг; ком-плексне обслуговування; додаткові види безкоштовних послуг; роз-ташування філій у місцях, максимально наближених до клієнтів; пристосування графіка роботи до потреб клієнтів тощо. В умовах загострення конкурентної боротьби в банківській сфері менеджмент велику увагу приділяє саме неціновим методам управління, оскільки підвищення депозитних ставок має обмеження, і не завжди такий метод управління можна застосовувати. У боротьбі за клієнтів бан-ки вдаються до таких прийомів як проведення лотереї серед клієн-тів, безкоштовне розсилання виписок з рахунків, відкриття депози-тів новонародженим як подарунок від банку, обладнання безкоштовних автомобільних стоянок біля банку, розташування банкоматів у громадських місцях, проведення безготівкових розрахунків за до-помогою пластикових карток, надсилання клієнтам привітань та по-дарунків до свят від імені керівництва банку тощо. Нецінові методи управління базуються на маркетингових дослі-дженнях того сектора ринку, який обслуговується банком, вивченні потреб клієнтури, розробці нових фінансових інструментів та опе-рацій, що пропонуються клієнтам. У цілому застосування нецінових методів потребує деяких (іноді й значних) витрат. Тому обираючи метод управління залученими коштами, менеджмент банку має по-рівняти витрати, пов’язані з підвищенням депозитної ставки, та ви-трати, які супроводжуватимуть впровадження нецінових прийомів. На практиці ці методи можуть застосовуватись паралельно. Швидкий розвиток нецінових методів управління спостерігався в США після прийняття в 1933 році Закону Гласса-Стігалла, яким заборонялися виплати відсотків за чековими рахунками та централі-зовано встановлювалася верхня межа депозитних ставок. Метою та-ких обмежень був захист банків від надмірної конкуренції у сфері залучення коштів, яка начебто могла призвести їх до банкрутства. Але, як показала практика, таке регулювання не дало бажаних нас-лідків і конкурентна боротьба точилася засобами встановлення при-хованих ставок та пошуку нових методів залучення коштів, таких як випуск комерційних паперів. Лише 1980 року Конгрес США прийн-яв Закон про дерегулювання депозитних установ, котрим знімались обмеження щодо рівня виплат за депозитами. Отже, об’єктивна не-обхідність пошуку нових джерел та способів фінансування сприяла удосконаленню нецінових методів управління залученими коштами. У практиці роботи українських банків перевага надається ціно-вим методам управління, оскільки депозитні ставки не підлягають регулюванню і встановлюються менеджментом банку самостійно залежно від потреби в залучених коштах. Депозитні ставки значно відрізняються як у динаміці, так і від банку до банку (дод. 5). Неці-нові методи управління ще не досить популярні у вітчизняній бан-ківській практиці, але загострення конкурентної боротьби та зни-ження загального рівня дохідності спонукає банки до пошуків нових прийомів заохочення клієнтів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕНИМИ КОШТАМИ БАНКУ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
