Кожний структурний підрозділ банку, а також здатні оцінити ризик фахівці володіють певною частиною інформації, необхідної для всебічного аналізу ризику. Створення відповідної системи взає-модії зазначених власників інформації розглядається як обов’язковий елемент управлінського процесу. Однією з форм реа-лізації цього положення є система моніторингу ризику. Моніторинг ризику означає процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механіз-мом зворотного зв’язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформа-ційним звітам структурних підрозділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту та аналітичній діяльності спе-ціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моні-торингу, забезпечує менеджерам зворотний зв’язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізу-вати поточну діяльність як з погляду ризиковості, так і щодо прийн-яття загальних управлінських рішень. Для ефективного використання ресурсів банку, які спрямову-ються на здійснення моніторингу, ризики потрібно класифікувати за ступенем їх значущості для конкретного банку і внести до системи стеження лише ключові види ризиків. Усі ті ризики, які перебува-ють за межами встановлених вартісних лімітів, виводяться за рамки складання деталізованої звітності в системі моніторингу. Функція контролю здійснюється вибірково, а докладний аналіз — лише в ра-зі надходження сигналів небезпеки, таких як порушення строків платежу, порушення нормативів, лімітів тощо. За такого підходу га-рантовано, що кошти будуть спрямовані саме на виявлення та рете-льне стеження за істотними для банку ризиками. Система моніторингу ризиків допомагає коригувати поточну ді-яльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з ви-користанням механізму зворотного зв’язку. Результативність систе-ми управління ризиками в цілому істотно залежить від ефективності системи моніторингу. За такого підходу до організації процесу управління менеджери середньої ланки відповідають як за надій-ність локальної системи, так і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку. У великих банках з метою посилення контролю за банківськими ризиками створюються комітети управління ризиками або спеціалі-зовані відділи, які діють під егідою ради директорів. Їх завданням є, зокрема, збір, обробка та аналіз інформації, яка надходить зі струк-турних підрозділів, її узагальнення та прогнозування можливих сце-наріїв для врахування ризиків на рівні банку в цілому. Вітчизняні банки проблему створення ефективних систем управ-ління ризиками ще мають вирішити. При цьому важливо використа-ти міжнародний досвід та пам’ятати, що становлення практики управління ризиками ще не завершене. Створити універсальну ме-тодику побудови зазначених систем не можна в принципі, оскільки кожний банк по-своєму унікальний, орієнтований на власну ринкову нішу, можливості своїх співробітників, усталені зв’язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкрет-ним банком, призведе швидше до негативних наслідків в іншому банку. На початковій стадії перехідної економіки банки стикаються, здебільшого, з важко контрольованими зовнішніми ризиками, таки-ми як ризик зміни умов державного регулювання, ризик здійснен-ня кримінальних акцій тощо. Такі ризики потребують створення особливих систем безпеки, вартість яких досить висока. При зіста-вленні можливих результатів та витрат виявляється, що контроль за цією групою ризиків не виправданий з економічної точки зору. На тлі їх визначального впливу управління більшістю фінансових та функціональних ризиків втрачає свою актуальність. На цьому етапі втрати від реалізації ризиків компенсуються за рахунок ви-сокої дохідності банківської діяльності, як однієї з найризиковіших сфер економіки. З розвитком ринкових відносин та ускладненням банківських операцій співвідношення між зазначеними групами ризиків зміню-ється. Настає момент, коли створювати системи управління основ-ними фінансовими та функціональними ризиками виправдано й до-цільно, а згодом ці дії перетворюються на необхідні. Для вітчизняної банківської системи такий момент уже настав. Принагід-но зауважимо, що функціонування загальнодержавної системи бан-ківського нагляду та контролю за ризиками не може бути альтерна-тивою створенню власних внутрішньобанківських методик аналізу та систем управління ризиками. Центральні банки підходять до оці-нювання ризиків з позицій нагляду за діяльністю банківської систе-ми в цілому, а найпоширенішим підходом до реалізації даної функ-ції є встановлення нормативів і лімітів, проведення перевірок на місцях. Крім того, центральні банки контролюють певну групу ри-зиків, таких як ризик ліквідності, платоспроможності, кредитний і валютний, водночас оцінка деяких важливих видів ризиків, напри-клад, ризику зміни відсоткових ставок, ринкового ризику, не прово-диться. Отже, лише деякі положення й елементи методики аналізу та оцінювання ризиків центральних банків можуть бути включені до складу власної системи управління ризиками кожного банку. У розвинених країнах центральні банки здійснюють контроль за дедалі меншою кількістю банківських ризиків, перекладаючи ці фу-нкції власне на банки. Адже життєдіяльність кожного банку істотно визначається досконалістю систем управління ризиками.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «МОНІТОРИНГ РИЗИКУ» з дисципліни «Фінансовий менеджмент банку»
